Читати книгу - "Убивства за абеткою"

про все це. Мені розповіла моя дівчинка, Едді. «Мамо, – каже вона, – ти знаєш, скільки поліціянтів у сусідньому будинку!» Це так мене налякало! «Що ж, – сказала я, коли про все це дізналась. – Це доводить, що їй не слід було залишатися самій у будинку, ота її небога мала жити з нею. П’яний чоловік – як голодний вовк. І кажу вам, її чоловік – справжній дикий звір! Я багато разів її попереджувала, а тепер мої слова справдились. “Він уб’є тебе!” – казала я їй». І що він зробив? Не знаєш, чого чекати від п’яного, і вбивство це доводить.

Вона закінчила говорити і глибоко зітхнула.

– Схоже, ніхто не бачив, як Ашер входив у крамницю, так? – запитав Пуаро.

Місіс Фаулер зневажливо фуркнула.

– Звісно, він не виказував би себе, – сказала вона. Як містер Ашер увійшов, не виказуючи себе, вона не зволила пояснити. Жінка погодилася з Пуаро, що в будинку не було чорного ходу й Ашер у цьому районі був відомою постаттю.

– Він же не хотів, щоб його за це повісили, то й добре ховався.

Пуаро якийсь час намагався підтримувати нитку розмови, але коли стало зрозуміло, що місіс Фаулер розказала все, що знала, і не один раз, він закінчив інтерв’ю, спершу виплативши обіцяну суму.

– Схоже, Пуаро, ви переплатили тих п’ять фунтів, – наважився на докір я, коли ми вийшли на вулицю.

– Поки що так.

– Думаєте, вона знає більше, ніж розказала нам?

– Друже, ми зараз у такій ситуації, коли невідомо, які запитання ставити. Ми як маленькі діти, які грають у хованки в темряві. Витягуємо руки й рухаємося навпомацки. Місіс Фаулер розповіла нам усе, що, як вона думає, їй відомо, й підкинула кілька здогадок про всяк випадок. Однак у майбутньому її свідчення цілком можуть знадобитись. І я інвестував цю суму в майбутнє.

Я не зовсім зрозумів суті, але в ту мить ми наштовхнулися на інспектора Ґлена.

Розділ сьомий

Містер Партридж та містер Ріддел

Інспектор Ґлен мав доволі похмурий вигляд. Час після обіду він провів, за моїми висновками, намагаючись отримати повний список осіб, яких було помічено в тютюновій крамниці.

– І ніхто нікого не бачив? – запитав Пуаро.

– О так, бачили. Трьох високих чоловіків зі злодійкуватою зовнішністю, чотирьох невисоких чоловіків із чорними вусами, двох бородатих, трьох огрядних – усі нетутешні, і в усіх, якщо вірити свідкам, був зловісний вираз обличчя! Не розумію, як іще ніхто не побачив неподалік банди чоловіків у масках і з револьверами!

Пуаро співчутливо всміхнувся.

– Хтось стверджує, що бачив того Ашера?

– Ні, ніхто. І це ще один пункт на його користь. Я щойно говорив начальнику поліції, що це робота для Скотленд-Ярду. Не вірю, що це злочин місцевого рівня.

Пуаро похмуро сказав:

– Погоджуюсь із вами.

Інспектор продовжив:

– Знаєте, мсьє Пуаро, це гнила справа, гнила справа… Мені це не подобається…

Перш ніж повернутися в Лондон, ми опитали ще двох чоловіків.

Перша розмова була з містером Джеймсом Партриджем. Містер Партридж був останнім, хто бачив місіс Ашер живою. Він зробив у неї покупку о 17 : 30.

Містер Партридж був невисоким чоловіком, працював клерком у банку. Він носив пенсне, був дуже стриманий, строгий на вигляд і надзвичайно точний у висловлюваннях. І мешкав у такому само охайному та доглянутому будиночку, як і він сам.

– Містер… е-е… Пуаро, – сказав він, поглянувши на картку, яку мій друг передав йому. – Від інспектора Ґлена? Як я можу вам допомогти, містере Пуаро?

– Я розумію, містере Партридж, що ви були останнім, хто бачив місіс Ашер живою.

Містер Партридж склав докупи кінчики пальців і подивився на Пуаро так, ніби той був сумнівним банківським чеком.

– Це дуже суперечливий момент, містере Пуаро, – сказав він. – Багато людей могли зробити покупки в місіс Ашер після мене.

– Якщо так, то вони не заявили про це.

Містер Партридж закашляв.

– Деякі люди, містере Пуаро, не мають почуття громадянського обов’язку.

Він здивовано поглянув на нас через пенсне.

– Авжеж, – пробурмотів Пуаро. – Ви, я так розумію, пішли в поліцію за власним бажанням?

– Звісно, що так. Щойно я почув про цей жахливий випадок, я зрозумів, що моя заява може бути корисною, й пішов у поліцію.

– Дуже правильна позиція, – урочисто сказав Пуаро. – Може, ви будете такі ласкаві й перекажете мені свою історію?

– Звісно. Я повертався в цей будинок і рівно о 17 : 30…

– Вибачте, а звідки ви так точно знали час?

Містер Партридж трохи роздратувався, що його перервали.

– Пробив церковний годинник. Я подивився на свій годинник і виявив, що він на хвилину спізнюється. Це було саме перед тим, як я увійшов до крамниці місіс Ашер.

– Робити покупки там було для вас звичкою?

– Я робив це доволі часто. Крамниця була по дорозі додому. Тож раз чи двічі на тиждень я мав звичку купувати там дві унції неміцного тютюну «Джон Коттон».

– Ви взагалі знали місіс Ашер? Щось про її життєву ситуацію чи минуле?

– Абсолютно нічого. Окрім того, що замовляв покупку чи робив принагідні зауваження про погоду, я ніколи не розмовляв з нею.

– Ви знали, що вона мала чоловіка-п’яницю, який часто погрожував їй?

– Ні, я нічого про неї не знав.

– Однак ви знали її в обличчя. Чи щось у її вигляді було незвичне і вразило вас учора ввечері? Може, вона здавалася чимось схвильованою чи засмученою?

Містер Партридж задумався.

– Наскільки я помітив, вона здавалася такою, як і завжди, – відповів він.

Пуаро підвівся.

– Дякую вам, містере Партридж, за те, що відповіли на ці запитання. У вас випадково немає довідника «АВС»? Хочу подивитися, коли відправляється потяг у Лондон.

– На полиці просто за вами, – сказав містер Партридж.

На згаданій полиці були «АВС», «Бредшоу», щорічник фондової біржі, довідник адрес «Келліз», «Хто є хто» і місцевий довідник адрес.

Пуаро взяв довідник «АВС», вдав, що шукає потяг, потім подякував містеру Партриджу й вийшов.

Наша наступна розмова з містером Альбертом Рідделом мала зовсім інший характер. Містер Альберт Ріддел був колійним обхідником, а розмовляли ми під супровід брязкання тарілок очевидно знервованої дружини містера Ріддела, гарчання його собаки й неприхованої ворожості самого містера Ріддела.

Це був незграбний велетень із широким обличчям і маленькими підозрілими очима. Він саме їв м’ясний пиріг, запиваючи