Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Поки Джим і Томмі балакали, Кеті вибачилась і пішла нагору. Вона хотіла пошукати додаткові свідчення того, у що вліз її брат.

— Слухай, у мене до тебе таке запитання, — почав Джим, коли хлопці залишились сам на сам. — Звідкіля в тебе гроші на всі ці цяцьки — на дворівневу квартиру, оті подарунки, одяг, новий годинник?

— Моя дівчина добре заробляє, — відповів Томмі.

— То за все це платила Марлен?

— Ну, багато з цих речей купувались у кредит.

— Ох уже ті кредитні картки. Пильнуй, бо буде тобі з ними морока. Сподіваюсь, ти не надто залазиш у борги.

Джим, котрий нещодавно вивчав у Військово-повітряних силах техніку допиту, вирішив застосувати свої знання на практиці, щоб допомогти братові. Якщо він зуміє витягнути з Біллі зізнання і змусить його усвідомити всю помилковість його вчинків, то, можливо, залишатиметься шанс урятувати хлопця від в’язниці.

— Небезпечно тягати з собою кредитки, — почав Джим. — Їх крадуть, знімають із них усе, а власникам потім доводиться виплачувати…

— Та там є страховий ліміт у п’ятдесят доларів, — урвав Томмі. — Усе, що перевищує цю суму, відшкодовує страхова компанія. А вона може собі це дозволити.

— Ось я тут вичитав у газеті, — не вгавав Джим, — про грабунки в придорожніх зонах відпочинку. В людей позабирали кредитні картки. Знаєш, тебе також могло б таке спіткати.

Джим зауважив, що з поглядом Біллі сталося щось дивне. Він затуманився, мовби в якомусь трансі. Це нагадало Джимові вираз очей Чалмера Міллігана за мить до того, як ним оволодівав черговий напад безтямної люті.

— Гей, ти в нормі?

Кевін підвів очі на Джима, подумки запитуючи себе, навіщо той прийшов і як давно він тут. Кевін швидко глипнув на свій новенький годинник. Була за чверть десята.

— Ти щось сказав? — перепитав Кевін.

— Я запитав, чи ти в нормі.

— Авжеж. Чому ні?

— Я казав, що тобі варто бути обачнішим із кредитками. Ну, враховуючи всі ті пограбування в придорожніх зонах відпочинку, і все таке.

— А, так, я про це читав.

— Кажуть, що хлопці, яких обчистили, були гомосексуалістами.

— Ага. Так їм і треба.

— Тобто?

— Хіба справедливо, що в якихось педиків стільки грошви і всякого добра?

— Але грабіжники, хто б вони не були, мусять остерігатися. За таке можна надовго загриміти за ґрати.

Кевін знизав плечима.

— Нехай спершу спробують упіймати хлопців, які це зробили, і довести їхню провину.

— Ну, ось у тебе, наприклад, на стіні висить шабля — точнісінько така, як описують жертви.

— Ніхто не зможе пов’язати цю конкретну шаблю з тими пограбуваннями.

— Може, й ні. Однак у злочинців окрім шаблі був іще й пістолет.

— Тю, я до нього не торкався, тож на мене ніщо не вказує.

— Так, але поліція може натиснути на того молодчика, у якого був пістолет, і тоді його спільникові теж кінець.

— Ніхто не доведе мою причетність до цих пограбувань, — вперто торочив Кевін. — До того ж гомосеки не наважаться скаржитись у поліцію. І зачіпок ніяких немає: ані тобі відбитків пальців, анічогісінько.

Кеті спустилась із горішнього поверху і трохи посиділа з братами. Коли Біллі пішов до вбиральні, вона простягнула Джимові свої знахідки.

— Господи, — пробурмотів Джим. — Стільки кредитних карток, і на всіх — різні імена. Як, чорт забирай, ми витягнемо Біллі з цієї халепи?

— Ми мусимо якось йому допомогти, Джиме. Це зовсім на нього не схоже.

— Я знаю. Можливо, наш єдиний шанс — це поговорити з ним відверто.

Коли Кевін повернувся, Джим тицьнув йому під ніс кредитні картки.

— Ось що я намагаюсь тобі сказати, Біллі. Це ти скоїв усі ті пограбування, і ти зберігаєш речові докази просто у своїй квартирі.

Кевін розлютився й заволав:

— Ви не маєте права заявлятись до мене додому й порпатись у моїх речах!

— Біллі, ми просто намагаємось тобі допомогти, — запевнила Кеті.

— Це моя приватна власність. Ви двоє припхались і провели в моїй квартирі обшук, не маючи на це ордера.

— Біллі, я — твій брат, а Кеті — твоя сестра. Ми просто хочемо…

— Докази, вилучені без ордеру на обшук, не можуть бути використані в суді!

Джим сказав Кеті, щоб та зачекала на нього в машині, на той випадок, якщо дійде до бійки. Коли Джим знову спробував поговорити з братом, Кевін розвернувся й попрямував на кухню.

— Біллі, ти платиш цими кредитками за всілякі товари. Тебе на цьому спіймають.

— Ніхто мене не спіймає, — відрубав Кевін. — Я купую одну-дві речі, а тоді викидаю картку. А оббираю я тільки педиків і мугирів, які кривдять інших людей.

— Це все одно злочин, Біллі.

— Не твоя собача справа.

— Але ж це добром для тебе не закінчиться!

— Слухай, ти приперся сюди зі свого Спокена[33] і вважаєш, ніби маєш право мене повчати? Я вже повнолітній, живу окремо й ні від кого не залежу. Хай тебе не обходить, чим я займаюсь. Окрім того, ти вже давно покинув родину.

— Твоя правда, проте ми всі за тебе хвилюємось.

— Я тебе сюди не запрошував і хочу, щоб ти забрався з мого дому під три чорти.

— Біллі, я нікуди не піду, поки ми все не обговоримо.

Кевін схопив свою шкіряну куртку.

— Хрін із тобою! Якщо ти залишаєшся, то піду я!

Джим, котрий завжди був сильнішим за молодшого брата та ще й отримав у ВПС практичні навички з ведення рукопашного бою, встав між Кевіном і дверима. Хлопці зчепились, і Джим відштовхнув брата назад. Він ненароком зробив це сильніше й грубіше, ніж сам того хотів, і Кевін упав на ялинку, яка перекинулась і торохнулась об стіну, приваливши подарунки. Пакуночки розчавились. Ялинкові прикраси розлетілись на друзки. Штепсель гірлянди вискочив із розетки, і святкові вогники згасли.

Кевін піднявся і знову рушив до дверей. Боєць із нього був нікудишній, і він не бажав мірятися силами з Джимом, але йому конче треба було звідси вийти. Джим узяв його за сорочку й відкинув до барної стійки, і Кевін втратив контроль над свідомістю.

Вгатившись об стійку, Рейджен одразу збагнув, хто його атакує, хоч і не міг зрозуміти чому. Джим ніколи йому не подобався. Рейджен так і не пробачив того, що цей молодик покинув дім і залишив Дороті, Біллі та дівчат Чалмерові на поталу. Побачивши, що Джим затуляє собою вихід, Рейджен сягнув рукою позад себе, намацав на барній стійці ножа й метнув його з такою