Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Та що ж таке? Ніяк не прокинуся… Трясця… В усьому треба міру знати… — і одразу ж грізно поцікавився в Акселя: — Я щось смішне сказав?
— Не знаю, ваша світлосте, — трохи завагавшись, відповів той. — Я не чув, що ви казали. Ратиборе, підтверди…
Дружинник, що їхав поряд з ним, статечно кивнув.
— А чого щоки надимаєш? — не відставав Лев Ольгердович.
— Таємницю розвідав, — знову дивно посміхнувся рябий. — Давно хочу розповісти, та якось, що не до розмов було…
Ми з княжичем переглянулись. Не знаю, що подумав Лев Ольгердович, а в мене майнула певна думка: «Ще одну? Чи не забагато тих таємниць на один квадратний метр?»
— Ну, розказуй вже… Що рознюхав?
Аксель зробив таємничий вираз і змовницьким півшепотом запитав:
— Ваша милість, а ви знаєте, кому належить «П'яний джміль?»
— Ні.
— Стражнику Рудольфу.
— З чого ти взяв? — недовірливо перепитав княжич.
— Ви, ваша світлість, скільки за той глек вина, яким його частували, заплатили?
— Два срібних талери. А що?
— Нічого особливого, — посміхнувся мій зброєносець. — За добре вино цілком прийнятна ціна. Якщо не знати, що в глечику була звичайна вода.
Аксель секунду помовчав і пояснив:
— Коли спати розходилися, я захотів спробувати, яке вино в тутешніх краях вважають добрим… — тут він трохи зам'явся. — Загалом, сьорбнув… і вся хитрість розкрилася. А щоб я їх не видавав і перед вами не ганьбив, господарі люб'язно погодилися зібрати нам харчів у дорогу. Задурно...
— От же ж шельма, — засміявся княжич. — Ось що, Степане Олеговичу, коли надумаєш прогнати цього крутія — скажи. Візьму до себе на службу. Люблю кмітливих… — і додав уже не так весело. — Ех, ось би всі таємниці та секрети були такими ж невинними і так само легко розкривалися.
— Добре, — погодився я. — Сподіваюся, Акселю, ти приглядав за тим, що вони клали в торбу? А то цілком може статися, що в ній немає нічого, крім джерельної води та черствих коржів... Втім, дарованому коневі в зуби не дивляться.
Сказав і зі здивованих поглядів супутників зрозумів, що ця народна мудрість, тут ще невідома. Або неприйнятна. І в зуби заглядають навіть дарованим коням.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан», після закриття браузера.