Читати книгу - "Молодий місяць"

Я усвідомила, чому її очі молять мого розуміння. Вона захищала Джаспера за наш рахунок і, можливо, за рахунок Едварда також. Я все збагнула, але не почала думати про неї погано. Я кивнула.

— А хіба Едвард не може тебе почути? — запитала я. — Може, він прочитає твої думки і зрозуміє, що я жива, і тоді все владнається?

В будь-якому разі це його не виправдовує. Я досі не могла повірити, що він здатний на таку реакцію. Хіба в цьому є сенс? З болісною ясністю я згадала слова, які він сказав, сидячи на цій канапі, коли ми дивилися, як Ромео і Джульєтта одне по одному накладають на себе руки. Я б не зміг жити без тебе, — мовив він так, наче це було цілком очевидно. Але слова, які він мовив у лісі, кидаючи мене, все це перекреслили.

— Якби ж він слухав, — пояснила Аліса. — Хочеш вір, а хочеш ні, обманути можна й у думках. Якби ти померла, я би все одно намагалася його зупинити. Я б увесь час думала «вона жива, вона жива». Він це знає.

Я міцно зціпила зуби в німому розчаруванні.

— Якби був спосіб урятувати його без тебе, Белло, я б ніколи не наражала тебе на таку небезпеку. Я б цього не допустила.

— Не будь дурненькою. Я — остання, про кого варто турбуватися, — я нетерпляче похитала головою. — Скажи, що ти мала на увазі, коли говорила, що ненавидиш обманювати Джаспера.

Вона похмуро посміхнулася.

— Я пообіцяла, що втечу, перш ніж Волтурі вб’ють і мене. А гарантувати це я ніяк не можу, — вона вигнула брову, так наче хотіла, щоб я втямила всю небезпеку ситуації, в якій ми опинилися.

— А хто такі ці Волтурі? — запитала я пошепки. — Чому вони набагато небезпечніші, ніж Еммет, Джаспер, Розалія й ти?

Було важко уявити щось, страшніше за цих чотирьох.

Аліса глибоко вдихнула, а тоді різко метнула погляд попри мене. Я розвернулася й одразу помітила чоловіка, який сидів у проході і вдавав, що не слухає нас. Він був схожий на бізнесмена в темному костюмі, довгій краватці, з ноутбуком на колінах. Поки я роздратовано дивилася на нього, він відкрив комп’ютер і демонстративно одягнув навушники.

Я присунулася ближче до Аліси. Її губи майже торкалися мого вуха, поки вона пояснювала мені.

— Я здивувалася, що ти впізнала це ім’я, — мовила вона. — І ти так швидко здогадалася, що я маю на увазі — коли я сказала, що Едвард збирається до Італії. Я гадала, що мені доведеться пояснювати все з самого початку. Що саме він розповідав тобі?

— Він казав, що вони дуже стара й могутня сім’я — майже королівська. Що ви не ворогуєте з ними, поки не вирішите… вмирати, — прошепотіла я, ледь витиснувши з себе останнє слово.

— Ти повинна зрозуміти, — мовила вона повільно, більш розмірено, ніж завжди. — Ми, Каллени, унікальніші, ніж ти гадаєш. Це… ненормально, що так багато нас живе разом у мирі й злагоді. Те саме стосується й сім’ї Тані на півночі. Карлайл подумав, що відмова від людської крові робить наш шлях до цивілізації легшим, дозволяє нам підтримувати зв’язки, побудовані на любові, а не на виживанні чи зручностях. Навіть невелика група Джеймса з трьох осіб була незвичайно великою — і ти бачила, як легко Лоран від них відколовся. Такі як ми подорожують, як правило, на самоті або парами. Наскільки мені відомо, сім’я Карлайла — найбільша з усіх існуючих, за єдиним винятком: Волтурі. Спочатку їх було троє — Аро, Гай та Марк.

— Я бачила їх, — пробурмотіла я. — На картині в кабінеті Карлайла.

Аліса кивнула.

— З часом до них приєдналися ще дві жінки, і вони разом заснували сім’ю. Я не впевнена, але гадаю, що саме їхній вік дає їм можливість співіснувати. Їм понад три тисячі років. А може, незвичайна толерантність — це їхній дар. Як Едвард і я, Аро і Марк також… наділені даром.

Вона продовжила, перш ніж я встигла щось запитати.

— А може, їх об’єднує їхнє прагнення влади. Велич — влучне слово, щоб їх описати.

— Але якщо їх тільки п’ятеро…

— П’ятеро членів сім’ї, — уточнила вона. — Це не беручи до уваги їхньої гвардії.

Я глибоко вдихнула.

— Звучить… серйозно.

— О, так воно і є, — запевнила вона мене. — Останнього разу я чула, що до їхньої гвардії входить дев’ять постійних членів. Інші працюють на них… тимчасово. Вони всяк час змінюються. І багато з них також обдаровані — їхні таланти непересічні, у порівнянні з ними я виглядаю простою фокусницею. Волтурі обирають їх за їхніми можливостями — фізичними чи будь-якими іншими.

Я вже роззявила рота, а тоді стулила його. Не думаю, що мені хотілося дізнатися, наскільки погані наші шанси.

Аліса знову кивнула, наче зрозуміла, про що я думаю.

— Вони майже ніколи не влізають у сутички. Ніхто не зв’язується з ними з власної волі. Вони постійно перебувають у своєму місті, залишаючи його тільки тоді, коли мають виконувати певні обов’язки.

— Обов’язки? — здивувалася я.

— Хіба Едвард не розказав тобі, що вони роблять?

— Ні, — відповіла я, відчуваючи, як біліє моє обличчя.

Аліса знову зиркнула в бік бізнесмена і приклала крижані губи до мого вуха.

— Існує причина, з якої Едвард назвав їх королівською династією… правлячим класом. Протягом тисячоліть вони стежать за тим, щоб ми дотримувалися законів — тобто карають порушників. Вони завжди гідно виконують свої обов’язки.

Шокована, я різко закліпала очима.

— Закони? — запитала я занадто голосно.

— Тихіше.

— Невже ніхто не повинен був розказати мені про це раніше? — прошепотіла я злісно. — Я маю на увазі, що я хотіла стати… стати однією з вас! Невже ніхто не повинен був пояснити мені правила?

Моя реакція змусила Алісу посміхнутися.

— Все не так складно, як ти думаєш, Белло. Існує тільки одне суворе обмеження — і якщо ти постараєшся, то сама додумаєшся, яке саме.

Я замислилася.

— Ні, навіть не уявляю. Вона розчаровано похитала головою.

— Можливо, це занадто очевидно. Ми просто повинні тримати в таємниці своє існування.

— А, — пробурмотіла я. Це й справді було очевидно.

— В цьому є сенс, тому більшості з нас не потрібен ніякий контроль, — продовжила вона. — Але через кілька століть комусь із нас може стати нудно. Або він може збожеволіти. Ну, чи ще щось. У такому разі втручаються Волтурі, перш ніж він зможе всіх скомпрометувати.