Читати книгу - "Список Шиндлера"

помилково сказав Александрові, що він є у списку. Але коли вже всі посідали до вагонів лікар виявив, що він не в групі Шиндлера. Навіть у такому місці, як Ґрьосс-Розен, Мєтек Пемпер достатньо був певний свого майбутнього, щоб погрожувати Ґольдберґові повоєнним судом, якщо той не впише Біберштейна.

І ось на третій день вісімсот людей оновленого списку були відокремлені; їх повели на дезінсекцію і знову в душ; у них була змога кілька годин посидіти біля бараків, поговорити, як селяни на призьбі, — а тоді їх знову повели на станцію. Отримавши по маленькій пайці хліба, вони полізли до вагонів для худоби. Здається, ніхто з вартових, які їх туди заганяли, не знав, куди ці люди їдуть. Вони присіли на підлозі відповідно до наказу. Їхні думки були зосереджені на Центральній Європі, вони весь час прикидали, як іде сонце, визначаючи напрямок за проблисками світла у маленьких вентиляціях під дахом вагонів, закритих дротяною сіткою. Олека Роснера підняли, він визирнув крізь вентиляцію і повідомив, що бачить гори й ліси. Спеціалісти з географії казали, що поїзд їде в основному на південний схід. Це вказувало на Чехію, але ніхто не хотів промовляти цього вголос.

Ця поїздка на тисячу миль тривала майже два дні. Коли двері відчинилися, був ранній ранок другого дня. То було депо Цвіттау. Пасажири вийшли, і їх повели ще сонним містом, яке немовби застигло в кінці тридцятих. Навіть графіті на стінах: «Не пустимо євреїв до Брюннліца!» — здавалося їм якимсь чудним, довоєнним. Вони жили в такому світі, де в них намагалися забрати право дихати. І міщани Цвіттау виглядали майже милими диваками, відмовляючи їм усього-на-всього в місці.

У п’яти чи шести кілометрах серед пагорбів вони пройшли залізничну станцію і досягли промислового селища Брюннліц. Попереду в ранковому промінні видніла масивна прибудова фабрики Гоффманів, перетворена на табір праці Брюннліц, з вишками, огорожею з дротом, а за брамою — фабрика і гуртожитки для в’язнів.

Вони увійшли у браму — і з двору вийшов Оскар у тірольському капелюсі.

Розділ 33

Новий табір, як і «Емалію», Оскар побудував власним коштом. За бюрократичною теорією, усі табори мали будуватися за рахунок господаря. Вважалося, що будь-який промисловець отримує достатній стимул у вигляді дешевої праці в’язнів, щоб витратити якісь невеликі гроші на дріт і дерево. По суті ж німецькі промисловці-фаворити, такі як Крупп і Фарбен, будували свої табори з матеріалів, наданих підприємствами СС, і руками численних працівників, яких їм також було надано. Оскар фаворитом не був, і йому нічого не дали. Він зміг добути кілька вагонів есесівського цементу в Боша за тією ціною, котру той назвав зниженою ціною чорного ринку. З того самого джерела він добув три тонни бензину і мазуту для використання на виробництві й для розвезення продукції. Трохи дроту для загорож він привіз із «Емалії».

Але від нього вимагалося поставити навколо голих приміщень прибудови Гоффманів електрифіковану огорожу, зробити нужники, бараки для варти з розрахунку на сотню есесівців, додати есесівські кабінети, шпиталь і кухні.

На додачу до цих витрат, штурмбанфюрер Гассебрьок уже заїжджав до нього з Ґрьосс-Розену на інспекцію і поїхав назад із коньяком, порцеляною і тим, що Оскар називав «ваговим чаєм». Гассебрьок також забрав із собою внесок за інспекцію і обов’язковий збір на «зимову допомогу», котрий здавався до Секції D; чек не видавався.

— У машині в нього було багато місця для такого, — згодом скаже Оскар.

Немає жодних сумнівів, що в жовтні 1944 року Гассебрьок уже чаклував над документами Брюннліцу.

Інспектори, прислані безпосередньо з Оранієнбурґа, також були задоволені. А якщо говорити про речі та обладнання DEF, багато з того ще не доправили; щоб довезти все, було потрібно двісті п’ятдесят товарних вагонів. Просто дивовижно, як у такій напруженій ситуації чиновники Східної залізниці зуміли, за правильної стимуляції, знайти таку кількість вагонів. Ну а найбільшим дивом було те, що сам Оскар, який вийшов у своєму веселому гірському капелюсі з промерзлого двору, на відміну від Круппа з Фарбеном та інших підприємців, які тримали єврейських рабів, не мав узагалі жодних серйозних промислових намірів; у його уяві взагалі не стояла колонка «продаж». Чотири роки тому він приїхав до Кракова, щоб розбагатіти, але тепер у нього геть не залишилося виробничих амбіцій.

У Брюннліці тепер була напружена промислова ситуація. Чимало з пресів, дрилів і верстатів ще не підвезли, треба було залити свіжі цементні підлоги, щоб вони витримали вагу машин. У прибудові й досі було повно застарілої машинерії Гоффманів. Навіть у такій ситуації, щойно у ворота ввійшли ці вісімсот буцімто кваліфікованих зброярів, Оскар став платити по сім з половиною райхсмарок на день за кваліфікованого працівника, шість — за некваліфікованого. Так що на працю самих тільки чоловіків щотижня йшло, на сучасні гроші, майже чотирнадцять тисяч доларів США, а коли приїхали й жінки, то сума збільшилася до вісімнадцяти тисяч. Тож Оскар ішов на масштабне промислове божевілля, але радів з того, гордо нап’явши тірольський капелюх.

Змінились і деякі Оскарові прив’язаності. Пані Емілія Шиндлер приїхала з Цвіттау жити з ним у квартирі на першому поверсі. Брюннліц, на відміну від Кракова, був занадто близько, щоб виправдовувати їх окреме проживання. Для такої католички, як вона, питання стояло так: або офіційно оформити розрив, або знову почати жити разом. Схоже, між ними була щонайменше толерантність і глибока взаємна повага. На перший погляд вона здавалася зневаженою в шлюбі жінкою, яка не має виходу. Дехто з людей спочатку гадав, що ж вона подумає, коли зрозуміє, що тут насправді за фабрика, що за табір. Вони не знали, що Емілія теж обережно долучатиметься до допомоги, і то не через послух чоловікові, а з власного бажання.

Інґрід приїхала з Оскаром до Брюннліца працювати на новому заводі, але винаймала квартиру за межами табору і бувала там тільки в робочий час. Стосунки між ними, вочевидь, охололи, і разом з Оскаром вона вже не житиме. Але ворогом вона також не стане, і в наступні місяці Оскар учащатиме до її квартири. Пікантна Кльоновська, ця шикарна польська патріотка, залишилась у Кракові, але, знов-таки, тут теж, схоже, все обійшлося без образ. Оскар спілкуватиметься з нею, коли буватиме в Кракові, і вона знову допомагатиме йому, коли будуть неприємності з СС. Правда полягала в тому, що, хоча його зв’язки з Інґрід і Кльоновською щасливо, без жодних образ, згорталися, було б помилкою вважати, що Оскар перетворювався на зразкового сім’янина.

У