Читати книгу - "Іствікські відьми"

кишечнику людини та інших хребетних тварин». Один із численних, прошу зауважити, не якісь один-два каліки, запхані десь у закуток Творіння, всі ж бо помиляються, а ціла купа, купа різних видів, аж подумати страшно, скаже хтось. Не знаю, як ви, всі, хто тут зібралися й не дочекаєтесь, коли я заткаюся й нарешті всядуся, але мене завжди захоплювали паразити. В негативному значенні. От до прикладу, вони бувають різних розмірів, починаючи від вірусів та бактерій, як ваша улюблена сифілісна спірохета, до стрічкових червів тридцяти футів завдовжки і круглих червів, таких великих, що можуть зайняти всю товсту кишку. Як правило, в кишечнику вони почуваються якнайкраще. Сидіти собі серед слизьких кавеликів у когось у тельбухах — от як їм ведеться найзатишніше. Ви навіть перетравлюєте їжу за них, тож їм навіть не потрібний шлунок, досить рота й очка, даруйте за мою французьку. Оце так-так, з якою ж винахідливістю наш старий добрий Великий Творець приклав Свою щедру руку до створення цих скромних, крихітних демонів. Ось, я тут дещо виписав, з Ен-цик-ло-пе-дії, як казав Джиміні Крікет[90], якби ще ж у цьому паршивому світлі можна було щось прочитати; Брендо, я не розумію, як вам це вдається, з тижня на тиждень. На вашому місці я б уже вийшов на страйк. О’кей. Годі клеїти дурня.

— Зазвичай кишковий круглий черв, розміром десь із графітовий олівець, відкладає свої яйця у фекаліях хазяїна; це доволі просто. Далі, не питайте як, у світі існує безліч антисанітарних умов, і, щойно ви виїжджаєте з Іствіка, ці яйця починають потрапляти вам у рот, і ви їх ковтаєте, подобається вам це чи ні. Вони вилуплюються у вашій дванадцятипалій кишці, крихітні личинки проникають у кровоносні судини крізь стінки кишки й мігрують до легень. Але ж ви не думаєте, що там вони й осядуть і житимуть аж до самої пенсії, правда ж? Ні, сер; любі друзі, ця маленька матка круглого черва прогризає собі шлях крізь м’якенькі капіляри в легенях, потрапляє в легеневі альвеоли й повзе по тому, що ми звемо дихальними шляхами вгору, де ви знову ковтаєте її!.. ви можете повірити, що ви такі дурні? А от уже прокатавшись ще раз, він остаточно осідає там і стає звичайним дорослим, роботящим круглим червом.

— Або візьмімо — потримайте, мої записки переплутались, — візьмімо таку чарівну крихітку, яка зветься легеневим сисуном. Її яйця потрапляють у світ, коли люди викашлюють мокротиння. — Ван Горн прокашлявся, аби проілюструвати. — Вилупившись у прісній воді, якої вдосталь у цих бридких, схожих на третій світ, місцинах, вони заповзають у певний вид слимаків, яких дуже вподоба`ють, уже в подобі личинки, я про легеневих сисунів, розумієте, про що я? Досхочу нажившись у слимаках, вони випливають і вгризаються у м’які тканини раків і крабів. А коли японці, чи хто там ще, їдять раків і крабів сирими чи недоготованими, як то вони люблять, вони потрапляють усередину, ці докучливі сисуни, і прогризають кишечник і діафрагму, щоб дістатися до давніх добрих легень і заново розпочати всю процедуру з мокротинням. А ще є такі пацани, як Diphyllobothrium latum, якщо я правильно читаю; це такі крихітні плавучі ембріони, яких спершу їдять водяні блохи, а водяних бліх потім їсть риба, а ту рибу їсть більша риба, і нарешті до справи береться людина, а тим часом ці мацюпусенькі монстрики, замість того, щоб розчинятися, прогризають собі шлях крізь слизові оболонки різних шлунків і процвітають. Оце так-так. І таких історій — вагон, але я більше не хочу втомлювати нікого чи, ну знаєте, перегинати палицю. Хоча ні, стривайте. Це вам треба почути. Цитую: «Echinococcus granulosus — один з небагатьох стрічкових червів, що паразитують у людині, доросла особина якого живе у кишечнику собаки, тоді як людина є одним із кількох хазяїв на стадії личинки. Окрім того, дорослий черв доволі дрібний, сягаючи в довжину три-шість міліметрів. Личинка ж, на противагу, також відома як гідатидна кіста, може досягати розмірів футбольного м’яча. Людина інфікується, — чіпляє їх, — під час контакту з фекаліями зараженої собаки».

— Тож ось вони ми, осторонь від фекалій і мокротиння, Людина, начебто створена за образом і подобою Господа, а стосовно крихітного Echinococcus — проміжна станція на шляху до собачого кишечника. Але не треба думати, ніби паразити не залазять одне в одного; ще й як залазять. Візьмімо, до прикладу, таку кралечку під назвою Trichosomoides crassicauda, про яку говориться, цитую: «Самка цього виду паразитує в сечовому міхурі щурів, а дегенерований самець живе в матці самки». Настільки дегенерований, що навіть Енциклопедія називає це дегенерацією. О, а як вам таке? «Певна форма сексуального форезу спостерігається в шистосоми під назвою Schistosoma haematobium; менша за розміром самка пересувається в черевному жолобку, гінекофорному каналі, самця». У книжці є малюнок, який я хотів би показати вам, добрі люди: рот на кінчику чогось схожого на палець, а ще той великий черевний сисун і штука, схожа на банан із розщебнутим зіпером. Повірте мені: це бридко.

А тим, хто вже засовалися на лавах (бо небо у верхніх шибках вікон заяскравішало, начеб коли світити ліхтариком через папір, а голівки мальв загойдалися й затрусилися на ясному вітрі, вітрі, який мало не перекинув Артура і Рея у східній протоці поблизу Дайєр-Айленду: Артур був незвиклий стернувати проворну яхточку без каюти; його серце почало стискатися; у його грудях залопотіла крильми пташка, а мозок швидко повторював: «Тільки не зараз, Господи, тільки не зараз»), здалося, ніби Ван Горнове обличчя, мотаючись туди-сюди серед сплутаних нотаток і якимось чином сліпе до погляду парафії, почало розчинятися, танути, перетворюючись у ніщо. Він намагався зібрати думки для болючої спроби підбити підсумки. Здавалося, його голос доноситься десь із глибокого підземелля.

— Тож, кажучи кількома словами, це вам, знаєте, не чистий скік тигра чи кудлатого, дружнього лева. Те нам продають із плюшевими іграшками. А от покладіть дитину спати з маленьким плюшевим печінковим сисуном чи волохатим тарантулом — от це вже щось більш до того схоже. Всі ви їсте. Те, як ви почуваєтесь ближче до вечора прекрасної літньої днини, коли перший джин з тоніком, ром з колою чи «Кривава Мері» починають свою роботу, розпушуючи синапси, і чудовий негострий сир із крекерами, викладений картковим віялом на тарілці, що стоїть на скляному столику на веранді чи біля басейну, Богом клянусь вам, добрі люди, саме так почувається і круглий черв, коли на нього звалюється велика пережована маса напівперетравленого стейку чи муґуґайпану. Він — таке ж