Читати книгу - "Земля мертвих"

і попри відсутність результатів Корсо вже звик до нової версії. Художника хтось намагався знеславити, і тому замордував горопашних дівчат, усюди розкидавши докази. Мстивий убивця лишив на шляху Собєскі знаки, прямі й непрямі, які б указували на його причетність. Використовував білизну для зав’язування (як в Лез-Опіто-Неф), вузли нагадували техніку шібарі (яким займався понад двадцять років), спосіб скоєння злочину натякав на твори кумира художника Ґойю, і, звісно ж, самі потерпілі були коханками підозрюваного…

Корсо стримано і навіть з певною відразою звикав до нової версії. Коли ти коп, а сам сідаєш у таку калюжу, — це вам не абищо. Часом, хай там що, він хапався за рятівну соломинку: вбивство Марко Ґварніері. Справді, чому б не припустити, що вбивця, коли вистежував Собєскі (Корсо теж упав йому на хвіст), у той самий спосіб замордував і молодика, який торгував наркотиками?

Відтак Корсо набридало краяти собі мозок різноманітними припущеннями, і він знову повертався до версії Собєскі-фальсифікатора. Доказів відшукали чимало. Хлопці з ЦУКЦ знайшли у Флері зошит зі шкіцами й навіть полотна, що доводили: Собєскі завжди намагався копіювати старих майстрів, насамперед Франсіско Ґойю, свого вчителя й кумира.

Отож, відкопали «Піжмурки» й «Авґустину де Араґон» — бездоганно відтворені шедеври іспанського митця. Поліціянти також натрапили на безліч підробок, які художник переховував у підвісній стелі на вулиці Адрієна Лесена: картини містили улюблені мотиви Ґойї, наявні в його маловідомих широкому загалу творах. Собєскі зумів здійснити свою мрію — став «митцем від диявола».

Судова поліція теж зацікавилася діяльністю Собєскі в роки, коли того випустили з тюрми. Колишній в’язень не збрехав: він насправді провчився три роки в майстерні реставратора на вулиці Клер у VII окрузі, де він дізнався, як за допомогою хімічних засобів можна відновлювати старовинні кольори. Власник майстерні підтвердив, що після навчання Собєскі добре знався на технічних тонкощах підробки картин.

ЦУКЦ розшифрувало бухгалтерські записи художника. Його доходи не відповідали способу життя. Навіть у той час, коли картини Собєскі продавалися якнайкраще, він не міг би собі дозволити такі витрати (за мануфактуру в Сент-Уені було сплачено готівкою). Де ж він брав гроші? Продавав фальшивки, звісно…

У пошуках джерел його доходів ЦУКЦ ледь не зламало собі зуби. Вони так і не змогли довідатися, наприклад, скільки Фонд Чапі заплатив йому за «Червоні картини». У таких організаціях таємниці ніхто не розголошував, тож іспанці не бажали оприлюднювати суми, які вони витратили, аби придбати картини, що, як виявилося, були підроблені колишнім в’язнем.

Обстежили можливі канали збуту Собєскі, але й там нічого не знайшли. Так і не зрозуміли, як і за які суми художник заганяв свої картини. В нього, мабуть, були спільники — власники галерей — та інші посередники (зокрема, стверджувалося, ніби твір отримали у спадок, з приватної колекції або знайшли на горищі замку, але було дуже важко, себто неможливо, простежити, як саме відбувалися оборудки).

Ніхто й не знав, скільки підробок зумів продати Собєскі. Звісно, в його записах не містилося жодної згадки про такі ґешефти. Утім, він не користувався мобільним, тож добре знав, як можна позамітати всі сліди.

Копи припинили пошуки. Досить було й Pinturas rojas, аби довести, що Собєскі — неабиякий фальсифікатор, а тому й ніч, коли вбили Софі Серейс, він провів у власній майстерні (аналіз програмного пристрою печі підтвердив, що того дня вона постійно була ввімкнена).

Корсо рвав і метав. Його вже нудило від цієї історії. Вночі поліціянту наснилося, як Ґойя малює моторошні постаті на стінах Будинку Глухого. Відтак зображення плуталися, і Собєскі писав уже на мурах камери Pinturas rojas. Аж урешті, як завжди трапляється у плутаному світі нічних марень, сам Корсо опинявся за ґратами в оточенні зведених криком облич Софі Серейс, Елен Десмора, Марко Ґварніері… Убиті волали про помсту, благали знайти злочинця й дарувати їм спокій. Але замкнений у камері Корсо дряпав нігтями стіни й репетував, аби заглушити голоси примар, що мучили його.

Раптом Корсо прокинувся — його нудило, він заливався потом… А тоді згадав про Клаудію Мюллер. Адвокатеса наче крізь землю провалилася. Минали місяці, а він повсякчас сподівався, що вона йому зателефонує. Корсо й сам тисячу разів намагався зв’язатися з нею. Але що б він їй сказав? Вони мало зустрічалися, і щоразу він вважав…

А й справді, що саме він вважав?

75

Як і передбачалося, засідання відновило роботу 22 листопада 2017 року. І знову — ті ж самі обличчя і та сама шарманка. Ті ж судді, адвокати, присяжні, обвинувачуваний… Але сам процес був уже не той. У залі засідань над панелями на стінах висіли полотна, які знайшли в особняку Собєскі. Звісно ж, лишень іспанці, XVII й XVIII століття: Хуан де Вальдес Леаль, Франсіско Пачеко, Франсіско де Субаран і, звичайно, Ґойя. Великі портрети бороданів з великими складчастими комірами, засмучених святих, сцени з придворного життя…

Найбільше вражало, що твори слугували простими чернетками, були невдалими спробами Собєскі, які він залишив для ґрунтовки. Навіть необізнана людина замилувалася б майстерністю автора — будь-якому дилетанту картини здавалися бездоганними, тобто автентичними.

Собєскі наче з попелу відроджувався, сидячи в кабінці: з нього зняли вину за огидні злочини, але визнали, що він — автор прекрасних картин, що прикрашають залу, — йому легко простять таку красу. З нагоди засідання він знову начепив один з найяскравіших костюмів з білого атласу, і той ніби освітлював залу. Йому також дозволили — гарний знак — надіти один зі своїх борсаліно: він їх просто обожнював. У митця був насправді бездоганний вигляд: весь у білому, але геть не старомодний — навпаки, здавалося, нібито він щойно знявся в кліпі: такий собі репер, задирливий і блискотливий. Тож ось яким має бути «Ґойя ХХІ сторіччя».

Зранку виступали експерти.

Блискучі декорації, і згодом — розчарування. Усі сподівалися побачити виставу, а тут якісь хіміки почали розводитися про випромінювання радію-226 і поступовий розпад урану-238 з плином часу.

Ніхто не зрозумів ані бельмеса, а насамкінець категорично пролунало:

— Аналіз виявив, що Pinturas rojas — підробки, які виготовили за дванадцять років до нашого аналізу і які згодом помилково вважали картинами Франсіско Ґойї, — заявив керівник експертної групи. — Щодо цього немає жодних сумнівів, адже білила на полотнах випромінюють свинець.

Виступили також інші спеціалісти, що підтвердили його слова й ретельно проаналізувати дані електронної пам’яті печі на вулиці Адрієна Лесена. Суддям, присяжним і решті присутніх знову довелося вислуховувати довгі туманні пояснення, тож напрошувався висновок: низка операцій, що збереглася в