Читати книгу - "Медлевінґери"

— Не кажи нам люди, це образливо для медлевінґерів, — зробила зауваження Моа. — Однак Антака з Ведуром ми так і не знайшли. На судні їх не було. А шукаємо ми насамперед саме їх.

У двері кімнати постукала Брітта.

— Ти розмовляєш сам з собою? — гукнула вона. — Боже мій, ти знову замкнувся! І що ти там постійно робиш, Йоганнесе?

— Як? Що? — Йоганнес тягнув час, щоби сховати своїх гостей під ліжком. — То ти, мамо? Мені, певно, наснилося щось страшне!

— Відколи ти балакаєш уві сні? — запитала Брітта, і Йоганнес почув, що вона прямує до лазнички. — А про це твоє замикання ми ще поговоримо! Поквапся!

Йоганнес став навколішки перед ліжком і притис пальця до уст.

— Ніссе, тобі треба йти назад до гавані, — прошепотів він. — Тобі треба стежити за Томасом, непомітно! Моа пояснить тобі, де це. Це наш єдиний шанс знайти Антака і Ведура! І пильнуй… — Він щось намацав у кишені. — Ось, візьми мою мобілку! І зателефонуй…

Нісс дивився на продовгасту чорну штуку з кнопками і прямокутним віконцем, схожим, як у зоровій скриньці.

— Що це?

— Цим ти можеш до мене зателефонувати! — пошепки пояснив Йоганнес. — Тобі не треба буде спеціально бігати сюди, коли захочеш повідомити, де він їх переховує!

— Йоганнесе! — гукнула з коридору Брітта. — Ти знову говориш сам з собою?

— Я співаю! — голосно відповів Йоганнес, незадоволено закочуючи очі. — Ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла-ла-ла!

— Що таке зателефонувати? — Нісс був у розпачі. — Що я маю робити?

Йоганнес продовжував співати й одночасно писав цифри на обгортці від шоколаду, що лежала на підлозі.

— Це наш номер телефону! — пояснював він пошепки. — Ла-ла-ла! А це пін-код! Ла-ла! Ла-ла-ла!

— Що? — перепитав Нісс невтішним голосом. — Я взагалі не знаю…

— Це для розмовної машини! — прошепотіла Моа. — Правда, Йоганнесе?

— Ла-ла-ла-ла, на-на-на! — співав Йоганнес. — Точно! Ти просто телефонуєш! Ла-ла, ла-ла! Мені треба до школи. Якщо я не прийду, Томас може щось запідозрити, коли Ліна йому розповість. Тра-ла-ла! А коли я пополудні повернуся…

І, показуючи великого пальця, він сказав Ніссу:

— Щасти тобі! Тепер усе залежить від тебе.

Не припиняючи співати, він вирушив до Брітти на кухню, снідати.

— Та я ж узагалі не знаю, як воно працює! — не вгамовувався Нісс.

Торіл підняв апарат.

— Антак багато розповідав мені, — мовив він. — Тож, може, я здогадаюся…

Коли після Йоганнеса з дому вийшла й Брітта, Моа, Торіл і Нісс вилізли з-під ліжка.

— Я вже йду! — сказав Нісс. — Але спершу треба щось поїсти.

Торіл із великою цікавістю побіг за ним до кухні.

— Антак багато розповідав мені про людський світ! — тішився він. — Тепер я розумію, чому він так часто бував нагорі.

— Якби не твій Антак, ми не мали би зараз стільки клопотів! — буркнув Нісс і виліз на стільчик. Перш ніж перестрибнути з нього на плиту й дістатися холодильника, він увімкнув самговір. Співав гурт чоловіків під акомпанемент гучних музичних інструментів.

— Прошу дуже! Чи обманював Ведур, коли казав, що його винаходи працюють за допомогою сили струмів? А ти з нього сміявся!

Коли заграла музика, Торіл з переляку притис до вух долоні, та, побачивши, як Нісс і Моа незворушно виймають із шафи тарілки, заспокоївся.

— Він обманював, коли стверджував, що сам це винайшов, — сказав він.

— Бо Антак примусив його бавитися в хованки! — обурено відказав Нісс. Ну, не міг він так швидко пробачити Торіла. — Якби не він, Ведур і досі спокійнісінько вчителював би собі.

— Негайно припини, Ніссе! — наказала Моа, витягаючи з холодильника довгу ковбасу. Потім вхопила й скинула донизу шматок сиру.

— Хочете молока? Але тоді хтось має мені допомогти.

Нісс і Торіл заперечно похитали головами.

— Знову це коричневе? — запитала Моа, вхопивши напівповну пляшку кока-коли. — Швидко! Допоможіть!

Торіл притримав пляшку.

— Торіл прийшов сюди добровільно, щоби залишитися в обмін на Ведура й Антака, — захищала приятеля Моа. — Мені здається, це дуже сміливий вчинок.

— Наразі це все слова! — не погоджувався Нісс, відрізаючи величезним ножем кружальце ковбаси. — Допоки ми достеменно