Читати книгу - "Палац Посейдона"

того, він був пристосований для підводних робіт. Його найперша версія керувалася двома техніками. Той, хто займав верхнє сидіння, контролював руки робота, а той, хто був унизу, — його ноги. Трохи згодом Дарон замінила техніків на радіокерований контрольний пристрій. Саме той прилад, що його ви могли побачити в голові дрона.

— Тобто, люди все ще можуть керувати ним?

— Тепер, коли ви відключили його основний центр керування, — так. Саме в цьому й полягає наш шанс. Якщо вам удасться добратися на ньому до Палацу Посейдона і знешкодити Дарон, — ми перемогли.

— Але ж як це здійснити? Тунель пневматичної залізниці перебуває під надійною охороною.

— А це вже не ваша печаль. Я сам укажу вам шлях, за яким навіть Дарон не в змозі постійно стежити.

56

Шарлотта мало не підскочила від жахливого гуркоту. Двері їхньої в’язниці було вибито. Двоє дронів-охоронців увірвалися всередину, зайшли до апартаментів полонених і зайняли позиції праворуч і ліворуч від дверей. Слідом за ними з’явився Каліостро. Його обличчя в темних окулярах було перекривлене і спотворене люттю.

Шарлотта передбачала, що патруль невдовзі прийде до них, проте вона не очікувала, що так швидко. Каліостро обійшов усе приміщення, розглядаючись на всі боки, а потім перелічив усіх присутніх.

Дівчина знала, що Гумбольдт і Оскар навряд чи встигли за цей час упоратися зі своїм завданням, а відтак вирішила всіляко затягувати справу.

— Що сталося з постачанням електрики? — запитала вона. — Чому скрізь так темно?

Каліостро замість відповіді заходився ще ретельніше обнишпорювати всі закутки приміщення. Зазирнув у вітальню, спальні, ванну, а потім у кімнату відпочинку, заставлену книжковими полицями. Нарешті, щось обмірковуючи на ходу, він повернувся до вхідних дверей. На якусь мить Шарлотта повірила, що він нічого не помітив, як раптом Каліостро зупинився й повернувся назад. Коли мажордом знову з’явився біля дверей приміщення, обличчя його так само спотворилося від люті.

— Де Гумбольдт? — скреготливим голосом запитав він.

— Можливо, спить.

— Це неправда! Я все обшукав. А цей хлопець, де він сховався?

— А ви подивіться в душових! — Шарлотта безтурботно усміхнулася.

Каліостро кинувся до душових, щоб за кілька секунд вискочити звідти страшенно розгніваним.

— Тривога! — загукав він у мікрофон, укріплений на комірі його пальто. — Двоє здійснили втечу! Прошу вас негайно зачинити всі двері у приміщеннях, що прилягають до житлового сектора, і вислати озброєні патрулі. Ми маємо справу з…

Він раптом замовчав, ніби вдавившись, і притиснув долоню до вуха. Схоже, що йому повідомили якусь новину.

— Вони зробили… Як? — заволав Каліостро. — Та це ж абсолютно неможливо! Я…

Він знову замовк. Потім виразно промовив:

— Згоден. Я негайно подбаю про це. — Він відключив радіозв’язок.

— Що сталося? — з наївним виглядом поцікавилася Шарлотта. — Сподіваюся, нічого поганого?

— Замовкни! — проскреготів мажордом. — Гумбольдт і хлопчисько захопили робота й використали його для втечі. Та далеко їм не втекти, це вже я можу гарантувати.

Шарлотта ковтнула. Серце її калатало в грудях, та вона намагалася виглядати спокійною.

— Якщо ви скажете нам, де саме це сталося, можливо, ми зуміємо допомогти вам у розшуках. — Дівчина розуміла, що ризикує остаточно розгнівати мажордома, та в неї було завдання виграти якомога більше часу.

Каліостро впритул підступив до Шарлотти.

— Ви ще жартуєте? Дарма, зараз із жартами буде покінчено. Я отримав наказ негайно доправити всіх вас на станцію асиміляції. Чергові медики вже напоготові.

— Медики? Що ви маєте намір із нами зробити? Я вимагаю пояснень!

Каліостро більше не відволікався на розмови з Шарлоттою. Він подав знак роботам:

— Хапайте їх!

Дрони-охоронці залишили свій пост біля дверей і заходилися, не розбираючи, хапати всіх, хто траплявся під руку, й заштовхувати до контейнерів у себе на грудях. Шарлотта намагалася сховатись, та залізна рука наздогнала її й підняла в повітря. Вілма злякано пискнула й вирвалася з рук дівчини. Океанія кинулася на допомогу подрузі, але також потрапила до залізної клешні, а потім і до того ж самого контейнеру, що й Шарлотта. Слідом за ними туди вкинули одного з матросів, і після цього сегмент обшивки захлопнувся — спрацювали магнітні затиски.

Усе оповила темрява. В’язні відчули, як дрон почав пересуватися.

Оскар і Гумбольдт перебували у шлюзі перед люком, що виводив із-під купола, заповненого повітрям, просто на морське дно. Люк було наглухо задраєно, а сидіти у грудях робота їм було надзвичайно незручно. Смерділо іржавим залізом і машинним мастилом, повсюди були якісь гострі кути, об які Оскар раз у раз набивав синці та гулі, сидіння були жорсткими й холодними.

Ліванос коротко пояснив їм принципи роботи механізму дрона, та цього виявилося недостатньо для того, щоб успішно ним керувати. Щоб як слід у всьому розібратися, знадобився б як мінімум тиждень, та саме його наші герої й не мали. Більше того — щохвилини ситуація змінювалася. До того ж, після того як вони зачинили двері, що вели до шлюзу, увірвався зв’язок через лінгафон, і людям залишалося покладатись лише на власні сили.

Крізь невеликі ілюмінатори в передній частині корпуса робота Оскар бачив, як вода із шумом полинула до шлюзу й почала швидко підніматися. Спочатку вона добралася до сталевих ступнів робота, потім — до колінних з’єднань, і ось уже й ілюмінатори сховалися під водою.

Невдовзі шлюз заповнився по вінця, й настала черга зовнішнього люку. Гумбольдт, який сидів над Оскаром і керував руками дрона, крутнув штурвал, за допомогою якого відкривався люк. Почулося гучне клацання замка, і герметичні стулки відчинилися.

Оскар уважно подивився навколо, скільки дозволяло світло прожекторів на куполі, і плавно надав