Читати книгу - "Великий секс у Малих Підгуляївцях"

— Дружина його — Мінетія.

— А де вона ділася? Втекла?

— Та ні, померла.

— Ага, ясно. А як ти збираєшся її найти?

— Та я не збираюся. Я не вірю в пророкування жреця Берехлія.

— В яке пророкування?

— Що Мінетія повернеться до Осрісіса на три дні і подарує йому за цей час все те щастя, яке вона недодала йому за життя.

— Ага, ясно. А яка була із себе ця, пардон, Мінетія?

— О, це була красуня на весь світ. Груди — як гарбузи, брови — як оселедці, над верхньою губою — щіточка.

«Чисто я!» — подумала я, але вголос нічого не сказала, тіко трохи удивилась: чого в тої Мінетії цицьки як гарбузи, адже скіхви гарбузів ше не знали — це ж Колумб з Америки їх попривозив в Україну.

Отак ми сиділи і патякали про те, про се, аж поки не начало жевріти небо. Стало розвиднюватися. Ми подивилися один на одного.

Я стала унімательно розглядать мущину, який проговорив зо мною ніч і даже зняв із мене стрес.

«Кого він мені напомина?» — подумала я.

— Кого ти мені нагадуєш? — спитав він.

Я подумала, шо пора іти додому, і встала.

— Стій! — вдруг скочив з місця таємничий незнайомець і схватив мене за руку. — Ти ж… Не вірю!.. Ти ж…. Мінетія!!!!

Я злякалася:

— Відпусти мене, моніяк!

Він був дуже сильним і мав залєзну хватку, але ж і я була не зі слабких. У нас у Підгуляївцях такі дівчата — ого-го!

Я таки вирвалася і побігла. Біжучи, запримітила, що нахожусь на Курячій гірці. І побачила, що містер Ікс роздряпав мені до крові руку.

Прибігла я до своєї комори. Мумріков якраз вертівся на соломі. Накрила його рядниною, а сама вимазала кров’ю нову білу сорочку й простиню. Після того повернулася на бік і заснула солодким-пресолодким сном під свайбену сороміцьку пісню:

Там, на долині,

Пасла пизда свині,

Мішком обгорнулась,

А хуєм застібнулась…

…Прожила я з Мумріковим після того пару місяців. Йобар він нікудишній. Але я надіялась забеременіть од його.

От ви, дівчонки, даже не представляєте, шо значить каждий місяць ждать, шо ти, наконєц, беремена, а з цієї мічти получаєцця великий пшик. Це таке западло!

Послі каждого, як то кажуть, збліженія з первої сікунди начинаєш ждати рібйоночка, маненького, розовенького — чи то хлопчиська-горобчиська, чи то дівчаточко-кирпаточко. Ходиш як дурна по селу, заглядаєш у кажну калясочку, їдеш у город — і три часа «вибираєш» одьожку для свого пиндика. Каждого вечора лягаєш спать і мічтаєш, шо тут от, під боком, сопе таке манюнє, таке рідне, таке ненаглядне і смокче твою цицьку!.. І вже перебираєш в умі всі імена і приміряєш до свого манєнького хлопчика чи дівчинки… А тоді приходить полнолуніє — і всьо! Менструвація! Піздєц твоїм мічтаніям!

А тіло твоє од розчаруванія просто рветься на часті, а твоє лоно ридає кровавими сльозами і кричить: хочу дитинку! Дайте мені дитинку!

Ох, як же начинаїш ненавидіти своє тіло — розкішне, пишне і не іспользоване по назначенію! І начинаїш ненавидіти свого мужа — хілого і профнепригодного. І начинаїш наневидіти все, шо називаєцця бридким словом «сєкс»!

І як тільки це тщедушне тільце мужа начинає наближацця, тебе пронизує таке отвращеніє, шо хочецця на нього виригати все своє «хве».

І, канєшно, началися у нас проблеми, того шо всі мужики — самодовольні свині. Вони всю вину за неудачі скидають на нас.

І він, падло, пішов по рукам…

Та ну його в баню… Давайте лучче вип’ємо!

2

Дівчонки! Як ми давно з вами не бачилися! Боже, як же змінилася моя жисть з того врем’я, як я плакалася вам у жилетку! Дівчонки, на самом ділі жисть прекрасна і удівітєльна! Канєшно, при условії, якшо вона регулярна!

На чому я остановилася прошлий раз? Ага, на своєму одіночестві в замужестві.

Наливайте! Щас далі розкажу!

Кончилася прошла історія тим, шо архіологи зібралися і поїхали геть, оставивши трьох Свєток з животами, а мене — пустою. Свєтки сначала дригались — пробували шукать у Києві своїх хахалів, але потім махнули рукою: один оказався жонатим, другий жив в общежитії, а третій був безнадьожним алкоголіком. Рішили вони родить своїх мальчонок і воспітать без батьків. У нас у Підгуляївцях це не трагедія. Каждий третій підгуляєвець — байстрюк. Може, тому й порода в нас кріпка! Нішо її не бере! Бо посудіть самі: незаконному дитяті в цій жисті всігда трудніше, ніж маминому-папиному, тому й жизнєних сил у ньому більше.

Вобше-то підгуляївська порода, можна сказать, ендемічеська, то єсть нема її більш ніде й близько. А в понятіє «підгуляївська порода» входять не тіко люде, а й уся хлора і хвауна.

От напрімєр: у нас у селі є така мєсна порода бичків —«степова сіра круторога м’ясна» називаєцця. Так це бичок — то бичок. Хвігура — богатирська, роги перекручені в спіраль, а між задніми ногами таке капітальне приладдя — є на шо подивицця! І тіко в наших Підгуляївцях ця порода приживаєцця, а вже в сусідніх селах — не то. Той же самий бичок хиріє, цвєт міняє, роги випрямляюцця, і даже розмножацця йому не хочецця. Так і остаєцця та підгуляївська порода бичків ендемічеською, то єсть суто мєсною.

Чи ше одне: наші підгуляївські богатирські кавуни: одна косточка на весь кавун! Де ви бачили таке? Тіко у нас! А сахаристенькі! Ми його не ріжемо на скибки, а розрізаємо пополам — виходе як дві мисочки — і їмо ложками оту мнякоть з білим хлібом. Смакота! Сусідні Ізмайловка і Пердюки аж зеленіють од завісті. Ну, з Ізмайловкою всьо ясно — кацапське село, шо з нього взять? У кацапів ніколи нічо’ не росте. А от Пердюки аж лускаюцця, так стараюцця, шоб у них було лучче, як у нас — і не виходе, все коту під хвіст! Прийдуть до нас у гості ізмайловці або пердюківці, з’їдять кавуна, а косточку тихенько собі в кармана. А ми даже не реагіруєм: знаємо, шо в них всьорамно нічого не получицця. І шо вони тіко не робили з тими косточками — і молилися на них, і дули, і скроплювали святою водичкою — нічо’ не помага. Виростає з нашої косточки кавун не-підгуляївський: купа кісток і на вкус обикновенний.

А це все чого? А того, шо — старі люде кажуть — раньше у нас такі звичаї були: регулярно, особенно на оранку,