Читати книгу - "Балакучий пакунок"

— Гортензіє, — сказав Папуга, — я сам, мої друзі і вся Міфологія глибоко вдячні тобі. Ми ніколи тебе не забудемо.

— Любий Папуже, — відповіла мадам Гортензія, — ти ж знаєш, що заради тебе я завжди готова на все.

— А ти зумієш сама повернутись назад? — запитав Папуга.

— Так, мон браве, я зумію — як там у вас кажуть? — скотитися вниз. Ну, а ви ж, глядіть, не заблукайте. Вам далі тунелем, а тоді ліворуч — через якихось кільканадцять метрів.

— Гаразд, — сказав Папуга, — тоді ми пішли. Бувай, Гортензіє, і спасибі тобі ще раз.

— До зустрічі, мон Папуже, бон чен[9], бажаю успіху, — мадам Гортензія розчулено зітхнула і послала їм повітряний поцілунок.

Діти позасвічували ліхтарики і рушили тунелем. Пройшовши приблизно футів сто п’ятдесят, Папуга вигукнув:

— Це тут! Ось він, вхід у Міфологію!

Діти спрямували ліхтарики туди, де зупинився Папуга, і побачили в кам’яній стіні тунелю розколину в три фути завширшки і шість заввишки, схожу на вузьку церковну браму.

— Це прикордонний пост, — пояснив Папуга. — Ще п’ять хвилин ходу — і ми в Міфології.

Тунель був дуже вузький, тому їм довелося просуватися вервечкою. Пітер ішов перший, з ліхтариком і кліткою в руках. За ним — Пенелопа з Папугою на плечі. Вона несла харчі, аптечку і зброю. Замикав ходу Саймон, він тягнув човен.

— Рухайтесь трохи тихіше, — хрипкувато прошепотів Папуга. — Василіски вельми легковажні істоти, тому я, звісно, дуже сумніваюсь, але все-таки вони могли виставити варту, щоби бути певними, що я не повернусь.

Вони зайшли за ріг, та раптом Пітер так різко зупинився, що Саймон і Пенелопа налетіли одне на одного.

— Що сталось? — запитала Пенелопа.

— Т-с-с-с, — прошепотів Пітер, — там попереду світло.

— Дай-но я гляну, — Папуга перелетів на плече до Пітера.

Усі затамували подих, поки Папуга вдивлявся в далечінь.

— Ні, все нормально, це не світло. Це вхід, — нарешті сказав він. — Бачите, ми застали світанок.

— Світанок? — запитав Пітер. — Папуго, ти впевнений? Зараз пів на другу ночі. Занадто рано для світанку.

— Це в звичайному світі рано, — відповів Папуга. — А тут, у Міфології, світає цілий день. Тільки вночі темно.

— Що ти таке кажеш? У вас цілий день суцільний світанок? — перепитала Пенелопа.

— Ну, — почав Папуга, — коли Г. Г. вчився на чарівника, то мав звичку вставати на світанні, й невдовзі відкрив для себе, що це найкраща пора доби: усе таке свіже, умиротворене, увесь світ довкола такий яскравий після доброго нічного сну. Тому, створюючи Міфологію, він вирішив, що тут буде світати весь час, крім восьми нічних годин. Зараз самі побачите, про що я кажу.

Урешті-решт вони вийшли з тунелю і зупинилися, засліплені видовищем, що відкрилося їхнім очам. Небо (тобто те, що тут вважали небом) було лагідного жовтувато-зеленого кольору і подекуди мінилося ніжно-блакитним. По ньому пливли купки маленьких, пухкеньких, затишних хмаринок, жовтавих, білих і блідо-рожевих. Сонце (тобто те, що тут вважали сонцем) нерухомо висіло просто над обрієм і кидало довкола дивовижне тонке мереживо золотих промінців. Поблизу маленький рожевуватий струмочок спливав із теракотово-червоних скель каскадами казкових водограїв. І кожен водограй падав у глибокий тихий ставочок, повний лінивих синіх риб із багряними плавцями і хвостами. Трава під ногами була оксамитово-пурпурова, як верес, ніжна, пружна і ніби щойно скошена. Усе довкола було всіяне барвистими квітами, їхні пелюстки, здавалось, зроблені зі скла, а поміж квітів то тут, то там виглядали грибочки яскравого лимонно-жовтого кольору із чорними цятками. Далі долину перетинав ліс, де росли дерева з великим блакитним листям і стовбурами шоколадного кольору, які здалеку видавалися вузлуватими і нерівними. Ген далеко-далеко на обрії ледве мріло у вранішній імлі щось величне, блискуче і мерехтливе, і діти здогадалися, що це те саме велике внутрішнє море, про яке розповідав Папуга.

