Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хай яким нікчемним є твоє життя, дивися правді у вічі й проживай його; не лай його, не називай образливими словами. Воно все одно краще за тебе. Що багатшим стаєш, то злиденніший вигляд має твоє життя. Той, хто любить присікуватися, навіть у раю побачить хиби. Люби своє життя, хай◦би яким злиденним воно було. Навіть у богадільні можна прожити приємні, захопливі, славетні години. Призахідне сонце однаково яскраво відбивається від вікон хижі бідняка й палацу багатія, а навесні сніг перед їхніми порогами тане одночасно. Не маю підстав вважати, що ясний розум менш задоволений бідним життям і думає там менше радісних думок, ніж у палаці. Як на мене, міська біднота часто живе незалежніше, ніж будь-хто інший. Можливо, вони просто сягнули такої величі духу, що приймають усе без образ. Більшість вважає, що покладатися на підтримку міста ганебно, зате багато хто не вважає ганебним добувати для себе на прожиток підлістю, за що мусило◦би бути більш соромно. Плекайте бідність, як трави у своїм садку, як шавлію. Не завдавайте собі клопоту зачасто добувати щось нове — новий одяг чи нових друзів. Переверніть старе, поверніться до нього. Речі не змінюються — змінюємося ми. Продавайте свій одяг, а думок своїх не збувайте. Бачить Бог, товариства вам не бракуватиме. Навіть якби мене довіку замкнули в куточку якоїсь мансарди, як павука, доки мої думки при мені, світ навколо не змаліє. Як казав філософ, «в армії з трьох дивізій можна відняти генерала, і запанує безлад, але навіть у найницішої й найзлиденнішої людини не можна відняти думки»[251]. Не намагайся завзято розвиватися й піддавати себе багатьом різним впливам, адже то гульня і марнотратство. Світло божественного оприявнюють смирення й темрява. Тіні бідності й ницості збираються довкола нас — «аж ба! Творіння розпросторюється в нас на очах». Варто пам'ятати, що навіть якби нас наділили багатством Креза, цілі наші не змінилися б, та й засоби для їхнього досягнення — також. Ба більше, якщо бідність сковує твої можливості — скажімо, якщо ти не можеш купувати книжок і газет, — обмежуєшся найважливішим, найсуттєвішим досвідом; мусиш мати справу з матеріалом, який дає найбільше цукру й крохмалю. Життя найсолодше при самій кісточці. Ти захищений від того, щоб зледащіти. Велика щедрість іще нікого не довела до великих збитків. Непотрібні статки тільки й дають змогу, що купити непотріб. А◦те, що справді потрібне душі, за гроші не купиш.
Я живу в куточку поміж стін, де свинець сплавлено з бронзою для дзвонів. Коли відпочиваю опівдні, моїх вух часто сягає гучне калатання ззовні. То галасують мої сучасники. Сусіди розповідають мені про свої пригоди зі славетними джентльменами й леді, з якими достойниками вони сідали за стіл; а мене то цікавить не більше, ніж зміст щоденної газети. Розмовляють вони здебільшого про вбрання й манери, але гуска залишається гускою, хай у що її вбери. Розповідають мені про Каліфорнію й Техас, Англію й Індію, шановного пана такого-то з Джорджії чи Масачусетсу, про явища плинні й минущі, доки в мені не закипає бажання плюндрувати їхнє господарство, як той Мамлюк-бей. Я радію, коли вдається опанувати себе й не йти з процесією та парадом у всіх на очах, а, так◦би мовити, крокувати в ногу з Творцем всесвіту; не жити в цьому суєтному, нервовому, гамірному, банальному дев'ятнадцятому столітті, а стояти чи сидіти обіч у задумі, доки воно проминає. Чого радіють? Усі вони увійшли до комітету розпоряджень і з хвилини на хвилину чекають на чийсь виступ. Бог — єдиний розпорядник, а Вебстер — його оповісник. Я люблю зважити все, визначитися й рушити до правильної мети, яка притягує мене найдужче, а не чіплятися за планку терезів у надії, що вага моя зменшиться; не уявляти собі стан речей, а приймати його, яким він є; і простувати єдиним шляхом, який мені судився, де жодна сила мене не зупинить. Що ж то за досягнення — зводити арку, не заклавши міцних підвалин? Годі бігати тонкою кригою. Деінде є надійна твердь. Я читав, що якось мандрівник спитав хлопчика, чи в болота тверде дно. Хлопчик відповів, що так. Але кінь мандрівника одразу загруз до попруги, і подорожній дорікнув хлопчикові:
— А◦ти ж казав, що дно тверде.
— Так і є, — відповів хлопчик, — ви ще просто до нього не дістали.
Так само і з болотами й сипучими пісками суспільства, але хлопчики це розуміють, лише коли постарішають. Важить лише те, що сказано чи зроблено за якогось рідкісного збігу обставин. Я не з тих, хто здуру забиває цвяхи у сяк-так потиньковані дошки, бо після такого не зміг◦би заснути. Дай мені молоток, дозволь знайти латівник. Не покладайся на замазку. Забивай цвяхи так надійно, щоб, навіть прокинувшись серед ночі, ти з гордістю думав про роботу, зроблену так сумлінно, що не гріх при такій оказії згадати Муз. Най поможе тобі Бог, і ніхто, крім Бога. Забивай кожен цвях так, ніби це — черговий гвинтик у машині всесвіту, і від тебе залежить, чи вона запрацює.
Понад любов'ю, грошима й славою я волію істину. Сидів я за столами, де не бракувало ласощів, і вина, й улесливої прислуги, і тільки щирості й істини не було; і я йшов від таких негостинних господарів голодним. Гостинність їхня була холодна, як льоди. Навіть крига не знадобилася б, щоб ці ласощі не розтали. Господарі розповідали мені про вік вина і славетний вінтаж, а в мене тільки й думки було, що про давніше, новіше й чистіше вино ще славетнішого вінтажу, якого в них не було й купити його не могли. Такий стиль, покої, сади й «розваги» мене не обходять. Я прийшов до короля, а він змусив мене чекати у залі й тримався так, ніби гостинність його стомила. Жив у наших краях чоловік, який оселився в дуплі дерева. Тримався істинно по-королівськи. Краще б я прийшов до нього.
Скільки нам ще сидіти по наших покоях і сповідувати марні й застарілі чесноти, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.