Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Ну, вже вибачай, - сказав комусь коричневий Дракон. – Я мав його провчити. Гаразд. Спробую знайти інше місце для битви. Бувай! – І він полетів прямо на Оленя із Єфою.

     Ось вже видно його коричневу луску, зелено-золотаві очі і задоволену морду переможця. За мить, Дракон приземлився прямо перед двійкою людей. Саме цієї миті Олень зрозумів, що він бовдур: треба було не спостерігати за повітряною бійкою, а ховатися у тунелі. Ще за мить, хлопець вистрибнув прямо перед чудовиськом, закриваючи собою відьму і сказав:

      - Я змалку тренувався на мисливця на Драконів. Тож - начувайся! – І він став у позу захисту, якої колись навчився від характерника-мертвяка.

      - Воно хворе? – Запитав Дракон у Єфи. Хлопець відчув, як тулуб Дракона залишився на місці, а шия, наче підступна змія, оминула Оленя у повітрі ліворуч, піднісши морду чудовиська прямо до Єфи. Такого його не вчили!

     - Та ні. Він просто новенький. Ото, з другого сторіччя.

    Шия знову заворушилася, і вже допитлива морда розглядала Оленя.

    - А він - гарний. Але дурний, - констатував Дракон.

    - Сам ти дурний, - розлютився Олень. – Я ліси не спалював.

    - Я його загасив, - раптом заскиглив Дракон.

      - Що трапилося, Жаре? – Запитала Єфа. – Оце я вперше бачу тебе у такому стані.

      - Та той…. Недоумок вирішив з’їсти Лелеку. Прямо у кубельці. А ти знаєш, лелеки – моя слабкість. – Дівчина кивнула. У тунелі всі знали, що Жар всіляко оберігає лелек. – Тож, я надер йому зад! Але ж тепер мені треба вмовити лелек переселитися. Бо той недоумок, таки - недоумок і своїм маленьким недорозвинутим мозком не зрозумів, що лелек їсти не можна.

       - Ми з тобою, - сказала Єфа і всілася на Жара. Олень зітхнув і також сів позаду. Сьогодні було ще гірше, ніж вчора. Сьогодні від відьми пахнуло трояндами. А оскільки Жар поспішав, то всю дорогу Єфа практично була притиснута зустрічним потоком повітря до Оленя. Хлопець вирішив, до більше на Драконах не літає. Або літає, але - на самоті.

       Гніздо лелеки вмостили на стовпі. Колись тут пробігала електрика. Але, судячи з всього, це було дуже давно. Побачивши Дракона двоє лелек забили крилами та заверещали.

     - От бачиш? Тепер вони мене бояться, - із сумом сказав Жар.

     - Давай, я спробую їм пояснити ситуацію, - сказав Олень. Жар знизав плечима, якщо Дракон на таке здатний, та всівся на вологий ґрунт.

       Олень обережно зіскочив з Дракона, підійшов до стовпа і став видиратися нагору. На щастя, м’язи не все забули, і він таки дістався верхів’я сірої опори. Хлопець із жахом уявив, що б він почув, якби не зміг подолати цю відстань.

       Лелеки нахилилися з своєї фортеці, і стали стукати довгими дзьобами: чи то хотіли просто налякати нахабу, а може й були готові видерти очі та посмакувати язиком.

       Жар та Єфа із здивуванням почули якусь дивну незнайому мову. Лелеки застигли та допитливо повернули голови то в один бік, то в інший.

      - Це що за мова? – Запитала у Жара Єфа.

      - Гадки не маю. Мені ж лише п’ятсот сорок п’ять років, - насупився Дракон.

      Тим часом, лелеки щось застрекотали, а Олень знову щось сказав. Лелеки мотали головами, але прислухалися до хлопця. Потім, білі птахи зітхнули, подивилися униз на Жара та знову застрекотали.

      Олень обережно спустився зі стовпа, послизнувся на мокрій землі, ледь не впав, втримав рівновагу та попрямував до нетерплячого Жара і такої ж нетерплячої Єфи.

      - Вони погодилися, щоби ти переніс їхнє кубельце. Але дуже обережно. І туди, де багато жаб.

       Коли пан Заправлюд розібрався із всіма карколомними моментами на будівництві, він із подивом помітив, що його донька весело спілкується із червоношкірим Оленем та з так само червоним Жаром – темноволосим юнаком, що виглядав у подобі людини років на вісімнадцять.

       - Що трапилося? – Запитав допитливий татко.

       - Та нічого, - відмахнулася Єфа.

       - Доню, що б ви не накоїли, краще розкажіть мені. Бо правда, рано чи пізно вийде на поверхню. І до речі, не забувай. Тебе виховували Дракони, тож брехати - ти не вмієш.

      Єфа зітхнула, сіла на переднє сидіння і розповіла про лелек. Історія закінчилася щасливо. Лелека-хлопець облетів нове місце проживання і, з задоволенням, віднайшов там багато смачної їжі. А кубельце дуже гарно вмістилося на великому дереві.

         Жар сидів позаду, опустивши голову. По закінченні історії, пан Заправлюд сказав:

       - Я не буду читати тобі нотацій, Жаре, бо бачу: ти і сам зрозумів свою помилку. Це добре, що ти дбаєш про лелек. Але не забувай, що бійка - не найкращий вихід. Особливо тоді, коли лють блокує твій мозок.

      - Але я не міг дати тому недоумку просто так з’їсти пташок.

      - Справа не у тому, що ти втрутився. А в тому, що ти пішов у бій, не подумавши. Сьогодні тобі пощастило. А завтра тобі може попастися гібридний Дракон, який колись був боксером, чи ніндзя. І що ти робитимеш? – Жар похнюпився: ніби він сам себе про це не питав.