Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

— Нічого складного, просто слухайся мене, — Діма посміхнувся куточками губ. Без зайвих слів він почав рвати поділ моєї сукні, сильно вкорочуючи її. — Так буде зручніше, - пояснив він. — Ти знову за водія, бо я трохи не в формі. Зможеш?

— Так-так, — я судомно закивала, озираючись у пошуку машини. У нічній темряві заблищали обриси знайомого позашляховика. — Ми в ньому поїдемо? Але ж там Цегла...

— Злато, у нас немає вибору, — зупинив мене Діма, — тіла в машині немає, брудно просто. Потерпіть. Нам головне зараз утекти.

Я мовчки кивнула Дійсно, знайшла через що сперечатися. Стиснувши зуби, я за допомогою чоловіка піднялася на ноги.

— Міро, — чоловік суворо наказав сестрі, — бери Єгорку і сідайте позаду, на кров не звертай уваги. І малого відволікай, як зможеш. Щоб він не побачив зайвого.

— Добре, я зрозуміла, — по-дорослому зібрана сестра підбігла до сплячого синочка, без зайвих роздумів підняла його і з ним на руках побігла до авто.

— Злато, за кермо, — поморщившись, Діма підняв Олену, яка так і не прийшла до тями. — Усе буде добре, — чоловік швидко поцілував мене і важелем із помічницею на плечі пішов до авто.

Усе буде добре.

Швидка обіцянка, якій, на жаль, так і не судилося збутися.