Читати книгу - "Порожня труна"

— Елен, Елен! — приголомшено повторював Фандор. І знову долав свій розпач: — Я не хочу, щоб ти казала про смерть, ти не помреш. Я вдячний тобі, що ти погодилася стати мені дружиною… Я заприсягаюся тобі, що ми поберемося…

А час, на жаль, підганяв. — Лікар не приховував цього. Елен могла померти будь-якої хвилини. Якщо Фандор і справді хоче одружитись in extremis, то йому не слід гаятись, а починати двобій із немилосердною смертю.

Чи випередять вони смерть?

А чи смерть випередить їх?

Фандор усміхнувся Елен, що ніби занурилася в джерело радості й світилася тихим щастям. Потім одійшов від ліжка.

— Жюве, — заблагав Фандор жалісним, наче й не людським голосом. — Жюве, мерщій знайдіть священика. Не знаю, які формальності потрібні для шлюбу in extremis, але гадаю, вони нескладні… А я збігаю до мерії. Я хочу одружитися з Елен.

Жювові очі застелило слізьми. Як? Хіба таке можливо? Невже Фандор обміняється з умирущою найсвятішими шлюбними клятвами? Жюв одразу запитав себе: «А чи погоджуватися мені? Чи годиться Фандорові шлюбитися зі смертю?»

Та Жювові вагання тривали лише мить. Інспектор навіть дорікнув собі за ці недостойні обрахунки. Адже Фандор не такий, щоб забути, був він чоловіком Елен чи ні; він і справді довіку поєднаний з Фантомасовою донькою..

Бідолашне дівча, безперечно, втішить цей обряд. Було б жорстоко відмовити у цьому її останньому, передсмертному проханні.

— Іди, Фандоре, — тихо мовив Жюв. — А я пошлю за священиком.

Фандор знову підійшов до ліжка, де лежала Елен.

— Елен, наречено моя, — нахилився він до неї, — вже, мабуть, за годину ти станеш моєю дружиною.

Кинувши довгий прощальний погляд на кохану, — чи ще застане її живою. — Фандор вибіг із клініки.

У мерії Нейї бідолашний хлопець застав заспаного й байдужого службовця.

— Ви хочете шлюбу in extremis? — здивовано белькотів він. — Добродію, це ж безумство! Таке нікуди не годиться. Це бознаколишні звичаї, і я б вам не радив…

Фандору було нестерпно чути його бурмотіння.

— Я не питаю вашої поради, — сердито кинув він. — Мені потрібна лише довідка, оце й усе. Я хочу одружитися не пізніше, ніж за годину. Тож скажіть, що для цього потрібно, а решта нехай вас не обходить.

Службовець повів журналіста до заступника мера. По суті, в тих формальностях, в усіх діях, які мав виконати Фандор, було щось моторошне, а проте він брався до них із винятковим завзяттям, переймаючись швидкоплинними хвилинами, що їх відміряв велетенський годинник життя і смерті. Та чи встигне він?

Заступник, що прийняв Фандора, на щастя, був трохи жвавіший, ніж службовець. Він упізнав журналіста, побачив його збуджений стан і ні про що не розпитував, вдавшися лише до пояснень.

— Шлюб неможливий, — заявив він, — без певних формальностей, передбачених законом. Я маю на увазі заповіді. Шлюб in extremis, власне, можливий тільки з релігійного погляду. Отже, особи, які давно перебувають у громадянському шлюбі, можуть in extremis одружитися й за церковним обрядом. З погляду закону шлюб in extremis здійснити не можна, оскільки потрібно, щоб йому, як громадянській процедурі, передувала певна кількість заповідей, тобто публічних оголошень про майбутній шлюб. Бачите, добродію, що я, на превеликий жаль, не можу вас негайно одружити.

На ці слова Фандорові здалося, ніби світ захитався перед очима. З цього страшного виру неминучості виборсатися було годі.

— Я не можу з нею побратися, — бурмотів він. І подумав, що прийти до Елен з такою сумною новиною не може. Адже це її вб'є.

— Гаразд, добродію, — розпачливо запитував журналіст, — а чи не можна обійтися без тих заповідей? Чи не можна… обійти закон?

Помічник тільки похитав головою.

— Можна, — усміхнувся він. — Але для цього потрібне щось виняткове. Коли хочете, я вам зачитаю. — Він погортав кодекс і голосно прочитав: — Стаття 169, вона гласить: «Король, отже, й президент республіки, коли для цього є вагомі підстави, може дозволити комусь із цивільних урядовців увільнити від інших заповідей…» — І додав: — Істотні тільки інші, бо перші я можу зробити хоч зараз. — Він сумно всміхнувся: — На жаль, я не певен, добродію, що вам пощастить одержати потрібний дозвіл від президента республіки.

Ці байдужі слова долинали до Фандора мов із страхітливого нічного кошмару. Чи є хоч дрібка надії побачити президента республіки, щоб вимолити той дозвіл?

Фандор, що вже три дні не виходив з клініки, раптом згадав, що на цей час мали обрати нового президента. Адже пробувши на цій посаді сім років, президент Файєрс не клопотався тим, щоб поновити свій мандат. Отже, мали обрати нового президента. Та Фандор навіть не знав, хто він.

— А хто тепер президент? — поцікавився він.

Службовець навіть не приховав подиву й ошелешено подивився на Фандора.

«Невже можливо, — подумав він, — щоб у Франції знайшлася людина, яка б не знала, що вчора обрано нового президента?» А вголос сказав:

— Пан Пане, колишній міністр сільського господарства… Але кажуть, до нього важко підступитися.

Фандор уже не вагався.

— Гаразд, — мовив він, — я побачу пана Панса й отримаю від нього все, що треба. — Журналіст благально склав на грудях руки: — Добродію, заклинаю вас, будьте в мерії, зробіть перші заповіді, — ось вам потрібні документи.

А десь через годину ви дасте нам шлюб.

Що за нечуваний задум снував бідолашний Фандор? Таки справді, лише молодість не визнає неможливого і на відчай душі кидається в авантюру, про яку б інший не подумав…

Вибігши з мерії, Фандор зупинив таксі. Він знав, що з політичних міркувань новий президент мусить негайно посісти своє місце. Отже, пан Пане, певно, вже освоює Єлісейський палац. Фандор вирішив податися прямісінько туди.

Таксі мчало, а Фандор лічив хвилини. «Як довго їдемо», — думав він.