— О, яка краса! — видихнула Пенелопа. — Я такого не бачила навіть уві сні!

— Погляньте, які барви, — сказав Саймон. — Фантастика, правда?

— А небо, — вигукнув Пітер, — таке враження, ніби ці хмарки так мальовничо порозставляла чиясь рука.

— Так і є, — сказав Папуга, — їх переставляють п’ять разів на день, щоб вони не встигли нам набриднути. Ще тут є чотири різні заходи сонця, з чотирьох сторін світу, тож ті, кому подобається червоний захід сонця, дивляться в один бік, а кому лимонний, жовтий чи зелений — в інші. Це дуже зручно.

— Мені здається, що Міфологія неймовірно прекрасна, — сказала Пенелопа. — Не дивно, що ви любите свою країну і так пишаєтесь нею.

— Так-так, — зніяковівши підтвердив Папуга. — Знаєш, я живу тут дуже давно. Я вже ніби зрісся з цією землею. Тому й не хочу, щоб ці жахливі василіски отримали владу над нею.

— Ми з тобою, — сказав Пітер, — і чим швидше ми їх здолаємо, тим краще. Що робити далі, Папуго?

— Ну, — замислено промовив той, — якщо йти за течією струмка, то ми опинимось на березі головної річки і зможемо спустити на воду човен. І тоді, якщо пам’ять мене не зраджує — а мене вбити мало за те, що я не взяв карти, — ми попливемо вниз за течією, через долину феніксів, до пагорбів місячних телят і лук єдинорогів. А звідти вже зовсім близько до Кришталевих печер, лише кілька хвилин пішки. Але мушу вас застерегти, що там, у долині феніксів, нас у двох місцях чекають дуже небезпечні пороги, і я не знаю, як їх оминути. Сподіваюся, ви вмієте керувати човном?

— Усе буде добре, — запевнив Пітер.

— Я теж так думаю, — сказав Саймон. — Якщо ми разом сядемо на весла, то зможемо проскочити будь-які пороги.

— Тоді рушаймо, — гукнув Папуга, — тримаймося якнайближче до дерев. Раптом тут поблизу василіски! А якщо ви їх зустрінете, пам’ятайте: вони можуть вивергати полум’я на відстань до восьми футів.

— Вісім футів?! — скрикнула Пенелопа. — О Боже, це ж як вогнемет!

— Так і є, — сказав Папуга. — Колись вони ще вміли вбивати поглядом, але ми поклали цьому край, коли створили Міфологію. Усе добре в міру, як каже Г. Г. Жахливо, що вони тиняються тут і палять усе, що бачать, своїми необережними подихами, але, на щастя, тепер хоч не вбивають всіх підряд самим лише поглядом.

— Не розумію, як ви дозволили їм опинитися в Міфології? — здивувалася Пенелопа. — Чого ви сподівалися від зграї страшних і небезпечних тварюк?

— О ні, тут не можна відбирати чи перебирати, — сказав Папуга. — Хоча декому, зокрема мені, можна, але ми створили Міфологію для всіх міфічних істот і не маємо права бути упередженими. Ми можемо лише, по-перше, контролювати їхню чисельність, що, звичайно, полегшує справу, і, по-друге, селити їх там, де вони можуть завдати якнайменше шкоди. Це просто нещасний випадок, що василіски повстали. У будь-якому разі є надія, що з вашою допомогою нам вдасться їх зупинити.

Так вони собі розмовляли, спускаючись тим часом у долину і минаючи маленькі водоспади й невеличкі потічки, аж поки не дійшли до перших дерев. Діти розглядали