read-books.club » Сучасна проза » В пошуках Аляски 📚 - Українською

Читати книгу - "В пошуках Аляски"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В пошуках Аляски" автора Джон Грін. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 62
Перейти на сторінку:
рівно в мене за головою. Я поплив, мов безрука срібляста русалка, вихляючи стегнами, аж відчув дупою мулисте дно озера. Тоді я розвернувся і, рухаючи стегнами, тричі перевернувся і викотився на берег просто до поганенького зеленого рушника. Мені рушника лишили. Яка дбайливість!

Скотч намок, клей трохи змився і вже липнув до шкіри не так сильно, але місцями було намотано по три рази, тож усе одно довелося борсатися, наче викинута з води рибина. Нарешті мені вдалося попри груди вивільнити ліву руку і зірвати скотч.

Я загорнувся в брудний від піску рушник. Повертатися в кімнату до Полковника мені не хотілося — я ж не знав, що ще задумав Кевін. Може, мене там чекають, і, коли я прийду, мені буде непереливки по-справжньому; може, мені слід продемонструвати їм: «О’кей, я все зрозумів. Нас просто оселили разом, він мені не друг». Та й у будь-якому разі, тоді я особливо дружніх почуттів до Полковника не мав. «Веселих вам розваг»,— сказав він. Ага, подумав я, розважився на славу.

І я пішов у кімнату до Аляски. Котра була година, я не знав, але зауважив під дверима смужку тьмяного світла. Я тихенько постукав.

— Так,— відгукнулася Аляска, і я увійшов, мокрий, у піску, загорнутий у рушник і в мокрих боксерках. Певна річ, мало кому хочеться постати в такому вигляді перед найкрутішою дівчиною у вашому житті, але я подумав, що вона зможе мені пояснити, що це було.

Аляска відклала книжку і підвелася з ліжка, загорнувши плечі у простирадло. На мить у неї на обличчі майнуло співчуття. Це була та сама дівчина, з якою я познайомився вчора, яка назвала мене симпатичним, у якій кипіли енергія, і легковажність, і розум. А потім вона зареготалася:

— Купатися ходив, я так розумію?

Вимовила вона це з таким буденним єхидством, що я збагнув: про цю подію знали всі, й подумав: чому вся школа змовилася втопити Майлза Голтера? Але Аляска теж добре ставиться до Полковника, тож я дивився на неї порожніми очима, навіть не знаючи, що спитати.

— Та годі тобі,— сказала вона.— Ну ж бо. Знаєш що? У більшості людей реальні проблеми. У мене, наприклад, реальні проблеми. А матінка тепер далеко, тож годі скиглити, ти вже дорослий.

Я пішов, не сказавши їй ані слова, і, повернувшись до своєї кімнати, щосили грюкнув дверима, розбудивши Полковника, і потупотів до лазнички. Заліз у душ, щоб змити водорості та озерний мул, але ж вода майже не текла,— і як так вийшло, що я вже зараз не подобаюся Алясці, Кевіну і всім іншим? Помившись, я витерся і пішов до кімнати одягатися.

— Ну,— мовив Полковник.— Ти чого так довго? Заблукав дорогою додому?

— Вони сказали, що це через тебе,— повідомив я, і в моєму голосі все ж таки прозвучав натяк на роздратування.— Сказали, щоб я з тобою не зв’язувався.

— Що? Та ні, так з усіма роблять,— відказав Полковник.— І зі мною робили. Тебе кидають у озеро. Ти випливаєш. Потім ідеш додому.

— Просто випливаєш? — тихо зронив я, натягаючи джинсові шорти, не знімаючи рушника.— Мене обмотали скотчем. Я навіть поворухнутися не міг.

— Стривай. Стривай,— він зістрибнув з ліжка і втупився в мене в темряві.— Тебе обмотали скотчем? Як?

Я показав йому: став як мумія — ноги разом, руки по швах — і показав, як саме мене обмотали. А потім грьопнувся на канапу.

— Господи! Ти ж міг потонути! Вони повинні були кинути тебе у воду в самих трусах і втекти! — скрикнув він.— Що в біса вони собі думали? Хто там був? Кевін Ричман і хто ще? Обличчя пам’ятаєш?

— Ну, напевно.

— Якого дідька вони вчинили так? — здивувався він.

— Ти їм щось зробив? — поцікавився я.

— Ні, але тепер зроблю таке, що надовго затямлять. Ми їм помстимося.

— Та нічого страшного. Я ж вибрався.

— Ти міг загинути.

Ну, міг, мабуть. Але не загинув.

— Може, я завтра піду до Орла, розповім йому,— сказав я.

— Нізащо,— відказав Полковник. Він підійшов до своїх пом’ятих шортів, що валялися долі, й дістав пачку цигарок. Закурив відразу дві й одну вручив мені. І я викурив усю кляту цигарку до бичка.— Ні,— провадив він,— тут це по-іншому вирішується. До того ж, тобі репутація донощика не потрібна. Але ми за цих покидьків візьмемося, Пампушечку. Обіцяю. Вони пошкодують, що зв’язалися з моїм другом.

Якщо Полковник розраховував, що як він назве мене своїм другом, то я одразу стану на його бік, ну, він не помилився.

— Аляска сьогодні на мене зла була,— сказав я. Потім нахилився, висунув порожню шухляду в столі та скористався нею як попільничкою.

— Я ж казав, у неї бувають перепади настрою.

Я ліг у ліжко в футболці, шортах і шкарпетках. Вирішив, що навіть у найгіршу спеку спатиму щоночі в «Калвер-Кріку» тільки в одязі, відчуваючи — напевно, вперше в житті — страх і збудження, яке буває, коли живеш у місці, де не відаєш, що на тебе чекає і коли.

за сто двадцять шість днів до

у все, це війна,— вигукнув наступного ранку Полковник. Я перевернувся на другий бік і подивився на годинника: 7:52. Мій перший урок у «Калвер-Кріку» — французька мова — розпочинався за вісімнадцять хвилин. Я кілька разів моргнув і подивився на Полковника, який стояв поміж канапою і «СТОЛИКОМ» і тримав за шнурки свої вже добряче поношені, колись білі тенісні черевики. Довгий час він пильно дивився на мене, а я — на нього. А потім, наче у сповільненому кіно, на обличчя Полковника наповзла посмішка.

— Слід віддати їм належне,— нарешті мовив він.— Це було досить кмітливо.

— Що? — не зрозумів я.

— Вночі — я так розумію, перш ніж збудити тебе,— вони надзюрили мені в черевики.

— Ти певен? — запитав я, намагаючись не зареготати.

— Понюхати хочеш? — запитав Полковник, простягаючи мені черевики.— Бо я таки понюхав, тож — так, я певен. Вже що-що, а важко не помітити, коли вступиш у чужі сцяки. Це як моя мама полюбляє казати: «Тобі здається, що ти по воді ходиш, а насправді то хтось тобі у черевики напудив». Якщо ти їх сьогодні побачиш, покажи їх мені,— додав він,— треба з’ясувати, чого ці... е-е-е... сцикуни напустилися на мене. А потім поміркуємо,

1 ... 7 8 9 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В пошуках Аляски», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В пошуках Аляски"