Читати книгу - "Відродження"

Він витяг шпильку і одну за одною полускав ті кульки, разом із тією, що відклеїлася від светра, тож її довелося прикріплювати знову. Я думаю, ми всі відчули, що та частина уроку з лусканням кульок була набагато цікавішою за святенницьку частину зі статичною електрикою.

Найприголомшливішою демонстрацією електрики в дії був один із його власних винаходів, який він назвав Драбиною Джейкобза[23]. У металевій коробці завбільшки зі скриню жила моя іграшкова армія. Звідти стирчали два дроти, схожі на вуха телевізійного зайця. Коли він увімкнув її в мережу (цей винахід працював від розетки, а не на батарейках) і клацнув перемикачем збоку, по дротах побігли довжелезні іскри, такі яскраві, що на них боляче було дивитися. На верхівці вони сягали піку й зникали. Коли Джейкобз притрусив той пристрій зверху якимось порошком, рухомі іскри стали різнокольоровими. Дівчатка заохкали від захвату.

Це щось означало з релігійного погляду — принаймні на думку Чарльза Джейкобза, — проте хай мені грець, якщо я пам’ятаю, що то було. Може, щось про Святу Трійцю? Коли перед очима вже не було Драбини Джейкобза з її кольоровими іскрами й струмом, що сичав, наче розлючений дикий кіт, такі екзотичні ідеї мали тенденцію згасати, наче скороминуща лихоманка.

Та все ж одну з його міні-лекцій я запам’ятав дуже виразно. Він сидів на стільці, розвернутому таким чином, щоб він міг дивитися на нас понад спинкою. Його дружина сиділа на банкетці перед фортепіано, скромно згорнувши руки на колінах і злегка похиливши голову. Може, вона молилася. А може, просто нудилася. Я знаю, що багатьом його слухачам таки було не дуже цікаво — на той час більша частина методистської молоді Гарлоу вже втомилася від електрики та супутніх їй чудес.

— Діти, наука нас вчить, що електрика — це рух заряджених атомних частинок, які називають електронами. Коли електрони течуть, вони створюють струм, і що швидше течуть електрони, то більша напруга. Це наука, і наука — це чудово, але вона також обмежена. Завжди настає момент, коли знання закінчуються. Що таке ці електрони, якщо бути точними? Заряджені атоми, кажуть учені. Добре, з цим усе в порядку, але що таке атоми?

Він подався вперед над спинкою стільця, не зводячи з нас пильного погляду блакитних очей (вони самі здавалися зарядженими електрикою).

— Ніхто насправді не знає! І отут якраз до справи долучається релігія. Електрика — це одні з дверей Бога до безмежності.

— От би він притяг лектричний стілець і підсмажив кілька білих мишей, — пирхнув Біллі Пекет одного вечора після молитви. — Оце було б індересно.

Попри часті (і що далі, то нудніші) лекції про святу електрику, більшість із нас нетерпляче очікувала уроків у четверговій вечірній школі. Коли преподобний Джейкобз не сідав на свого хобі-коника, то провадив жваві, а часом і веселі розмови з уроками за мотивами Святого Письма. Він говорив про ті проблеми, з якими всі ми стикаємося в реальному житті — від хуліганів до спокуси списати відповіді з чужої контрольної, до якої ми не готувалися. Нам дуже подобалися ігри, дуже подобалася більшість уроків, і співи теж, бо місіс Джейкобз добре грала на піаніно й ніколи не затягувала гімнів.

І знала вона не тільки гімни. Одного вечора, який ми не забудемо ніколи, вона зіграла трійко пісень «Бітлз», і ми всі заспівали «Від мене тобі», «Вона тебе любить» і «Я хочу тримати тебе за руку». Моя мати стверджувала, що Петсі Джейкобз грала на фортепіано в сімдесят разів краще, ніж містер Латур, і коли молода священикова дружина попросила трохи грошей з церковного фонду, щоб викликати настроювача фортепіано з Портленда, диякони схвалили цей запит одностайно.

— Але, мабуть, краще не грайте більше пісень «Бітлз», — сказав їй містер Келтон. — Діти можуть почути ці дурниці по радіо. Нам би хотілося, щоб ви виконували більше… е-е… християнських мелодій.

Скромно опустивши додолу очі, місіс Джейкобз пробурмотіла щось на знак згоди.

* * * * *

І було ще дещо: Чарльз і Петсі Джейкобзи були сексуально привабливі. Я вже згадував про те, що Клер та її подружки дуріли за ним. А невдовзі більшість хлопців позакохувалися в неї, бо Петсі Джейкобз була вродлива. Мала біляве волосся, кремову шкіру, повні губи. Її злегка опуклі очі були зеленими, і Конні стверджував, що вона відьма, бо щоразу, коли вона переводила на нього погляд тих зелених очей, його коліна перетворювалися на воду. З такою зовнішністю про неї були б чесали язиками, якби вона фарбувалася сильніше, ніж мазком губної помади для виду. Але в двадцять три роки нічого більшого вона й не потребувала. Молодість була її косметикою.

Щонеділі вона вбиралася в бездоганно пристойні сукні до коліна чи середини гомілки, хоч то вже й були роки, коли краї жіночих суконь пішли вгору. На четвергові заняття ЗММ вона вдягала бездоганно пристойні штани й блузки (за словами моєї матері, фірми «Шіп-н-Шор»[24]). Але мамусі й бабусі з общини все одно пильно до неї придивлялися, бо фігура, яку підкреслював той бездоганно пристойний одяг, була така, що друзі моїх братів підкочували очі або ж трясли рукою, ото так, як ви, коли торкнетеся пальника плити, яку хтось забув вимкнути. Вона грала в софтбол на дівчачих вечорах, і якось я підслухав, як мій брат Енді (якому тоді, здається, мало виповнитися чотирнадцять) казав, що дивитись, як вона бігає до баз, само по собі було релігійним досвідом.

Грати на фортепіано і брати участь в інших видах діяльності ЗММ вона могла щочетверга, бо свого малого приводила з собою. Дитина була слухняна, безпроблемна. Моррі всі любили. Наскільки я пригадую, він подобався навіть Біллі Пекету, тому майбутньому юному атеїсту. Моррі майже ніколи не плакав. Навіть коли падав і зчісував собі коліна, то найгірше, до чого він був схильний у таких випадках, — тихо схлипувати, та й то лише поки хтось зі старших дівчат не поставить його на ноги й не пригорне до себе. Коли ми йшли надвір пограти, він усюди ходив слідом за хлопцями, а коли не міг їх наздогнати, то ходив за дівчатами, які гляділи його ще й під час читання Біблії чи гойдали на руках у Годину співів. Так і прізвисько вчепилося — Хвостик Моррі.

Особливо його любила Клер. І є в мене один чіткий спомин (котрий, я точно знаю, складається з багатьох нашарованих згадок) про те, як вони сидять у кутку з іграшками — Моррі на своєму крихітному стільчику, а Клер навколішки