Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ШЕЛЕСТ Іван. Козак чоти ординарців полку Чорних запорожців.
ШЕНГУР Василь. Хорунжий (поручник?) полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ШИФАНЧИШИН (ШІФАНЧИШИН) Левко. Козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців. Як втікача виключено зі складу полку з 14 червня 1920 р. (наказ по кінному полку Чорних запорожців ч. 33 від 20 червня 1920 р.).
ШКНИРЯ Володимир. Козак чоти ординарців полку Чорних запорожців.
ШПАК Микола. Козак кулеметної ватаги полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ШПИЧКА Терентій. Козак кулеметної ватаги полку Чорних запорожців.
ШУЛЬГА Іван. Козак 2-ї сотні полку Чорних запорожців.
ЩАДЬКО Олекса. Бунчужний немуштрової сотні полку Чорних запорожців.
ЩЕРБАК Петро. Козак 3-ї сотні полку Чорних запорожців. Пропав безвісти. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ЩЕРБИНА. Командир кулеметної чоти Окремого кінного партизанського дивізіону ім. Петра Болбочана і кулеметної сотні полку Чорних запорожців. Військове звання — хорунжий Армії УНР.
ЩУПИЦЯ Тиміш. Козак немуштрової сотні полку Чорних запорожців.
ЯКИМЕНКО Данило. Чотовий кулеметної ватаги полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ЯМЛЕНКО Михайло. Бунчужний полку Чорних запорожців.
ЯРЕМЕНКО Прокіп. Козак ординарної чоти полку Чорних запорожців.
ЯРМАК Захар. Козак 3-ї сотні полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ЯРОШЕНКО Іван. Козак кулеметної ватаги та бунчужний полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ЯРОШЕНКО Ілько. Козак ординарної чоти полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ЯРЧЕНКО Михайло. Козак гарматної сотні полку Чорних запорожців. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
ЯСИНСЬКИЙ Сергій. Козак 2-ї сотні полку Чорних запорожців.
ЯСНИЦЬКИЙ Андрій. Козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців.
Роман КОВАЛЬ, Сергій КОВАЛЕНКО
Трагедія села Березова Лука на Полтавщині
Антін КУЩИНСЬКИЙ,
старшина Армії УНР, редактор журналу "Українське козацтво"
Вже скоро мине сорок років від того часу, коли за побуту в "Д.П." таборі в Міттенвальді в Німеччині зустрівся я й щиро сприятелювався з одним земляком з рідної мені Полтавщини. Був це старший чоловік, український патріот, високоосвічена й ідейна людина. Він ще недавно тоді вирвався з-під совєтського "райського" життя, переживши такі тяжкі обставини, серед яких міг загубити не лише життя, але перед тим… і душу. Фізично він був підірваний на здоров'ю, але душу свою зберіг незламною в найкращих людських чеснотах. Любив оповідати про минуле. У своїх спогадах він, як на телевізійній стрічці, показував епізоди з життя, які бачив або був їх учасником у минулому, починаючи від часів відродження України 1917–1918 років та кінчаючи роками під московською окупацією.
Ті спогади торкалися його рідного села Березова Лука Миргородського повіту на Полтавщині. Він не тільки оповідав живою мовою, але, на мою спонуку, часом брався занотовувати окремі епізоди, як більш яскраві й цікавіші, на папері. Але тяжіла над ним та психоза, що налягає на багатьох колишніх підсовєтських громадян: він боявся переслідування з боку невідомих большевицьких агентів, які, мовляв, можуть помститись не лише над ним, але й над його рідними, що лишилися через збіг обставин і далі перебувати на теренах СССР. Кажу, що це була в ньому постійна тривога і під її впливом він несподівано нищив те, що був написав. Мої дружні намагання впливати на нього, щоб він того не робив, а зберігав свої рукописи для кращих часів, щоб їх колись опублікувати, не мали успіхів. А він мав таку свіжу пам'ять, що навіть склав два списки прізвищ мешканців села Березова Лука: один список "Загиблих за волю України", а другий список "Померлих від голоду". На моє прохання, щоб колись увіковічити на сторінках преси імена загиблих, автор тих списків із трудом погодився передати мені на збереження ті матеріяли до "кращих часів", але під умовою на слово чести, яке я йому дав, ніколи при публікації тих списків не називати їх автора.
Згодом відбулося переселення таборян за океан. Мій земляк перелетів до Америки і у скорому часі там, на волі, без страху за переслідування, помер. Я ж подався до Парагваю, щойно пізніше перенісся до Чикаґо у ЗСА. Ось і тепер, розглядаючи свої архівні матеріяли, вже пожовклі, що вже і папір розпадається, ті два списки загиблих селян Березової Луки, і подаю їх до преси так, як їх занотував св. п. їх автор, імени якого, як обіцяв, не подаю.
Список жителів с. Березова Лука, які загинули в боротьбі за Україну
ШИЯН Іван, син місцевих селян, козацького роду, загинув за самостійність у 1919 році під совєтами. Як людина був кришталево-чистої душі, висококультурний і всебічно освічений. Організував у селі "Просвіту". Був головним лікарем сільської лікарні. Брав участь у виставах аматорського гуртка. Користався великою пошаною й авторитетом серед селян. Невідомо як був замучений. Був кинутий у криницю. Все село брало участь в похоронах його і разом з ним убитої дружини.
Дружина ШИЯНОВА, з дому БАКАЛО, була вчителькою двоклясової школи. Невідомо як була замучена і вкинута в полі у криницю. Як свідома українка, читала селянам книжки у "Просвіті", де була бібліотекаркою, також брала участь у аматорських виставах.
КОНОВАЛЕНКО Йосип, фельдшер, син місцевих селян козацького роду. Також був замордований під совєтами в 1919 році і вкинутий також у криницю. Був відомий як "антисоціяліст". Усе село ховало разом в одній могилі чотирьох вкинутих у криницю.
ШАМРАЙ Іван, студент, син місцевих селян-козаків, свідомий українець, був знайдений замученим і вкинутим у криницю із трьома попередньо згаданими жертвами червоної Москви.
ГАНУС Олександр, селянин, козацького роду, служив у Гетьманській варті. В березні 1919 р. в Миргороді під совєтами був посічений шаблями: йому відрубано вуха, ніс, вирізано пас на спині, перерубано руку, був дострілений у мішку. Загинув по дорозі з тюрми на жидівський цвинтар у Миргороді. Записано зі слів організатора переносу тіла забитого із жидівського цвинтаря на православний і його поховання.
ГАНУС Микола, селянин-козак із Березової Луки. В 1922 р. в березні під совєтами був задавлений під Гадячем. Він тоді віз священика з Березової Луки до Гадяча. Священик зник безвісті, але був знайдений задавленим через два тижні, на другий день Великодня. Кінь і віз пропали. Село поховало загиблих на третій день Великодніх свят.
КЛИМЕНКО (ХИРНИЙ) Іван, писар сільської управи. В жовтні чи листопаді 1918 року в полі між хутором Лихопілля і селом Остапівка їхав у справі мобілізації до українського війська і був застрілений з карабіна. Все село ховало покійного.
Далі складач цього списку подав лише прізвища загиблих за державну волю України в селі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.», після закриття браузера.