Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

— Додому підемо, — урвала її Ірка й рішуче звелася. — Дуже шкода, що не змогли вам допомогти, Володимире Георгійовичу.

— Але ми зможемо, ми спробуємо! — запротестувала Тетянка.

Ірка розлючено зиркнула на подружку.

— Із дзеркалом не вийшло — значить, усе. Від самого початку вся ця витівка була повною фігнею. Годі вже!

— Що значить годі? — втрутився в розмову Іващенко. Вираз його обличчя змінювався з кожною секундою. Тетянчине виправдовування він слухав із набурмошеною міною — давай-давай, умовляй мене, а я послухаю. Але варто було Ірці заявити, що вони йдуть, як набурмошеність змінилася на розгубленість упереміш зі злістю. Він кинув на відьмочку розгніваний погляд. — А куди це ви зібралися? Трішечки щось не вийшло, то ви відразу в кущі?! Ви мені допомогти обіцяли! Навіть угоду свою чаклунську склали! Будьте ласкаві тепер виконувати!

— Але ж ви бачите — у нас нічого не вийшло, — раптом заявила Тетянка, і голос у неї був лагідний-лагідний, улесливий-улесливий. — Ірка має рацію! Нам не варто більше марнувати ваш час, тим паче, якщо ви вважаєте, що ми тягнемо ваші гроші… А між іншим, миттєвого результату ніхто й не обіцяв. Сам до нас прийшов, і сам не довіряє — так неможливо працювати… — Ображено пробелькотівши собі під носа, Тетянка попрямувала до виходу.

— Стійте! — гаркнув Іващенко. — Гаразд, усе: ви маєте рацію, а я ні. Я з відьмами раніше не працював і як у вас усе заведено — не знаю. Готовий довіритися професіоналам. Тим більше, що іншого виходу в мене все одно немає,— безнадійно визнав він. — Робіть те, що вважаєте за потрібне. Але робіть, заради Бога робіть щось, інакше я пропав! Ви освоїтися хотіли? Давайте я вам корпорацію покажу!

Тетянка похитала головою.

— Непогано було б, але це якось дивно виглядатиме. Ви ж самі сказали, що наймаєте нас кур’єрами. А голова корпорації не може особисто влаштовувати екскурсію для якихось там кур’єрів.

Іващенко замислено кивнув:

— А хто може? Начальникам відділків вас довіряти теж не можна, ви тоді не мої бабки шукатимете, а від їхніх запитань відбиватиметеся, — і тут його обличчя посвітлішало. — Я знаю, хто буде екскурсоводом! Він усе одно байдики б’є! І зі запитаннями теж не чіплятиметься, він такий пофігіст — йому ні до чого діла немає.— Іващенко схопився за внутрішній телефон, набрав номер. Послухав довгі гудки в слухавці й роздратовано гепнув нею об важіль. — Вічно десь вештається!

Генеральний директор зірвався з місця й вилетів до приймальні. Друзі почули його невдоволений голос — бізнесмен давав секретарці вказівки.

Задоволена Тетянка хоробро клацнула пальцями.

— Молодець, Ірко! Якби я його стала вмовляти, він би нас точно виставив. Або б платню зрізав. А як ти піти зібралася, то відразу: працюйте-працюйте! Класно ти його розкрутила!

— Я нікого не збиралася розкручувати! — процідила Ірка крізь зуби. — Я не хочу тут освоюватися! І працювати теж не збираюся! Мені від самого початку вся ця затія не подобається, а тепер — тим паче! Раніше ми хоч на дзеркало розраховувати могли, а тепер? Сидить цей самий компаньйон біля стінки, а де ця стінка, ми що, знаємо? Адже ніяких прикмет, ніяких пізнавальних знаків, нічого! Як ми її будемо шукати?

— У ході справи вирішимо! — бадьоро відказала Тетянка. — Не відмовлятися ж від таких бабок через якусь там одну невдачу!

— Якраз відмовлятися й треба! — завелася Ірка. — Не знаємо, як зробити справу, то хоч не будемо людині голову задурювати! Це принаймні чесно! Коротше, ти як хочеш, а ми з Богданом пішли! — Вона зиркнула на хлопчака.

Ну ось, настав і його зоряний час, з’явилася можливість поставити Тетянку на місце. Але Богдан повівся дуже дивно. Покрутився в кріслі, зітхнув, а на його обличчі промайнув вираз найсправжнісінького страждання. Нарешті він насилу вичавив:

— Не піду. Я з нею залишуся, — і хлопчак зиркнув на Тетянку із неприхованою відразою. Зустрів сповнений подиву Тетянчин погляд, демонстративно повернувся й миттю напав на Ірку: — Я ось слухаю вас і взагалі нічого не розумію! Здається, що ти тут донька мільйонера, а не вона! Тетянка взагалі б могла сидіти, задерши ніжки, і ні фіга не робити! Їй і так усе коханий татусь принесе на тарілочці. А вона — нічого, теж, як нормальна людина, сама заробляти хоче. А ти змалечку працюєш, а поводишся, як розпещене дитятко. І пальцем поворухнути не хочеш. Я, щоб ти знала, не дитина мільйонера, як дехто, мені батьки райське життя не забезпечили…

— Та твої батьки заради тебе що завгодно зроблять! — спробувала оборонятися приголомшена Ірка.

— Так! — скрикнув Богдан. — І я заради них, може, теж хочу! Щоб їм легше було!

— Ти для батьків, а я для кого? — уже майже жалібно перепитала Ірка.

— Сама вирішуй! — відрізав Богдан. — А то тільки скиглиш, себе жалієш, а робити — нічого не робиш.

— Не наїжджай на неї! — втрутилася Тетянка.

Від несподіваної підтримки дівчина провалилася в ступор і знову поквапилася зчепитися з Богданом. Так було звичніше.

Ірка насупилася. Чудово! Богдан із Тетян кою, виходить, — бджілки-трудівниці, їм є, заради кого грошики заробляти. А їй, зрозуміло, ні для кого! Нікого в неї немає! От хіба що Тетянка й Богдан.

І бабця останнім часом щось покахикувати стала, її б до санаторію, але ж путівки такі дорогі… Ірка зітхнула. Ну добре, ця парочка твердо вирішила заробити, а от хто із них знає, як реально знайти бабки Іващенка?

Двері вкотре прочинилися — повернувся Іващенко. А за ним ліниво, нога за ногу, сунув хлопчак. Ірка придивилася уважніше. Ні, хлопчаком його вже не назвеш. Але й молодим чоловіком теж називати зарано. Так, серединка на половинку, не дитина й не дорослий, щось незрозуміле, вбране в потерті джинси й синю джинсову сорочку.

— Ось, — сказав директор. — Знайомтеся. Це Серьога. Він вас скрізь поводить, — Іващенко озирнувся до свого супутника. — Дітлахам треба як слід оглянути територію. — Він осікся й одразу ж квапливо пояснив: — Кур’єри мають добре знати компанію. Аби розуміти, куди папери відносити.

Тим часом Серьога недбало перекинув жуйку від щоки до щоки й зарозуміло прочавкав:

— Я вам що, нянька Віка? — він намагався говорити басом, але голос постійно зривався на тонкий фальцет. — У мене й своя робота є!

— Бачив я твою роботу: кульку по екрану ганяєш. Хоч би гру якусь крутішу обрав, дурню, — відрізав Іващенко. — Роби, що кажуть, або геть