Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Заскрипіли пера. Хтось голосно зітхнув. Прошелестів шепіт, але одразу ж і затих, бо Євграф Євграфович пішов поміж рядами парт, заклавши руки за спину. Представник від райвно сидів цілком байдужий до того, що діється в класі, хоч було видно, що він бачить усіх і все.
Задача справді виявилась неважкою. Тільки була на багато дій.
Я взяв аркушик паперу і почав швидко розв'язувати задачу. На Ілька вирішив поки що не дивитись. Хай одразу ж переконається, що допомоги чекати нема звідки, і покладається тільки на себе.
Не знаю, скільки минуло часу, але ось я вже одержав відповідь. Чи вірна вона? Чи не поквапився я?
Але, раніше ніж перевірити, глянув на Ілька. Ждав, що зустрінуся з ним очима і в них прочитаю, що в нього. Але, на моє велике здивування, Ілько не піднімав голови. Він схилився низько над партою і швидко писав, писав…
Підвів руку Павка:
— Роботу можна здавати?
— Клади на стіл, — сказала Ксенія Петрівна.
Ну ясно, кому ж і здати роботу першому, як не Павці!
Під поглядом багатьох пар заздрісних очей він підійшов до столу, поклав свій аркуш і так собі спокійнісінько вийшов з класу. Ні краплини хвилювання в його обличчі, в рухах, в ході.
Павка ніби розбудив усіх.
Почали здавати один за одним. Ось підійшов до столу Федя Ромащенко. За ним — товстий, ведмедкуватий Семен Гаркуша. Цей поклав папірець на стіл, подивився на нього довгим сердитим поглядом, як на особистого ворога, витер з обличчя гарячий піт і тільки тоді пішов до дверей.
— Як у тебе?.. — ледь чутно шепнула мені Маринка, скориставшись з того, що в класі вже не було попередньої тиші.
— Закінчив.
— І я вже. — Вона встала з-за парти.
Перевіривши задачу ще раз, я переконався, що розв'язав її вірно. Можна було здавати.
Але я сидів і тепер уже вперто, безвідривно дивився на Ілька, намагаючись привернути до себе його увагу.
Чому ж він не гляне в мій бік? Коли що, то я зміг би підсунути йому чорновик, коли проходитиму повз нього. Тим більше, що Євграф Євграфович про щось розмовляє з представником райвно, а Ксенія Петрівна заглядає в роботи. В класі вже немає того гнітючого напруження, що було напочатку.
А можна й зараз, не ждучи Ількового сигналу про допомогу, покласти йому чернетку. Я так і зроблю…
Ось я вже склав аркушик учетверо, і він заховався в моїй долоні. Роблю рух, щоб устати…
Нараз Ілько повернувся до мене, косить очима на вчителів, пише пальцем на парті цифру. Спершу я не зрозумів, що він пише. Очима попросив повторити. Він знову виводить пальцем, повільно і чітко.
І тут я мало не скрикнув на радощах. Та це ж відповідь! Та сама цифра, що і в мене. Вірна цифра!
Забувши про обережність, я радісно киваю йому головою.
Моя чернетка більше не потрібна. Я охоче рву її на дрібненькі шматочки і залишаю в парті.
Ілько самотужки розв'язав екзаменаційну задачу!
Самотужки!..
Отже, недарма ми щодня сиділи над задачником.
У мене в грудях ніби грає музика. Під цю музику я йду до столу й кажу:
— Дозвольте здати роботу.
— Ну як, Левко?.. — тихо й тривожно питає Ксенія Петрівна. Дорога Ксеніє Петрівно, сувора і вимоглива вчителько! Я бачу велику турботу у ваших очах. Вам же так хочеться, щоб і в мене, і в Ілька, і в усіх були добрі оцінки!.. Мені так і проситься на язик сказати, що не тільки у мене, а і в Ілька все гаразд.
Але я стримуюсь і відповідаю тільки за себе:
— Розв'язав задачу.
Вона глянула на відповідь, ледь помітно всміхнулася. Але як же гарно вона всміхнулась! Я ще ніколи не бачив у неї такої доброї усмішки.
— Ну, йди відпочивай… Та зачекай Ілька в коридорі… У нього теж усе гаразд, я вже знаю… Від мене не заховаєтесь…
Не знаю, чому я сказав:
— Спасибі вам, Ксеніє Петрівно…
38. ЩАСЛИВОГО ПЛАВАННЯ
На обкладинці мого щоденника виведено заголовок: «Я — шестикласник». Але тепер цей зошит уже непридатний для дальших записів, бо я став семикласником!
Так, так, і я, й Ілько, і Маринка, і Павка, і Сашко В'юн, і Семен Гаркуша — всі ми перейшли у сьомий клас. І хоч навчання, як завжди, почнеться восени, першого вересня, в табелі кожного чітко написано: «Переведений до сьомого класу». І стоїть підпис директора школи Євграфа Євграфовича, завірений круглою шкільною печаткою.
З такої радісної нагоди ми знову провели у школі вечір художньої самодіяльності, на якому особливо успішно виступила Маринка з своїм баяном. Татко знову зібрав гостей, і вони гуртом добре випили за мої успіхи. А мама дала грошей на новий футбольний м'яч.
Тим часом настав день, коли було вирішено спускати бот на воду.
Дядя Влас ще зранку побіг, щоб привести машину з причепом. А ми зібралися у майстерні, готували дерев'яні котки, різні підпірки. А ще — борюкалися.
Прийшов Євграф Євграфович, і ми вгамувалися трохи: незручно ж нам, семикласникам, поводитися так, ніби ми якісь там шестикласні малюки!
А коли з'явився й Захар Павлович, то ми знову почали пустувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.