Читати книгу - "Страта"

«Ірено, ви мали рацію... У цій так званій МОДЕЛІ щось не те».

Де тепер Семироль?! В яку пастку потрапив?.. А якщо захоче відшукати Ірену — де, як він її знайде?!

— ...Невже ви не знаєте?! Указ уже місяць як оголошено...

Ірена мовчала. І трава, і дерева, і навіть струмок пропахли димом. Попелище «надійного місця» неохоче охолоняло.

— А я не запитав вас, хто ви, — пригнічено пробурмотів Рек.

— А коли знали б? Не захотіли б зв’язуватися? — Ірена всміхнулася через силу.

Він заперечно похитав головою. Чи то: «ні, не захотів би», чи то «як ви могли подумати?..»

Над головою яскріли зірки. Вже про них-то Ірена точно знала, що вони — декорація. Білі ліхтарики, прикріплені до оксамитової тверді... Не моделюватиме ж Анджей Кромар усерйоз усі ці мільйони світлових років, хмари розжареного газу, іншу астрономічну машинерію?!

— Який указ, Реку?

Він дивився недовірливо.

— ЯКИЙ указ? — повторила вона з притиском.

Він примружив очі:

— «Ірена Хміль, оповідачка й авторка... винна у шкідливих вигадках і підлягає арешту і допиту під Високим Дахом для встановлення міри її провини...» За підписом герцога, за схваленням верховного Тлумача — печатка...

Тихо, ніжно співали цикади.

Що там було, в цих сувоях?!

А треба було б прочитати. Відкинути страх, сором, комплекси... Адже якщо виходить, що вона це написала, дідько б їх побрав, чому не додумалася відразу ж прочитати?!

— Їх викрали з готельного номера, — поскаржилася вона в темряву.

Лицар гмукнув.

— Реку... Поясніть мені, ЩО там такого поганого? Які ще шкідливі вигадки?

— Верховному Тлумачу видніше...

— Так це верховний Тлумач бажає мене допитати?.. Для встановлення... міри моєї провини?

— Я всього лише лицар, Ірено, — Рек стомлено опустив повіки.

— Ви знаєте, — сказала вона уперто. — Ви ж... читали ці... вигадки? Тобто оповідання?

Він розплющив очі. Сів прямо:

— Як ви здогадались?

Обличчя його знову було по-школярськи зосередженим. Хвилясті світлі брови, щоки, гладенькі й білі, як папір...

Вона відвернулася. Промовила, боячись помилки, боячись, що він здивується або візьме її на глузи:

— Якби ви не читали, ви б мене... ну... не захотіли б через мене зв’язуватися... зі слугами Високого Даху. Був би хоч тричі лицар...

Помилки не було. Рек мовчав.

— А до речі, — голос її раптово захрип. — Гм... вам СПОДОБАЛОСЬ?

Довга пауза під спів цикад.

— Я став тим, ким став... бо прочитав «Історію про лицаря».

Ірена насупилася. Знову плутанина з часом (скільки ж йому років, і як давно написане було?).

Думки її запнулися.

— Реку... ви, напевно, погарячкували. Бачите... вплив книг на людей сильно перебільшують. Так не буває, Реку...

Він зиркнув на неї швидко і докірливо.

З неба зірвалася зірка. Ірена мимоволі підвела голову: треба ж, яка точна імітація...

— Гаразд, — вона зітхнула. — Але чому тоді указ вийшов тільки місяць тому?!

Рек коротко зітхнув:

— Указ вийшов... ви ж знаєте. В основному, через «Розкаяного».

Голос лицаря дивно змінився, наче він вимовляв заборонені слова.

— Він став доступний... у копіях... А місяць тому його вилучили з усіх бібліотек. І тоді ж вийшов указ...

«Дорогий Реку, а ви не підкажете, що ж такого я там написала?»

— Що ж тепер робити, Реку? — вона затнулася. — Ви знаєте, мені ж через деякий час треба буде...

Він мигцем глянув на її живіт. У цій одежі з корсетом спробуй-но щось приховати...

— Я допоможу вам... Треба знайти притулок. Сім’ю в селі, яка прийняла б вас... Можливо... — він зам’явся, потім рішуче звів брови. — Можливо, вам знадобиться... чоловік. Заміжній жінці легше... переховуватись, та й взагалі...

Вона пробачила йому лицарську нетактовність.

— Я не можу переховуватися, Реку. Я мушу знайти Анджея Кромара...

Рек насупився сильніше. Мабуть, він подумав, що Анджей — батько дитини...

— ...І знайти Яна Семироля, — завершила вона, геть збивши лицаря з пантелику. — Я маю повернутися до міста...

— Вас тут же схоплять, — сказав він безнадійно.

Минули підйомний міст. Ірені на частку секунди здалося, що час зробив петлю, і це Семироль веде коня за вуздечку, а вони входять у це місто вперше...

Рек, який змінив свій лицарський плащ на селянську одіж, крокував розмірено і твердо, як і годиться