Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

й кректання, що зазвичай передували пробудженню малого. Впродовж секунди, необхідної для того, щоб перетнути коридор, я думав, що хтось інший заходиться криком у кімнаті мого сина. Просто не міг усвідомити, що малюк, якому не виповнилося трьох років і який важить трохи більше ніж одинадцять кілограмів, здатен видавати такі страшні й розкотисті звуки.

Захлинаючись серцебиттям, я розчахнув двері дитячої й застиг перед ліжком. Теодор сидів — саме це ввело мене в оману, він сидів, коли я вдерся до кімнати, — нахилившись уперед, опустивши голову, й махав руками у повітрі. Пальчики скрючені, так, ніби малюк намагається подряпати когось невидимого. Несамовитий, нелюдський крик роздував ізсередини стіни кімнати.

— Тео!

Я підхопив сина на руки й здригнувся. З передпліч на шию й далі на спину полізли мурашки. Тео був холодним. Не мертвотно холодним, ні, але не таким, як зазвичай. Шкіра нагадувала затверділу від холоду гуму, м’язи грудної клітки зсудомило, через що тільце в руках скидалося на негнучкий пластиковий манекен.

Я сів на край ліжка, посадивши малого на коліна, спиною до себе. Він більше не сіпався, холодні ручки безвольно, немов у непритомного, повисли вздовж тулуба. Проте крик не стишився. Повітря з лячним свистом вихоплювалося крізь горло.

— От лихо, Тео, що з тобою?! — я відчув, як паніка гарячими обручами стискає горлянку. Було щось жахливе в тому верещанні. Подумалося, що так кричать герої фільмів про екзорцизм, із яких виганяють злих духів. І, певна річ, ця думка не додавала оптимізму.

Прибігла Єва й увімкнула світло. Сонна й скуйовджена, вона спочатку присіла біля мене, а потім нахилилася, зазирнувши в обличчя малому. Від побаченого дружина враз відсахнулась і затулила рота долонею. Мені здалося, наче в серце навантажили дрібних камінців, річкової гальки чи чогось такого, і вони торохтіли там, товчучись об ребра.

Я запитав:

— Що з ним?

— Він спить, — Єва відірвала руку від губ і простягнула до сина, вказівним пальцем торкнувшись холодної голівки. У цю мить Теодор почав підвивати.

Я ледь не вигукнув: «Що ти, бляха, верзеш?!», коли втямив, що Тео справді спить. Нібито я вилаявся вголос, хоча напевне цього не пригадую. Я відхилив зсудомлене тільце та стуленими докупи вказівним і середнім пальцями повернув Теодорову голівку до себе. Повіки сина були напівопущені. Очні яблука асинхронно сіпалися, так сильно, що від їхніх рухів тріпотіли вії, проте в щілинах під повіками проступали лише білки. Я помахав вільною долонею перед обличчям малого. Хлопчак не відреагував. Тео кричав уві сні. Щось терзало його, а він ніяк не міг прокинутися.

— Прокинься! — з переляку взявся трусити Теодора. — Що це за хрінь така?!

— Припини, — зашипіла Єва й вихопила сина з моїх рук. — Не тряси його! Не буди так різко! — а тоді цвіркнула просто в обличчя: — Ідіот.

Крик змінився: став тоншим і водночас зривистим і хрипким. Тепер він нагадував стогони нажаханого до смерті віслюка.

— Тш-ш-ш, тш-ш-ш, мій маленький, мій хороший. Тобі щось погане наснилося? — погойдуючи, Єва пригорнула Теодора до грудей і понесла до спальні. Я посунув за нею. — Не плач, не треба плакати. Ну? Прокидайся, — вона не припиняла гладити напружену спинку малюка.

Я, мов контужений, витріщався на задерев’янілі синові ручки та намагався переконати себе, що все це сон.

— Увімкни телевізор.

Я не відразу зрозумів, що останні слова було адресовано мені (хоча, чорт забирай, кому ж іще, крім мене). Єві довелося повторити вдруге. Я зрештою збагнув, що від мене хочуть, і натиснув On-Off на пульті.

— Тихо, тихо, тихо, кошенятко моє, це просто сон, — Єва не припиняла говорити, і Тео нарешті зреагував на голос. — Не бійся, тут мама і тато, і ми не дамо тебе скривдити. Чш-ш-ш…

Повіки різко сіпнулися, опустилися, потім піднялися знову. Я побачив райдужки. За мить зіниці сфокусувалися, крик обірвався та змінився плачем. Теодор ворухнувся, потер очі, потому обхопив рученятами Євину шию й притиснувся до її щоки.

Ми з дружиною водночас видихнули — прокинувся.

— Постав «Машу та Ведмедя», — попросила Єва.

Я кинувся до пластикової коробки з DVD-дисками, знайшов потрібний диск і вставив у програвач. Перебрав кілька епізодів, зупинився на «Ловися, рибко!» і натиснув Play.

— Глянь, там Маша, — малюк тихенько пхинькав і не відпускав шиї, Єва розвернулась і сіла так, щоб йому було видно екран. — А он Ведмідь збирається на рибалку, буде рибку ловити. Давай разом дивитися.

Я опустився на ліжко поряд із ними. До тієї миті, коли Ведмідь уперше закинув вудку, Тео заспокоївся та тільки час від часу голосно й уривчасто зітхав. На початку наступного епізоду дружина спробувала розпитати малого про кошмар:

— Тео, що з тобою сталося? — навіть у півтемряві я розгледів, як малюк напружився. — Розкажи мамі, що тебе налякало. Тобі щось наснилося?

Хлопчак закивав, але не озвався. Єва притулила голівку до себе.

Невдовзі Тео заснув. Дружина дбайливо вклала його по центру нашого ліжка.

Відчуваючи, як напруження відпускає, осідаючи ледь вловним поколюванням у ногах і на денці живота, я підвівся.

— Принести тобі води?

Я мусив щось сказати.

— Так.

За півхвилини повернувся з кухні зі склянкою води.

— Що це було?

Єва відпила ковток і поставила склянку на невисоку шафку обабіч ліжка.

— Я не знаю.

— Бляха, ледь не нахезав у штани.

— Я помітила, — дружина криво посміхнулася. Потім додала: — Нічний кошмар. Лягай спати.

— Так, це нічний кошмар, — погодився я.

Мої руки дрібно тремтіли.

7

Нічні жахіття, під час яких Тео не міг прокинутися, повторювалися впродовж року. Нечасто — приблизно раз на місяць. Частіше малюк просто підхоплювався посеред ночі й рюмсав. На початку 2013-го мій син уже достатньо добре говорив, щоб описати, що терзає його вві сні, але на ранок після чергового кошмару або вдавав, що не пам’ятає, або справді нічого не пам’ятав — ні мені, ні Єві не вдалося витягти з Теодора що-небудь більше, ніж слабкі неохочі кивки на підтвердження того, що йому наснилося щось моторошне.

Утім, я б не розповідав цю історію, якби все обмежилося лише плачем і періодичними нічними кошмарами. Взимку 2013-го до нічних жахіть додалося ще дещо.

8

На День закоханих, 14 лютого, погода видалася паскудна — похмура, вогка та вітряна, — тож ми з Тео весь день просиділи вдома. Ми залишалися удвох — Єва, як завжди в такі дні, мала по горло роботи в «Чорній перлині». Ввечері разом подивилися «Баранчика Шона», потім Тео перебрався до дитячої, де я дочитав йому казку про Рапунцель, і приблизно о пів на десяту хлопчак заснув.

Я влаштувався у спальні й півгодини безцільно