read-books.club » Бойовики » Бібліотека душ 📚 - Українською

Читати книгу - "Бібліотека душ"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бібліотека душ" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 106
Перейти на сторінку:
пробігли повз дамочку, від маківки до п’ят розфарбовану в синє, і я мимоволі повернув голову й витріщився на неї, хоча ноги самі несли мене вперед. Волосся в неї було синє, на обличчі лежав товстий шар синього макіяжу, а вдягнена вона була в комбінезон (теж синій), який щільно прилягав до шкіри.

Щойно вона зникла з поля зору, як я побачив декого ще більш лячного: чоловіка, чию голову вертикальна лінія ділила на дві половини. Одна була лиса й обгоріла, як вуглина, а інша лишилася в незмінному вигляді. Волосся на голові лежало охайними хвилями. Навіть якщо Емма його й помітила, то не повернулася, щоб подивитися. Може, так звикла бачити справжніх дивних, що звичайних, які косили під дивних, навіть не помічала. «А що, як вони не звичайні? — подумав я. — Що, як вони дивні і замість теперішнього ми опинилися в якомусь новому контурі? Що, як…»

А тоді я побачив двох хлопчиків, які билися світловими мечами біля торговельних автоматів (кожен доторк мечів у сутичці супроводжувався пластмасовим звуком «кляк»), і реальність набула чітких обрисів. Ці дивні з вигляду люди — дивні не в нашому розумінні. То задроти. Ми таки втрапили в теперішнє.

За двадцять футів од нас відчинилися двері ліфта. Ми вскочили в кабіну на льоту й відштовхнулися долонями від задньої стіни, і Едисон теж забіг, спотикаючись. Я саме вчасно озирнувся, щоб у проріз дверей, які зачинялися, помітити дві речі: як з юрби вискакує витвір і щодуху мчить до нас і як з даху останнього вагона поїзда, що саме віддалявся в тунель, зіскакує порожняк. Він приліпився язиками до стелі станції й погойдувався там на лампі, схожий на павука. Чорні палахкотливі очі невідривно дивилися у мої.

А тоді двері ліфта зачинилися, і ми плавно поїхали нагору, і хтось спитав: «Друзяко, де пожежа?»

У задньому кутку ліфта стояв немолодий уже мужчина в маскарадному костюмі й глузливо посміхався. Сорочка в нього була подерта, на обличчі — штрихи фальшивих порізів, а до однієї руки було прикручено в стилі Капітана Гака закривавлену бензопилку.

Уздрівши таке, Емма позадкувала.

— Ти хто?

Це запитання його трохи образило.

— Та ну, ви що.

— Хочеш насправді дізнатися, де пожежа? Тоді не відповідай. — І вона вже хотіла підняти руки, але я її зупинив.

— Він ніхто, — сказав я.

— А я думав, що цього року таке очевидне вибрав, — пробурмотів чоловік. Вигнувши брову, він припідняв бензопилку. — Звуть Еш. Ну… «Армія темряви»[2]?

— Не чула ні про те, ні про те, — відрубала Емма. — Хто твоя імбрина?

— Моя що?..

— Він просто в костюмі персонажа, — намагався пояснити я, але вона не слухала.

— Утім, байдуже, хто ти такий, — вирішила вона. — Нам потрібна армія, а злидарям вибирати не доводиться. Де решта твоїх воїнів?

Чоловік підкотив очі.

— Ой не можу. Слухайте, ви такі кумедні. Усі там, де проходить збіговисько. Це ж очевидно.

— На ньому маскарадний костюм, — прошепотів я Еммі. А тоді пояснив чоловіку: — Вона не дуже любить кіно.

— Костюм? — Еммині брови зійшлися на переніссі. — Але ж він дорослий.

— І що з того? — Чоловік обвів нас поглядом з ніг до голів. — А ви ким убралися? Ходячими дурцями? Лігою видатних гівняшок?

