Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

— Мій компаньйон, — задоволено кивнув Іващенко.

— І ще… — Ірка зняла дві верхні карти, відкриваючи третю, останню, теж чисту. — Ще одна таємниця! — здивовано зойкнула вона.

— І що це означає? — поцікавився Іващенко.

— Тільки те, що, окрім таємниці ваших грошей, тут є ще одна таємниця, — здивовано придивляючись до карт, які відкрилися, знизала плечима Ірка.

— Мене не цікавлять інші таємниці! — схопився на ноги Іващенко й нервово пройшовся по кабінету. — Ці ваші карти — усе це дурня! Таємниці вони, бачте, показують! А розгадувати їх хто буде? От якби вони сказали, де мій компаньйон ховається. Чи краще відразу — де гроші!

— Ви фотографію його принесіть, — буркнула Тетянка, витрушуючи із сумки кругле пласке дзеркало. — От і дізнаємося все.

Іващенко потягнувся до кнопки селектора, збираючись викликати секретарку. Але Ірка кинула на нього виразний погляд, і бізнесмен вийшов з кабінету сам. Друзі залишилися на самоті.

— А це ще що таке? — спитала Тетянка, спостерігаючи, як Ірка знову викладає на Іващенковому столі пасьянс і стурбовано хитає головою, оцінюючи розклад, який випав.

У відповідь дівча лиш знизало плечима.

— У підвалі знайшла. Разом із зошитом, в якому були докладні пояснення: яка карта що означає і як читати комбінації. Щоправда, не завжди виходить, — сказала вона, вивчаючи розкладені на столі карти й у розпачі змішала колоду.

— Ми твій підвал уже сто разів перетрусили. Не було там ніяких карт! І зошита не було!

— Раніше не було, а тепер є,— байдуже мовила Ірка. — І почерк у зошиті той самий, що й у книзі із замовляннями. Тобто небіжчиці-бабусі, Єлизавети Григорівни.

— Суперова була пані, твоя бабуся, — замріяно відказала Тетянка. — Цікаво, що ще перегодом з’явиться у твоєму підвалі?

Проте Ірка зовсім не поділяла ентузіазму подруги. Зрештою, коли з усіх твоїх родичів залишилася тільки стара скандалістка-бабця, мама змилася від тебе в Німеччину, про батька взагалі нічого невідомо, його мати, твоя друга бабуся, яка начебто померла, періодично подає містичні сигнали та ще й готує для Ірки якусь загадкову місію, від якої втаємничені люди радять тікати, немов від вогню… Отож, за такої ситуації ти не станеш сильно радіти, знайшовши у своєму відьмацькому підвалі зовсім новий, але явно магічний предмет. Однак і відмовитись від нього теж не зможеш.

Ірка зиркнула на колоду в своїй руці.

Іващенко влетів до кабінету, розмахуючи фотографією.

— Знайшов! А я вже злякався, що всі майору віддав!

Він тріумфально шльопнув фотографією об стіл перед Іркою. Іващенка та його компаньйона сфотографували на якомусь офіційному заході: обидва сиділи за довгим столом, перед ними лежали папки з документами, у руках були ручки. Ірка спинилася на обличчі зниклого. Літній темноволосий чоловік, доволі міцний, навіть спортивний. Високе, із залисинами чоло, розумні очі. Усе це справляло б приємне враження, якби не надто повні губи, незадоволена зморшка біля них і вираз вічної образи на обличчі.

— Здається, що йому весь світ заборгував. Сто карбованців по копійці,— із осудом прокоментувала Тетянка, яка теж уважно розглядала зниклого партнера Іващенка.

— Ти будеш шукати? — зненацька спитала Ірка.

— Я? Я гадала, ти сама… — злякано відсахнулася Тетянка, але відразу ж себе опанувала. — А чому б і ні? Можу й я! — войовничо заявила вона й грізно зиркнула на Богдана, що скривився.

— А я що? Я нічого!: Я мовчу! — знизав плечима хлопчак і очікувально витріщився на Тетянку.

