read-books.club » Фантастика » Занулення, Вільям Форд Гібсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Занулення, Вільям Форд Гібсон"

75
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Занулення" автора Вільям Форд Гібсон. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 71
Перейти на сторінку:
в дзеркалі. Боббі Ньюмарк, усе нормально.

Ні, Боббі, не нормально. Все ненормально.

Накинув на плечі рушник і, крапаючи на підлогу, пішов вузьким передпокоєм до своєї кімнати — крихітного клиноподібного приміщення в глибині квартири. Голографічний порнопроєктор прокинувся, щойно Боббі переступив поріг, і півдесятка дівчат заусміхалися хтиво й радісно. Здавалося, ніби вони стоять десь за стінами, в туманно-блакитному просторі, а їхні білосніжні усмішки й пружні юні тіла неоново світяться. Двійко виступили на перший план і заходилися пестити одна одну.

— Припиніть.

За його командою проектор вимкнувся, й примарні дівчата зникли. Та штука колись належала старшому братові Ліна Воррена; зачіски і вбрання на дівчатах були старомодні й трохи навіть смішні. Можна говорити з ними, і вони робитимуть одна з одною чи з собою що скажеш. Боббі пригадав, що в тринадцять був закоханий у Бренді — ту, яка в синіх латексних штанях. Зараз пристрій він умикав переважно задля ілюзії розширення простору в тісній комірчині, що слугувала спальнею.

— Щось, бляха, сталося, — промовив Боббі, натягаючи чорні джинси й майже чисту футболку. Похитав головою. — Але що, що за срань!

Може, стрибок напруги на лінії. Може, атомники на станції щось намутили. Може, база, до якої він ліз, сама завалилася, а може, хтось її саме брав з іншого сектора... Але всередині осіло відчуття Зустрічі — з кимось, хто... Він мимоволі простягнув праву руку, розчепірив пальці, ніби благаючи про допомогу.

— Бля.

Пальці стиснулися в кулак. І все пригадалося; спершу відчуття чогось величезного, справді величезного, яке ніби насувалося на нього крізь кіберпростір, а тоді образ тієї дівчинки. Засмагла, худенька, сидить навпочіпки в дивній темряві, що світиться тисячами зір і дихає вітром. Та варто подумки наблизитись — усе вислизає.

Він відчув голод, узув сандалі й пішов на кухню, витираючи волосся вогким рушником. Минаючи вітальню, помітив діодку на «Оно-Сендай», що докірливо світила з килима.

От срань.

Стояв і дихав крізь зуби, мов обпікся. Ще в мережі. Чи може вона бути досі на зв'язку з тією базою, яку він хотів узяти? Чи знали вони, що Боббі не вмер? Він і гадки не мав. Але номер його в них уже є точно. Бо він не дав собі клопоту наставити засліпок і заплутати сліди, щоби сигнал не змогли відстежити.

У них є адреса.

Забувши про голод, Боббі рвонув у ванну й порпався в купі мокрого одягу, доки не знайшов кредитний чип.

Двісті десять нових єн він заничкував у порожнистому пластмасовому руків'ї викрутки зі змінними бітами. Надійно сховавши викрутку й чип у кишенях джинсів, узувся в найстаріші й найважчі свої черевики, а тоді вивудив з-під ліжка купу лежалого брудного одягу. Вибрав чорну брезентову куртку з десятком кишень, одна з них — місткий відсіку спинці на попереку, такий собі вшитий під підкладку рюкзак. Під подушкою ховав японський викидний ніж із оранжевим руків'ям — його прилаштував у вузьку кишеню на лівому рукаві куртки, ближче до манжети.

Голографічні дівчата знову виступили зі стін, коли він ішов геть;

— Боббі, Боббі, повертайся, розважимось...

Зайшов у вітальню, висмикнув «Оно-Сендай» із «Хітачі», оптоволоконний кабель змотав і сховав у кишеню. Те саме зробив із тродами, тоді прилаштував деку в задню кишеню куртки.

