Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

й цукру, потім намаже шматочок підсмаженого хліба мармеладом і вип'є другу чашку кави — тепер уже з молоком. За ті чотири роки, які економка прожила в домі Штірліца, він ні разу не запізнився до столу. Зараз уже була восьма година, а в спальні стояла тиша. Вона прочинила двері й побачила, що Штірліц і хлопчик спали на широкому ліжку. Хлопчик лежав поперек ліжка, впираючись п'ятками в спину Штірліца, а той умостився якимось дивом на самому краєчку ліжка. Мабуть, він почув, як економка відчинила двері, бо зразу ж розплющив очі і, усміхнувшись, приклав палець до губів. Він розмовляв пошепки навіть на кухні, коли зайшов дізнатися, чим вона буде годувати хлопчика.

— Мені казав мій племінник, — посміхнулась економка, — що тільки росіяни кладуть дітей до себе в ліжко…

— Невже? — здивувався Штірліц. — Чому?

— Від свинства…

— Виходить, ви вважаєте свого хазяїна свинею? — сміявся Штірліц.

Економка зніяковіла, обличчя її взялося червоними плямами.

— О пане Штірліц, як так можна… Ви поклали дитину в ліжко, щоб замінити йому батьків. Це від благородства й доброти…

Штірліц подзвонив у госпіталь. Йому сказали, що Анна Рошке померла годину тому. Штірліц довідався, де живуть родичі загиблого водія й Анни. Мати Фріца відповіла, що вона живе одна-однісінька, дуже хвора і не має змоги утримувати онука. Родичі Анни загинули в Ессені під час нальоту британської авіації. Штірліц, дивуючись з самого себе, відчув приховану радість: тепер він міг усиновити хлопчика. Він зробив би це, коли б не боявся за майбутнє Генріха. Він знав, яка доля спіткала дітей тих, хто ставав ворогом рейху: дитячий будинок, далі концтабір, а потім— піч…

Штірліц відправив хлопчика в гори, у Тюрінгію, в родину економки.

— Ваша правда, — посміхаючись, сказав він старій жінці за сніданком, — маленькі діти дуже обтяжливі для одиноких чоловіків…

Економка нічого не відповіла, лише завчено посміхнулась. А їй хотілося йому сказати, що це жорстоко й аморально — привчити до себе за ці три тижні малюка, а потім відправити його в гори, до нових людей, — отже, знову йому треба буде звикати, знову треба буде йому повірити в того, хто вночі спить поруч і, заколисуючи, співає тихі, добрі пісні.

— Я розумію, — вів далі Штірліц, — вам це здається жорстокістю. Але що робити людям мого фаху? Хіба краще буде, коли він удруге стане сиротою?

Економку завжди вражало вміння Штірліца вгадувати її думки.

— О ні, — сказала вона, — я зовсім не вважаю ваш вчинок жорстоким. Ваш вчинок розумний, пане Штірліц, дуже розумний.

Вона сама навіть не знала: сказала зараз правду чи збрехала йому, злякавшись, що він знову вгадає її думки.

…Штірліц підвівся і, взявши свічку, підійшов до столу. Він дістав кілька аркушів паперу і розіклав їх перед собою, наче карти під час пасьянсу. На одному аркуші він намалював огрядного, високого чоловіка. Він хотів підписати — Герінг, але не підписав. На другому аркуші він намалював обличчя Геббельса, на третьому — сильне, зі шрамом обличчя: Борман. Подумавши трохи, він написав на четвертому аркуші: «Рейхсфюрер СС». Це був титул його шефа, Генріха Гіммлера.

…Розвідник, якщо він опиняється в центрі найважливіших подій, мусить бути людиною надзвичайно емоційною, схожою на актора; але емоції мають бути зрештою підпорядковані логіці, жорстокій і чіткій.

Коли Штірліц уночі, та й то зрідка, дозволяв собі відчувати себе Ісаєвим, міркував так: що значить бути справжнім розвідником? Зібрати інформацію, опрацювати об'єктивні дані й передати їх у центр — для політичного узагальнення і прийняття рішення? Чи зробити свої, суто індивідуальні висновки, намітити свою перспективу, запропонувати свої викладки? Ісаєв вважав, якщо розвідка займатиметься плануванням політики, тоді може виявитись, що рекомендацій буде багато, а відомостей — мало. Дуже погано, гадав він, коли розвідка повністю підпорядкована політичній, наперед вивіреній лінії: так було з Гітлером, коли він, повіривши в слабкість Радянського Союзу, не прислухався до обачних думок, які висловлювали військові: Росія не така слабка, як здається. Так само погано, коли розвідка прагне підкорити собі політику. Ідеально, коли розвідник розуміє перспективу подій і дає можливість політикам приймати цілий ряд, з його погляду, найдоцільніших рішень.

Розвідник, вважав Ісаєв, може сумніватися в безгрішності своїх передбачень, він не має права лише на одне: він не має права сумніватися в їх цілковитій об'єктивності.

Приступаючи зараз до останнього аналізу того матеріалу, який він зміг зібрати за всі ці роки, Штірліц був зобов'язаний зважити всі свої «за» і «проти»: мова йшла про долю Європи, і помилитися в аналізі йому аж ніяк не можна було.

Інформація для роздумів (Герінг)

Бойовий льотчик першої світової війни, герой кайзерівської Німеччини, Герінг після першого нацистського виступу втік до Швеції. Став працювати там льотчиком цивільної авіації і одного разу, в страшний шторм, він якимсь дивом посадив свій одномоторний аероплан у замку Роклштадт, там познайомився з дочкою полковника фон Фока, Кариною фон Катцов, відбив її в чоловіка, виїхав до Німеччини, зустрівся з фюрером, вийшов на демонстрацію націонал-соціалістів у листопаді 1923 року, був поранений, чудом уникнув арешту й емігрував у Інсбрук, де його вже чекала Карина. У них не було грошей, але власник готелю годував їх безплатно: він так само, як і Герінг, був націонал-соціалістом. Потім Герінгів запросив до Венеції хазяїн готелю «Британія», і там вони прожили до 1927 року, до того самого дня, коли в Німеччині оголосили амністію. Не минуло й півроку, як Герінг став депутатом рейхстагу разом з іншими одинадцятьма нацистами. Гітлер балотуватися не міг, він був австрійцем.

Карина писала своїй матері в Швецію: «В рейхстазі Герман сидить разом з генералом фон Енном з Баварії. Поруч багато кримінальних типів з «червоної гвардії» — з зірками Давида й червоними зірками, а втім, це те саме. Кронпринц прислав Германові телеграму: «Тільки ви з вашою виправкою можете представляти германців».

Треба було готуватися до нових виборів. За рішенням фюрера Герінг пішов з партійної роботи, він лишався тільки членом рейхстагу. Завдання його полягало в тому, щоб налагодити контакти з сильними світу цього, — партія, яка хотіла взяти владу, мусить мати широке коло зв'язків. За рішенням партії він найняв шикарний особняк на Баденштрасе: там він приймав принца Гогенцоллерна, принца Кобурга, магнатів. Душею дому була Карина: чарівна жінка, аристократка, вона імпонувала всім — дочка високого сановника Швеції, що стала дружиною героя війни, вигнанця, борця проти загниваючої західної демократії, яка неспроможна протистояти більшовицькому вандалізмові.

Кожного разу, перед тим як мав відбутися прийом, рано-вранці приїжджав партайлейтер берлінської нацистської організації Геббельс. Він був зв'язковим