Дівча пирснуло, взяло дзеркало й урочисто поставило його на стіл перед собою. Нервово відкашлялося. Спробувало якомога величніше покласти руки на раму, але дзеркала виявилося не таким уже й великим, тож нічого особливо помпезного не вийшло, лиш пальці зісковзнули з вузького обідка. Богдан єхидно захихотів. Ірка миттю штурхонула гидотного хлопчиська кулаком у бік.

Тетянчина спина здригнулася, але дівчина не озирнулась. Вона цілком зосередилась на прозорій дзеркальній поверхні й зашепотіла замовляння. По дзеркалу пішли легкі хвильки. Кілька секунд відьмочка зосереджено придивлялася до зображення, а потім роздратованим жестом змахнула його зі скла і… знову почала белькотати. Дзеркало знову спалахнуло, показуючи картинку. Але Тетянка знову залишилась незадоволеною. Вона ще міцніше вчепилась у пластикову рамку й так завзято прикипіла до скла поглядом, неначе хотіла побачити щось, що перебувало далі, аж за самим зображенням. Піт стікав по її обличчю, вона все бубоніла й бубоніла замовляння, голосніше й голосніше, нахилялася до скла все ближче й ближче… і раптом, розлючено зойкнувши, відсунула дзеркало геть!

— Що?! — схопилася налякана Ірка.

— Нічого! — гаркнула роздратована Тетянка. — Абсолютно ні-чо-го! Стінка!

— Яка ще стінка? — сторопіла від подиву Ірка.

— Фарбована. Пастель, — неймовірним зусиллям опановуючи себе, відказала Тетянка. — Об’єкт сидить біля стіни. І дивиться на таку саму стіну. І все! Годі зрозуміти, де він, а про його плани взагалі можна не мріяти!

— Знаменита відьма Тетянка побачила стінку! Неабияке досягнення! — знущально пирснув Богдан. — Нічого ти не вмієш!

— Ну, дечого я все-таки навчилася! — Тетянка загрозливо розвернулася до Богдана. Її очі палали темними болотяними вогнями.

Усіма забутий Іващенко голосно відкашлявся.

— Хоч відьми, хоч не відьми, а зв’яжися з дітьми — пошкодуєш! Ви будете працювати чи стосунки свої з’ясовувати? — і він очікувально глянув на Ірку.

— Давай, Ірко, покажи, що значить клас, — попрохав Богдан, про всяк випадок, відступаючи подалі від Тетянки.

Ірка гнівно піджала губи. Схоже, Богдан, не заспокоїться, доки не посвариться з її подругою! Але Тетянка, здається, зовсім не збиралась ображатися. Навпаки, вона підштовхнула Ірку до дзеркала.

— З толкієнутим я потім розберуся, — прошипіла вона. — У мене не виходить, давай сама! Найнялися — треба відпрацьовувати.

— Казала ж я, не треба було в це вплутуватися, — так само тихо буркнула Ірка й схопилася за дзеркало.

Машинально прошепотівши давно знайомі слова замовляння, вона глянула на скло. Похитала головою. Придивилася знову, і її брови здивовано поповзли догори.

— Ну що, що ти там бачиш? — нетерпляче спитав Іващенко.

Ірка ще хвилину мовчки розглядала картину, що постала перед нею, і нарешті звела на бізнесмена очі.

— Нічого, — рівним голосом відказала вона. — Стінка. Фарбована.

Розділ 5

Кігті геть від Сисадміна

Обличчя Іващенка зробилося кислим, немовби він оцту ковтнув.

— І що тепер? — у розпачі спитав бізнесмен.

— З першого разу може й не вийти! Адже справа серйозна! — намагаючись приховати розчарування й невпевненість за авторитетним тоном, заявила Тетянка. — Треба освоїтися, розібратися в усьому, гарно подумати…

— Ага, мені всі так казали: і служба безпеки, і мент, і хакери. А тепер і ви, — вкрай невдоволено буркнув Іващенко. — Усі ви тільки гроші тягнете, а знайти нікого не можете.