read-books.club » Сучасна проза » Спокута 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута"

337
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спокута" автора Ієн Макьюен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89 90 ... 108
Перейти на сторінку:
Принаймні, так каже Анна. Вона й зараз звучить у мене в голові. Можливо, ти знаєш її.

Він промугикав кілька незв'язних нот. Вона змотувала бинт.

— Ніхто не знає, звідки в неї такі здібності. Всі інші в нашій родині — абсолютно безнадійні. Коли вона грає, то тримає спину рівненько-рівненько. І ніколи не усміхнеться, поки не дійде до кінця. От тепер уже краще. Я гадаю, що то Анна обслужила тебе, коли ти вперше зайшла в крамничку.

Вона не збиралася зовсім знімати бинт, але коли ослабила його, важка стерильна серветка, яка була під ним, зісковзнула, потягнувши за собою закривавлений тампон. Частини черепа у Люка просто не було. Волосся навкруг відсутньої частини зголили. Під нерівними краями черепа лежала губчата, кривава маса — мозок. Діра була завдовжки декілька дюймів, тяглася від маківки майже до кінчика вуха. Вона підхопила серветку, не давши їй упасти на підлогу, і тримала в руці, чекаючи, поки не минеться нудота. Тільки зараз до неї дійшло, яку непрофесійну дурницю вона зробила. Люк сидів спокійно, чекаючи на неї. Вона роззирнулася по палаті. Ніхто не звертав на них уваги. Вона повернула на місце стерильну серветку, перев’язала бинтом і зав’язала кінчики на бантик. Сівши, знайшла його руку, шукаючи заспокоєння в отому холодному, вогкому потиску.

Люк знову бурмотів щось недоладне.

— Я не курю. Свою пайку я обіцяв Жанно… Подивися, воно там, за столом… тепер попід квітами… кролик почує тебе, дурненька…

Потім слова ринули потоком, і вона вже не встигала за ними. Вловила ще згадку про шкільного вчителя, який був надто суворим, а може, то був якийсь офіцер. Нарешті він затих. Вона обтерла його спітніле обличчя вологим рушником і чекала.

Коли він розплющив очі, то одразу продовжив їхню бесіду, наче й не було ніякої інтерлюдії.

— А як тобі наші багети й пундики?

— Чудові.

— Тому ти й приходила кожного дня.

— Так.

Він замовк, обдумуючи це. Потім обережно запитав, торкаючись делікатної теми:

— А наші круасани?

— Найкращі в Мілло.

Він усміхнувся. Коли він знову заговорив, з глибин горла донісся якийсь рипучий звук, на який вони не звернули уваги.

— Це особливий рецепт мого батька. Все залежить від якості масла.

Він захоплено дивився на неї. Вільною рукою накрив її руки.

— Знаєш, моїй мамі ти дуже подобаєшся, — сказав він.

— Правда?

— Вона говорить про тебе весь час. Вона вважає, що нам слід обвінчатися влітку.

Брайоні не відвела очей. Тепер вона знала, навіщо її сюди послали. Йому важко було ковтати, і крапельки поту збиралися над його бровами, вздовж країв пов’язки й над верхньою губою. Вона витерла їх і вже збиралася напоїти його, коли він запитав;

— Ти кохаєш мене?

Вона секунду вагалася.

— Так.

Інша відповідь була немислима. А крім того, вона в цю мить справді кохала його. Він був чудовим хлопцем, який опинився далеко від своєї родини — і повинен був померти.

Вона дала йому напитися. Коли вона знову витирала йому обличчя, він запитав:

— Ти бувала на Кос-де-Ларзак?

— Ні. Ніколи там не була.

Проте він не став обіцяти, що повезе її туди. Відвернув натомість голову до подушки й невдовзі вже бурмотів оті свої нерозбірливі уривки речень. І продовжував міцно стискати її руку, наче був свідомий її присутності.

Коли свідомість знову прояснилася, він повернув до неї голову.

— Ти ж іще не йдеш?

— Звичайно, ні. Я побуду з тобою.

— Толліс…

Все ще усміхаючись, він напівприплющив очі. І раптом тіло його сіпнулося вгору, наче вражене електричним струмом. Він приголомшено дивився на Брайоні, розкривши рота. Потім похилився вперед, наче кидаючись на неї. Вона підхопилася зі стільця, щоб не дати йому впасти на підлогу. Однією рукою він усе ще тримав її руки, а другою обійняв за шию. Лобом вперся їй у плече, щокою притулився до її щоки. Вона перелякалася, що стерильна серветка зісковзне з його голови. Подумала, що не втримає його тіло, таке важке, і не витримає ще раз вигляду його рани. Рипучий звук, що добувався з глибин його горла, бринів у її вусі. Мало не падаючи, вона опустила його на ліжко й знову сперла на подушки.

— Я Брайоні, — прошепотіла вона, щоб тільки він міг її почути.

У його широко відкритих очах було безмежне здивування, а воскувата шкіра блищала в електричному світлі. Вона присунулася ближче, наблизила губи до його вуха. Хтось підійшов до неї ззаду, потім їй на плече лягла чиясь рука.

— Я не Толліс. Називай мене Брайоні, — прошепотіла вона, коли чужа рука сягнула по її руку й вийняла її з хлопчачих пальців.

— Встаньте, сестро Толліс.

Сестра Драммонд узяла її під лікоть і допомогла підвестися. На щоках у сестри горіли червоні плями, лінія вилиць чітко розмежовувала білі й червоні ділянки шкіри.

По той бік ліжка якась інша санітарка накрила простирадлом обличчя Люка Карне.

Стуливши губи, сестра вирівняла Брайоні комірець.

— Славна дівчинка. Тепер ідіть і змийте з обличчя кров. Не будемо смутити інших пацієнтів.

Вона так і зробила, пішла в туалет, обмила холодною водою обличчя і за декілька хвилин повернулася до роботи в палаті.

О пів на п’яту ранку стажисток відправили в гуртожиток спати, сказавши з’явитися об одинадцятій. Брайоні йшла разом із Фіоною. Дівчата мовчали, а коли взялися під руки, здавалося, що вони — маючи за собою досвід усього життя — знову йдуть Вестмінстерським мостом. Їм важко було вести розмову про те, чим вони займалися в палатах і як їх це змінило. Достатньо було йти разом порожніми коридорами слідом за іншими дівчатами.

Попрощавшись з усіма на добраніч і увійшовши нарешті в свою крихітну кімнатку, Брайоні знайшла на підлозі лист. Почерк на конверті був незнайомий. Хтось із дівчат, мабуть, забрав його на прохідній і підсунув їй під двері. Замість того, щоб одразу відкрити його, вона роздяглася й приготувалася до сну. Сіла в нічній сорочці на ліжко з листом на колінах і стала думати про хлопця. Шматочок неба у вікні вже зробився білим. Вона й досі чула його голос, як він казав «Толліс», перетворюючи слово в дівоче ім’я. Вона уявила собі майбутнє, якого вже не могло бути, — булочна на вузенькій тінистій вуличці, де повно худючих котів, звуки фортепіано з вікна десь нагорі, хихоньки своячок, які підсміюються з її акценту, і Люк Карне, який щиро кохає її. Їй би хотілося поплакати за ним і за його родиною в Мілло, яка чекатиме від нього хоч якихось звісток. Але вона нічого не відчувала. Всередині була дивна порожнеча.

1 ... 88 89 90 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"