Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

виділяється через 6–8 год після отелення. Послід з підстилкою закопують. Якщо послід не відокремлюється протягом доби, слід звернутися до ветеринарного фахівця. Спочатку особливо уважно необхідно стежити за станом вимені корови, частіше його здоювати, щоб не допускати захворювання. Здорових корів через 3–5 днів випускають на прогулянку (взимку) або на пасовище (влітку).

На другий день у раціон уводять також бовтанку або густу кашу з висівок у кількості не більше 1 кг, у наступні 3–4 дні добову норму висівок можна збільшити до 1,5–2 кг. Через 20–30 днів після отелення здорову корову переводять на повний раціон відповідно до живої ваги та припустимої продуктивності.

Догляд за телям

У перший день життя теляті випоюють за п’ятикратного поїння по 0,5–0,8 л молозива, а в наступні дні дають досхочу. Випоювати молозиво слід негайно після доїння, поки воно не охололо. Якщо молозиво охололо, його підігрівають до температури 36–38 °С, для чого посуд з молоком опускають у гарячу воду. Перші 10–15 днів теля поять молоком 4–5 разів на добу, потім переходять на триразове напування. У жодному разі не можна поїти теля несвіжим (навіть злегка закислим) молоком, бо воно може спричинити шлунково-кишкові захворювання, небезпечні для життя теляти.

З перших днів життя теляті треба давати свіжу кип’ячену воду температури парного молока. Воду дають окремо від молока через годину-дві після напування. Особливо необхідно давати воду телятам, що хворіють на пронос. Таким телятам рекомендується розбавляти молоко чистою кип’яченою водою, охолодженою до 35 °С.

Приблизно з 16-денного віку теля привчають до сіна. Соковитими кормами починають годувати з кінця першого місяця життя невеликими порціями, по 100–200 г. Найкращий соковитий корм для телят цього віку – червона морква.

З того часу, як починають зменшувати давання молока, необхідно щодня давати теляті кам’яну сіль і крейду в суміші з концентратами, починаючи з 5–10 г на добу.

Щодня теля треба чистити щіткою і стежити за тим, щоб у нього завжди була суха, чиста підстилка.

Правила забою великої рогатої худоби

За добу перед забоєм тварину тільки поять, а кормів не дають. Застосовують різні способи забою худоби. Однак при будь-якому способі треба дотримувати загального правила: забій тварин має бути швидким, нестражденним і супроводжуватися добрим знекровленням. Необхідно стресовий стан тварини знизити до мінімуму.

Неодомашнені тварини легше переносять стреси. Тим часом в одомашнених стресовий стан проявляється дуже сильно, поки не настане фаза виснаження.

Проведення передзабійної витримки худоби в господарстві дозволяє дещо зменшити такий стан у тварин, що в підсумку вплине на поліпшення якісних показників м’яса. Для зняття стресу у тварини велике значення має створення спокійної обстановки. Забій тварини найчастіше проводять після попереднього оглушення. Для цього її прив’язують за роги якомога ближче до стовпа або дерева і вдаряють у лобову частину молотом або зворотною (тупою) стороною колуна. Оглушена тварина падає, і тоді гострим ножем перерізають кровоносні судини, розташовані на нижньому боці шиї. До місця розрізу судин підставляють таз для збору крові. Знекровлення триває близько 10 хвилин.

Зняття шкури. Коли кров стече, приступають до зняття шкури. Для цього обрізають обидва вуха до самої основи, кільцеподібно розрізають шкіру навколо ніздрів та губ. Далі роблять розріз від правої ніздрі до ока, через нього до правого рогу і далі до вуха. Навколо кожного рога роблять кільцеві розрізи і починають знімати шкіру від місць розрізу. Спочатку знімають шкіру з голови, потім подовжують шийний розріз до нижньої губи і знімають шкіру з іншої частини голови шляхом її відтягування. Далі відокремлюють голову від тулуба розрізом між першим шийним хребцем і черепом.

Тулуб фіксують, поклавши на спину, для стійкості ліворуч і праворуч підкладають бруски. Шкуру з тулуба починають знімати від надрізу, зробленого по середній лінії шиї, грудей і живота (до анального отвору). Навколо анального отвору роблять круговий розріз. Кругові розрізи роблять також на кожній нозі, вище від копит. На кожній нозі з внутрішнього боку від кругового розрізу до середнього поздовжнього розрізу шкіри роблять надрізи. Нижні частини задніх ніг, звільнені від шкури, відрізають по скакальних суглобах, передніх ніг – по зап’ястних. Спочатку знімають шкуру на ногах, грудях, шиї і боках, в останню чергу – з пахв, мошонки (у корів – з вимені), живота, стегон, спини. Знімаючи, шкуру туго натягують і відривають від тіла зусиллям рук. Ножем підрізають місця, у яких утруднено відривання шкури. Користуватися ножем потрібно обережно, бо ним можна порізати шкуру, що знижує її якість. При неправильному надрізанні може залишитися шар сала на шкірі, для очищення якого потрібен додатковий час.

