Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Ранком Роан почувався не дуже добре. Він встав з ліжка, прийняв душ і спустився в підвальне приміщення, де знаходилася їдальня. Тут завжди можна було гарно поїсти.

Він замовив собі сніданок і сів за стіл чекаючи свого заказу. Думок в голові не було ніяких, від слова зовсім. Чоловік хотів бодай щось занотувати в своєму щоденнику, як він все це робив і який спеціально взяв із собою. Але, на жаль, не думалося ніяк.

Такий стан дещо дратував його. І для того аби себе якось заспокоїти і привести в порядок, Роан почав гортати свої старі записи. Від цього йому ставало трохи легше. Читаючи свої записи, мужчина трохи розслаблявся. Принаймні йому так здавалося. Бо весь попередній рік він наче і не жив а просто тягнув ноги. Саме так – тягнув ноги.

Читаючи свою записи за попередній рік, Роан із сумом констатував, що його життя уже закінчилося. Що він давно не відчуває ніякого задоволення від нього. Так само як і від подружнього життя. І навіть від роботи. Він просто тягне лямку під назвою «тобі уже нема більше куди подітися».

І від цього усього йому раптом стало страшно. Адже, він же ж іще не такий дуже старий. І не хоче от так-от полегенько помирати в самотності і нерозумінні. А з іншого боку, Роан відзначив, що уже якось з цим змирився. З тим усім, що відбувається навколо. І він не бачить більше ніякого виходу з цього замкнутого кола.

Поснідавши, Роан пішов прогулятися. Настрій був ще гіршим аніж вчора. Від повного осмислення всього свого життя, він ще більше впадав в депресію. Бо поки він був весь час чимось зайнятий, то принаймні не думав про це. Або хоча б міг якось уникнути цих думок. Однак, тепер коли у нього вдосталь вільного часу, він почав все більше і більше аналізував ати все, роздумувати, повертаючись думками до своїх минулих кроків в житті. І цим він себе ще більше починав накручувати. Запитань до себе ставало ще більше. А от відповідей на них не було.