Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Це вже щось новеньке, — зауважила Трінна, уважно розглядаючи камінці. Її очі блищали цікавістю, хоча вона, як завжди, зберігала спокійну стриманість. — Я таких ще не бачила.

— Це стародавній спосіб дізнатися про майбутнє, — відповіла Офелія з загадковою усмішкою. Вона виглядала майже урочисто, ніби зібралася відкрити нам якусь велику таємницю. — Камінці розкажуть, що вас чекає.

Я засміялася, але, визнаю, нахилилася ближче. У мене розгорілося бажання дізнатися, що ж цього разу "передбачить" Офелія.

— Як це працює? — запитала я, з інтересом дивлячись на її руки, які дбайливо розкладали камінці.

— Просто візьми жменю камінців, подумай про своє запитання і кинь їх на стіл, — пояснила Офелія, відкинувши з обличчя пасмо волосся. — Ми подивимося, як вони впадуть.

Трінна вирішила почати першою. Вона спокійно взяла кілька камінців, на мить замислилася, а потім обережно кинула їх на стіл. Камінці розсипалися, створивши цікавий візерунок.

— Хм, — Офелія нахилилася ближче, вивчаючи розклад. Її очі звузилися, а пальці легко ковзали над камінцями, ніби читаючи невидимі символи. — Два сині камінці поряд із червоним означають сильні емоції. Але ось цей чорний, що впав окремо… це попередження. Твоє майбутнє може бути пов’язане з важливим вибором.

Трінна трохи нахилила голову, задумавшись. Її обличчя залишалося незворушним, але я помітила, як вона трохи стиснула руки.

Наступною спробувала Офелія. Вона взяла жменю камінців, кинула їх на стіл і одразу ж широко усміхнулася.

— Оце так, — прокоментувала вона сама себе, зображаючи майже дитяче захоплення. — Це означає, що в мене буде багато подій, але все завершиться щасливо. Ось цей зелений камінь — символ гармонії.

— Чудово, — пробурмотіла я, примруживши очі. — Що ж, тепер я.

Я обережно взяла жменю камінців, відчула їхню прохолоду в долонях і затримала подих. Потім кинула їх на стіл. Один із кістяних фрагментів впав поруч із трьома білими камінцями.

— Що це означає? — запитала я, скептично дивлячись на розклад.

— Кістка поруч із білими камінцями символізує несподіваний шлях, — відповіла Офелія з особливою таємничістю в голосі. — Можливо, в майбутньому тобі доведеться залишити звичне життя, щоб знайти щось важливе.

Я мовчки дивилася на камінці, покусуючи губу. Усмішка поступово зникла з мого обличчя, але я швидко повернула звичний саркастичний тон:

— Сподіваюся, це не означає, що я повинна переїхати до пустелі. Моє життя тільки стало звичним.

Дівчата засміялися, і вечір продовжився в атмосфері тепла й магії. Коли останні свічки почали догоряти, Нола з’явилася у дверях. Її прозоре тіло ледве відкидало світло від каміна, а голос був таким же м’яким, як і рухи. Вона принесла ще чаю й тарілку з печивом, поставивши їх на столик поруч із диваном.

— Дякую, Ноло, ти просто чарівна, — посміхнулася я, беручи чашку.

— Завжди до ваших послуг, — кивнула вона, зникнувши так само тихо, як і з’явилася.

Кассандр, як завжди, сидів у своєму кабінеті за якимись записами, не бажаючи приєднатися до нашого "магічного дівич-вечора". Я вдихнула аромат чаю, відкинулася на спинку дивана й зручно вмостилася. Трінна сіла поряд, поставивши чашку на невеликий столик, а Офелія опустилася на підлогу, схрестивши ноги.

— Як думаєте, Кассандр колись ворожив на камінцях? — запитала я, кидаючи погляд у бік коридору.

— Звісно, що ні, — пожартувала Офелія, закочуючи очі. — Його єдине ворожіння — це формули в зошиті й баночки з настоянками.

Кімната наповнилася реготом.

Ми ще трохи посиділи, п’ючи чай, а потім Офелія, ніби раптом спіймавши нову ідею, запропонувала:

— А тепер, коли ми "знаємо" своє майбутнє, може, трохи про минуле? — її очі хитро блиснули. — Давайте згадаємо своїх колишніх.

Я застогнала й затулила обличчя руками:

— Невже це обов’язково? Мої історії не такі цікаві.

— О, Корі, не приховуй, — Офелія нахилилася ближче, її обличчя світилися нетерпінням. — Ти ж напевно маєш когось, за ким жалкуєш?

— Жалкую? — я трохи підняла брову, насмішкувато дивлячись на неї. — Можливо, жалкую, що витратила свій час.

— Ну, це звучить обнадійливо, — прокоментувала Трінна, вже звикла до мого сарказму. — Але тепер ми заінтриговані. Розкажи.

Я видихнула й знизала плечима:

— Добре. Це було в Кембриджі. Хлопець на ім’я Джейден. Спершу він здавався ідеальним: розумний, веселий, гарний. Але, як виявилося, він більше любив мою найкращу подругу, ніж мене.

— Він тобі зрадив? — уточнила Трінна, нахиляючись уперед.

— Угу, — підтвердила я, злегка крутячи чашку в руках. — Ми зустрічалися два роки. А потім я дізналася, що він "проводив час" із Венді, моєю подругою. Причому в той самий час, коли ми домовлялися зустрітися.

— І що ти зробила? — поцікавилася Офелія, на її обличчі заграла легка цікавість.

— Нічого драматичного, — я посміхнулася. Згадувати Джейдена тепер було легко. — Він і Венді заслуговують одне одного.