Обробляння туші ВРХ. Коли шкуру з боків частково відокремлено, сокирою розрубують грудну кістку і розкривають внутрішню порожнину. У ній відокремлюють ножем стравохід і трахею. Кінець стравоходу міцно перев’язують, не допускаючи витікання вмісту шлунків. Потім обережно поздовжньо надрізають черевну порожнину і виймають усі чотири відділи шлунка та кишечник. З грудної порожнини витягують серце й легені й складають їх у чистий посуд. Потім витягують печінку і відокремлюють жовчний міхур. У розріз на скакальних суглобах між кісткою і сухожиллям вставляють дерев’яну рейку, за яку тушу підвішують на таку висоту, щоб було зручно обробляти далі. З підвішеної туші знімають шкуру з боків, грудей, крижів, спини і хвоста. На останньому попередньо розрізають шкіру уздовж. Зі знятої шкури видаляють залишки сала, м’яса, сухожилля, складають її навпіл уздовж хребта шерстю назовні й залишають в такому положенні на 1–2 год для охолодження. Шкуру консервують шляхом сухого засолювання. Для цього шкуру (шерстю вниз) розстеляють на столі, покритому шаром солі. З внутрішнього боку у шкуру ретельно втирають сіль, після чого шкуру згортають пакетом шерстю назовні. Засолену шкуру зберігають за температури не нижчої за 8 °С. Взимку шкуру треба вкрити, не допускаючи її промерзання.

Основні хвороби великої рогатої худоби

Інфекційні хвороби

Інфекційні хвороби спричиняють мікроорганізми (віруси, бактерії та грибки), які потрапляють в організм ВРХ різними шляхами: через пошкоджені зовнішні покриви (шкіру та слизові), травний тракт або аліментарним шляхом (з кормом, питвом), через дихальні шляхи або аерогенним шляхом тощо.

Характерні особливості інфекційних хвороб:

• передаються іншим тваринам;

• мають певну стадію розвитку;

• призводять до специфічної реакції організму (утворення антитіл) і зазвичай сприяють виробленню імунітету після перенесення захворювання.

Інфекційні захворювання небезпечні й для людини. Тому необхідно проводити профілактичні заходи – наприклад, карантинування нових тварин, котрих ввозять, контроль якості кормів та води, ізолювання хворих особин, проведення дезінфекції (знезараження), дератизації (боротьба з гризунами) та дезінсекції (боротьба з комахами) приміщень, а також обов’язкову вакцинацію здорових особин. Під час лікування ВРХ від інфекційних хвороб у більшості випадків призначають різні лікарські засоби. Терміни забою тварин та вживання молока після використання препаратів різні й становлять від 24 год до 1 місяця, що зазначено в інструкціях із застосування.

Актиномікоз

Етіологія. Хворобу спричиняє променистий грибок – актиноміцет, що мешкає в ґрунті, на грубих і концентрованих кормах. Мікроби проникають у тканини, спричиняючи їх ураження, під час поїдання кормів через пошкоджену слизову оболонку ротової порожнини, через пошкоджену шкіру, соски вимені, кастраційні рани, верхні дихальні шляхи, під час прорізування зубів у молодняку.

Клінічні прояви. Хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням пухлин (гранульом) у різних органах, частіше біля нижньої щелепи. У великої рогатої худоби уражаються кістки і тканини нижньої щелепи, лімфатичні вузли, молочна залоза (у разі зараження через соски вимені). На міжщелепному просторі виникає щільна пухлина, яка спочатку збільшується в розмірі, потім розм’якшується, шкіра при цьому розривається. З одного або декількох свищів, що утворюються, випливає жовтуватий сметаноподібний гній, що містить жовтувато-сірі крупинки завбільшки з просяне зерно. Потім гній стає кров’яним із домішкою фрагментів мертвої тканини. Пухлини в ділянці глотки та гортані ускладнюють ковтання, а іноді й дихання. Температура тіла хворих спочатку нормальна, але в подальшому, коли хвороба ускладнюється