— Дивними дітьми, — відповів Едисон, якому еґо не дозволяло більше мовчати. — А я сьомий син сьомого сина в довгому й уславленому собачому роду…

Та договорити Едисон не встиг — чоловік знепритомнів, стукнувшись головою об підлогу з глухим звуком «бам», і я мимоволі здригнувся.

— Коли ти вже перестанеш, — докірливо мовила Емма. І, всупереч своїм словам, широко всміхнулася.

— Так йому й треба, — відповів Едисон. — Який грубіян. Швиденько, забери в нього гаманець.

— Оце вже ні! — застеріг я. — Ми не злодії!

Едисон тільки пирхнув зневажливо.

— І чого це він так вирядився? — спитала Емма.

Ліфт теленькнув, і двері почали роз’їжджатися.

— Я думаю, ти зараз дізнаєшся, — сказав я.

* * *

Двері ліфта роз’їхалися, і, неначе за помахом чарівної палички, перед нами відкрився залитий денним світлом світ, такий яскравий, що довелося затуляти долонями очі. Ми вийшли на залюднений тротуар, і я з насолодою набрав повні легені свіжого повітря. Скрізь кишіло людьми в костюмах: супергерої в спандексі, човгали ногами густо намакіяжені зомбі, анімешні дівчатка з єнотячими очима розмахували бойовими сокирами. Вони збивалися у фантастичні зграйки й висипали на проїжджу частину, перекриту для руху транспорту. Їх, мов нетель, вабила до себе велика сіра будівля з натягнутим банером, який проголошував: СЬОГОДНІ — КОМІК-КОН!

Емма відсахнулася до ліфта.

— Що це таке?

Едисон уважно подивився понад окулярами на зеленоволосого Джокера, що підправляв собі макіяж на всуціль розфарбованому обличчі.

— Судячи з їхнього вбрання, у них сьогодні якесь релігійне свято.

— Щось типу того, — відповів я, обережно повертаючи Емму назад на тротуар. — Але не лякайтеся. Це просто перевдягнуті звичайні, і ми їм здаємося такими самими. Боятися нам треба тільки того витвора. — Про порожняка я промовчав, сподіваючись, що ми збили його з пантелику, зникнувши в ліфті. — Поки його немає, нам треба знайти якусь схованку, а потім знову прокрастися в підземку…

— Немає жодної потреби, — сказав Едисон і, посмикуючи носом, подріботів на залюднену вулицю.

— Стій! — навздогін йому гукнула Емма. — Ти куди?

Але він уже зробив коло й повертався.

— Ура фортуні! — вигукнув він, виляючи обрубком хвоста. — Ніс повідомляє мені, що наших друзів вивели з підземки тут, через цей ескалатор. Ми на правильному шляху!

— Слава птахам, — зітхнула Емма.

— Як думаєш, ти зможеш іти за їхнім слідом? — спитав я.

— А ти як думаєш, зможу? Просто так нікого Едисоном Приголомшливим не називають! Нема на світі такого аромату, пахощів, туалетної води, яких би я не вчув за сотню метрів…

Тема власної величі дуже легко відвертала увагу Едисона, навіть якщо на нього чекали більш нагальні справи, і його гучний гордовитий голос луною розносився навколо.

— Окей, ми зрозуміли, — намагався скерувати його я, але він уже невблаганно, мов криголам, розтинав повітря, ідучи за своїм нюхом.

— …я можу знайти дивного в стогу порожняків, імбрину в пташнику…

Ми побігли за ним у гущавину костюмованого люду, проскочили поміж ніг карлика на ходулях, обійшли зграйку принцес-зомбі та мало не зіштовхнулися з Пікачу та Едвардом Руки-Ножиці, які танцювали на проїжджій частині вальс. «Авжеж, наших друзів вели цією дорогою», — подумав я. Камуфляж був ідеальний — не тільки для нас (адже серед усього цього ми мали відверто нормальний вигляд), але також і для витворів, що викрали ватагу дивних дітей. Навіть якби хтось із них наважився криком

1 ... 8 9 10 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бібліотека душ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бібліотека душ"