read-books.club » Сучасна проза » В пошуках Аляски 📚 - Українською

Читати книгу - "В пошуках Аляски"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В пошуках Аляски" автора Джон Грін. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 62
Перейти на сторінку:
як зіпсувати їхнє жалюгідне життя.

Коли влітку мені прийшла брошура «Калвер-Кріку», я радо прочитав у розділі «Форма одягу» всього два слова: «скромна повсякденна», але я й подумати не міг, що дівчата прийдуть на урок заспані, в бавовняних піжамних шортах, футболках і в’єтнамках. Скромно, авжеж, і повсякденно.

Щось-таки було в тих дівчатах у піжамах (хоч і скромних) — вони могли б скрасити урок французької, який розпочався о 8:10, якби я хоч слово розумів з того, про що казала мадам О’Меллі. «Comment dis-tu (Боже, моя французька і близько не дотягує до другого рівня) en franęais?[3]» Перший рівень, пройдений у Флориді, не підготував мене до мадам О’Меллі, яка пропустила приємну тему «як ви відпочили влітку» і перейшла безпосередньо до чогось під назвою «passe compose» — я так зрозумів, це один з часів дієслова. Парти були розставлені по колу, й Аляска сіла навпроти мене, але вона за весь урок на мене жодного разу не глянула, хоча особисто я взагалі мало що, крім неї, помічав. Може, вона справді буває недобра... але оті її міркування про вихід з лабіринту — це було так розумно! І правий куточок вуст у неї завжди трохи піднятий, мов готується посміхнутися, наче вона вже засвоїла половинку неповторної усмішки Мони Лізи...

З моєї кімнати учні здавалися стерпними, але я одразу відчув якесь приголомшення, тільки-но опинився в навчальному корпусі — у видовженій будівлі поза колом гуртожитків. У ній було чотирнадцять аудиторій з вікнами на озеро. Діти юрмилися у вузьких коридорах перед кабінетами, і хоча знайти потрібний кабінет виявилося не так уже й складно (навіть попри те, що я важко орієнтуюся на місцевості, мені вдалося дістатися з кабінету №3, де минула французька, в кабінет №12, на математику, яка цього року поділялася на алгебру і тригонометрію), я весь день почувався ніяково. Я нікого не знав і навіть не розумів, з ким слід спробувати познайомитися, а уроки всі виявилися важкими, навіть першого дня. Тато казав, що доведеться добре вчитися, і тепер я йому вірив. Учителі виявилися серйозними і розумними, у багатьох була приставка «доктор», тож на останньому перед обідом уроці, на релігієзнавстві, я відчув величезне полегшення. Рудимент старих часів, коли «Калвер-Крік» був християнською хлопчачою школою, цей предмет, обов’язковий і для молодших, і для старших учнів, напевно, легко буде скласти на найвищий бал.

Це був перший за весь день урок, де парти стояли не квадратом або колом, а рядами, і я, щоб не справити враження заучки, об 11:03 сів у третьому ряду. Я прийшов за сім хвилин до дзвінка почасти тому, що люблю пунктуальність, а почасти тому, що потеревенити в коридорі мені не було з ким. Незабаром після цього увійшли Полковник з Такумі й посідали обабіч мене.

— Мені розповіли про вчорашнє,— почав Такумі.— Аляска розлючена.

— Дивно, вчора вона повелася як стерво,— вихопилося у мене.

Такумі лише головою похитав.

— Ну, вона ж не знала всього. А перепади настрою у всіх бувають, чувак. Звикай жити серед людей. Тобі могли дістатися друзі й гірші, ніж...

Полковник урвав його:

— Годі психотерапії, лікарю. Поговорімо ліпше про антидиверсійні дії.

В кабінет почали заходити учні, тож Полковник нахилився до мене і прошепотів:

— Якщо когось із них на уроці побачиш, дай мені знати, о’кей? Ну, просто хрестики постав, де вони сядуть,— і, видерши з зошита аркуш, він намалював на ньому квадратики-парти. Люди помаленьку заходили, і раптом увійшов один з них — високий, з бездоганними шпичаками замість чуприни на голові — Кевін. Проходячи повз нас, він пропікав поглядом Полковника, але цей пильний погляд заважав йому дивитися під ноги, тож він ударився стегном об парту. Полковник засміявся. За Кевіном ішов ще один хлопець з його компанії — він чи то любив попоїсти, чи то надто захоплювався спортом, а вбраний був у вельветові штани кольору хакі й чорну теніску на короткий рукав. Коли вони розсілися, я позначив відповідні квадратики на схемі Полковника і повернув аркуш йому. І тут, насилу тягнучи ноги, увійшов Старигань.

Він дихав повільно й важко, широко розтуляючи рота. Просувався до кафедри малесенькими кроками, заледве переносячи п’ятку вперед носака. Полковник штовхнув мене і недбало показав на свій зошит, у якому було написано: «У Стариганя одна легеня», і я не сумнівався в тому, що це правда. Його гучне, відчайдушне сапання нагадало мені мого діда, який помер від раку легенів. Цей барилкуватий древній дідуган, здавалося, помре раніше, ніж дійде до кафедри.

— Мене звати,— почав він,— доктор Гайд. Ім’я у мене, певна річ, теж є, не тільки прізвище. Але для вас воно звучить як «доктор». Ваші батьки платять чималі гроші за те, щоб ви могли тут навчатися, то я сподіваюся, що ви ті гроші не змарнуєте, тобто читатимете літературу, яку я скажу і коли я скажу, і постійно відвідуватимете мої лекції. А на лекціях — слухатимете, що я кажу.

Ясно, отримати найвищий бал буде не так легко.

— Цього року ми вивчатимемо три релігійні течії: іслам, християнство і буддизм. І ще три залишимо на наступний рік. На моїх уроках здебільшого говоритиму я, а ви здебільшого слухатимете. Бо ви, може, і розумні, але я розумний значно довше за вас. Певен, що не всім подобаються лекції, але, як ви, можливо, помітили, я вже немолодий. Я б радо присвятив свої останні дні теревеням про найкращі миті історії ісламу, але часу в нас небагато. Тож я розповідатиму, а ви слухатимете, оскільки тут ми займаємося найважливішим питанням в історії людства — пошуком сенсу. Яка природа людини? Як найкраще жити людині? Звідки ми взялися і куди ми потрапимо потім, коли нас не стане? Одне слово: які правила цієї гри і як виграти?

«Природа лабіринту,— нашкрябав я в своєму зошиті на спіралі,— й вихід з нього». Ото крутий учитель! Я дискусійні уроки ненавиджу. Терпіти не можу балачок і не можу слухати, як відповідають інші, спотикаючись на словах, намагаючись висловитися якомога невиразніше, щоб ніхто не подумав, ніби вони тупі,— терпіти не можу цю гру: зрозумій, що хоче почути вчитель, і скажи саме це. Я прийшов на урок, то навчайте мене. І Старигань почав навчати: за ці п’ятдесят хвилин він змусив мене сприйняти релігію серйозно. Я ніколи не був релігійним, але він пояснив, що релігія відіграє величезну роль незалежно від того, чи віруємо ми, так само як відіграють

1 ... 8 9 10 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В пошуках Аляски», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В пошуках Аляски"