Читати книгу - "Полліанна"

— Дуже вам дякую, тітонько Поллі! — вигукнула дівчинка, прикипівши очима до величезної мухи на обкладинці. Наступної миті вона вибігла з кімнати, гучно гримнувши дверима.

Міс Поллі спохмурніла, трохи провагавшись, підійшла до дверей і відчинила їх. Однак Полліанни вже не було видно — лише чутно, як маленькі ніжки тупотять сходами на горище.

Через півгодини міс Поллі піднялася до кімнати небоги. Кожна рисочка на її обличчі дихала суворістю. Коли вона відчинила двері, Полліанна зустріла її справжнім вибухом захвату.

— О, тітонько Поллі! Я ще ніколи у своєму житті не тримала в руках настільки цікавої книжки! Я така рада, що ви мені дали її почитати! Я навіть не уявляла, скільки всього мухи можуть переносити на своїх лапках і…

— Годі, Полліанно, — перервала її тітка Поллі. — Принеси свій одяг, я хочу на нього поглянути. Те, що тобі не підходить, ми віддамо Салліванам.

Дівчинка з полегшенням поклала брошуру й пішла до шафи.

— Боюся, ви подумаєте про мій одяг ще гірше, ніж леді з Жіночої допомоги, бо вони вважали що в такому вбранні і на люди соромно з'являтися, — зітхнула Полліанна. — Останнім часом серед пожертв траплявся переважно одяг для хлопчиків та дорослих. До речі, ви коли-небудь приймали такі пожертви, тітонько Поллі?

Побачивши розгніване обличчя тітки після цих слів, Полліанна мерщій виправилася:

— Ох, звісно ж, ви такого не отримували, — поспіхом вигукнула вона, заливаючись рум'янцем. — Я й забула, що багаті такі пожертви не отримують. Проте знаєте, я іноді ніби забуваю про те, що ви багаті, особливо в цій кімнаті.

Міс Поллі від такого аж рота роззявила, проте слів у неї не було. Полліанна ж, здавалося, навіть не зрозуміла, що сказала щось не те, ба навіть образливе, і продовжила:

— Я намагаюся сказати, що ніколи не вгадаєш, які речі знайдеш серед пожертв. Однозначно не знайдеш того, що хотів би знайти, навіть якщо чекаєш цього з нетерпінням. Саме коли ми отримували пожертви, було дуже важко грати в нашу гру, яку придумав та…

Полліанна якраз вчасно спам'яталася, що не варто згадувати батька у присутності тітки. Вона занурилась у шафу, а потім принесла всі свої сукні в обох у руках.

— Вони зовсім негарні, — мовила дівчинка, — та й мали б бути чорними, якби не червоний килим для церкви. Однак це все, що в мене є.

Міс Поллі кінчиками пальців почала перебирати сукні, що скидалися радше на лахміття. Звісно, такий одяг міг підійти кому завгодно, та не її небозі. Вона прискіпливо оглянула й білизну, що лежала в шухлядах комоду.

— Усі мої найкращі речі зараз на мені, — схвильовано зізналася Полліанна. — Їх мені купили леді з Жіночої допомоги. Місіс Джонс — головна серед них — сказала, що вони мусять витратити гроші на ці речі, навіть якщо проходи у церкві залишаться без килимів. Та я не думаю, що так станеться. Містер Байт терпіти не може шуму. Знаєте, він дуже нервовий, так його дружина каже. Проте в них багато грошей, тож леді сподіваються, що на килими він виділить кошти, ну, щоб уберегти свої нерви. Гадаю, він має радіти, що незважаючи на нерви, у нього багато грошей. А ви б раділи?

Міс Поллі, здавалося, не слухала племінницю. Вона закінчила перевіряти стан її білизни і рвучко повернулася до дівчинки.

— Ти, звісно ж, ходила до школи, Полліанно?

— О, так, тітонько, і крім того та… зі мною займалися вдома.

Міс Поллі, як завше, спохмурніла.

— Що ж, дуже добре. Восени ти підеш до школи тут. Містер Голл, директор школи, визначить, до якого класу ти ходитимеш. Тимчасом я хотіла б, щоби ти щодня по півгодини читала мені вголос.

— Я обожнюю читати, але якщо вам якось не захочеться мене слухати, я із задоволенням читатиму і сама собі — чесне слово, тітонько Поллі. Про себе читати навіть краще, я буду тільки рада, бо, знаєте, іноді трапляються такі складні слова, що їх уголос годі й вимовити.

— Не сумніваюсь, — похмуро відповіла тітка. — А музикою ти займалася?

— Не дуже багато. Мені не подобається, як у мене виходить, хоча я дуже люблю слухати інших. Я трохи вмію грати на роялі. Мене навчила міс Ґрей — вона грала в церкві. Та мушу зізнатися, мені б не хотілося займатися музикою надалі.

— Розумію, — відповіла тітка Поллі, злегка піднявши брови. — Однак я вважаю своїм обов'язком навчити тебе основам музики. А шити вмієш?

— Так, тітонько, — зітхнула дівчинка. — леді з Жіночої допомоги мене навчили. Але то було просто жахливо, бо вони ніяк не могли порозумітися. Місіс Джонс тримала голку не так, як усі інші, коли пришивала ґудзики, а місіс Байт вважала, що шов «назад голку» потрібно опанувати раніше, аніж шов «вперед голку». Можливо, вона говорила навпаки, я вже точно й не пригадаю. А місіс Гарріман вважала, що ставити латки — то марна справа, тож і вчитися цьому не варто.

— Що ж Полліанно, відтепер із шиттям у тебе не буде жодних труднощів, це я тобі обіцяю. Я сама тебе вчитиму. Куховарити, мабуть, зовсім не вмієш?

— Вони почали мене вчити тільки цього літа, але значних успіхів я не досягла. Тут їхні думки розділилися ще більше, аніж у шитті. Збиралися почати з хліба, та всі пекли його по-різному, тож після наради на одному з уроків шиття було вирішено, що навчатимуть мене по черзі, кожна на власній кухні. Так я навчилася готувати шоколадну помадку і пиріг з інжиром. А потім… потім усе скінчилося, — мовила дівчинка, і її голос затремтів.

— Шоколадна помадка і пиріг з інжиром — це ж треба! — презирливо пхикнула міс Поллі. — Що ж, із цим ми розберемося, і дуже скоро. — Вона хвильку помовчала, а потім неквапно повела мову далі: — Щоранку о дев'ятій ти півгодини читатимеш мені вголос. До того часу після сніданку наводитимеш лад у кімнаті. У середу й суботу з пів на десяту до дванадцятої вчитимешся куховарити на кухні разом із Ненсі. В інші дні у цей час ми займатимемося шиттям. Тож удень ти будеш вільна, щоб займатися музикою. Звісно, я постараюся якнайшвидше знайти гарного вчителя, — рішуче закінчила тітка і підвелася з крісла.

Полліанна не стрималася від розпачливого вигуку:

— Але ж тітонько, ви зовсім не лишаєте мені часу на те, щоб просто жити!

— Жити, дитино? А що це означає? Хіба ж ти не живеш в інший час?

— Ну звісно, я