Фіранки були на місці. Всередині хвилею здіймалася дивна радість. Він іде геть. Мусить піти. Він уже забув про ніжність, збурену короткочасною зустріччю зі смертю. Обережно розсунув фіранки — лише на палець — і визирнув у вікно.

Вечоріло. Ще години зо дві, й на темних громадинах Проектів заблимають перші вогні. Великий майданчик розкинувся внизу, мов бетонне море. Проекти здіймалися десь далеко на іншому березі — величні прямокутні споруди, чиї контури пом'якшувалися тут і там прилаштованими балконними теплицями, рибними фермами, опалювальними сонячними панелями й усюдисущими саморобними супутниковими антенами.

Дві-На-День мусив би бути десь там, спати на вершині світу, якого Боббі й не бачив ніколи, — світу соціальних аркокомплексів. Дві-На-День спускався у справах — переважно до баррітаунських хотдожників — а потім повертався нагору. Боббі завжди чомусь здавалося, що воно дуже класно там нагорі, стільки життя на балконах уночі — там між змазаними штрихами червоного світла на вугільному тлі вовтузилися діти в спідньому, мов мавпенята, такі малі, що й не розгледіти здалеку. Бувало, що вітер мінявся, й тоді над Великим майданчиком пливли запахи їжі з тамтешніх кухонь, а бувало, що й планер злітав звідкись звідтам, із невидимих верхівок. І весь час чулася ритмічна мішанина з мільйонів динаміків, музику хвилями доносив і відносив назад вітер.

Дві-На-День ніколи не розповідав про життя чи де жив. Дві-На-День говорив по ділу, а коли не по ділу, то про жінок. Від розповідей Двох-На-День про жінок Боббі нестерпно кортіло втекти з Баррітауна, і він знав, що крутитися з ділками — єдиний квиток назовні. Але зараз ділок йому був потрібен для іншого, бо зараз Боббі поняття зеленого не мав, у що вліз.

Може, Дві-На-День йому пояснив би, що коїться. Не повинно там було бути нічого смертельного, біля тієї бази, яку йому доручив Дві-На-День, а тоді дав поганяти потрібну для діла програмку. А Дві-На-День радо давав поганяти чи перепродавав що завгодно, коли за це нічого не буде. Тому Дві-На-День мусив бути в курсі. Він точно щось знав.

— У мене навіть номера твого нема, мужик, — промовив Боббі до далеких Проектів і відпустив фіранки. Може, мамці щось лишити? Записку? — До сраки, — озирнувся він на кімнату, — вшиваюсь, — і вийшов за двері, рушивши коридором до сходів. — Назавжди, — додав і з ноги розчахнув двері на вулицю.

На Великому майданчику було відносно безпечно, коли не рахувати одного голого до пояса пиловика, який саме вів запеклу суперечку з Богом. Боббі обійшов пиловика здалеку — той кричав і рубав руками повітря, мов каратист. На босих ногах — плями сухої крові, а на голові — залишки чогось схожого на стрижку лобника.

Великий майданчик — територія нейтральна, принаймні теоретично, а лобники ніби союзники готичних. Зв'язки в Боббі з готичними були міцні, хоча він і лишався самостоєм. Самостоєм у Баррітауні бути непросто. Коли озлоблене бурмотіння за спиною затихло, Боббі спало на думку, що угрупування якось упорядковують тутешнє життя. Коли ти готичний і тебе казуал підрізав — нічого дивного. Може, якщо в причинах розібратися, виявиться якась дурня, але правила є правила. А от самостоїв підрізали пиловики з пронюханими мізками або якісь заблудлі хижі психи,

1 ... 8 9 10 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Занулення, Вільям Форд Гібсон», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Занулення, Вільям Форд Гібсон» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Занулення, Вільям Форд Гібсон"