Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Перевага при правозастосуванні має надаватись нормативно-правовим актам, прийнятим пізніше, а не тим, які пізніше набрали чинності. Це випливає із значення нормативно-правових актів як таких, що за змістом є волевиявленням правотворчих органів: пізніше волевиявлення може скорегувати більш раннє волевиявлення, але більш раннє волевиявлення не може бути перешкодою для іншого, більш пізнього волевиявлення.

Правильне розуміння критерія, за яким визначається пізніше прийнятий закон, має важливе значення, особливо у випадках, коли між днем прийняття нормативно-правового акта та днем набрання ним чинності проходить значний проміжок часу. Так, Господарський кодекс України було прийнято 16 січня 2003 р., а введено в дію 1 січня 2004 р. У проміжок часу між прийняттям Господарського кодексу та введенням його в дію було прийнято велику кількість законів, що встановлювали норми господарського права. Усі вони підлягали і підлягають переважному застосуванню перед Господарським кодексом України, хоч би вони і набрали чинності раніше, ніж цей Кодекс.

2. Слід мати на увазі, що внесення змін до нормативно-правового акта не перетворює весь такий акт у пізніше прийнятий і такий, положення якого підлягають переважному застосуванню перед раніше прийнятими нормативно-правовими актами такої ж юридичної сили. Перевага при правозастосуванні надається лише пізніше прийнятому нормативно-правовому акту, яким внесено зміни до раніше прийнятого акта тобто тим положенням, які включаються до раніше прийнятого нормативно-правового акта. Так, Законом від 20 грудня 2006 р. слова «один рік» у ч. 2 ст. 793 ЦК були замінені словами три роки. Це не може означати, що вся ч. 2 ст. 793 ЦК стала пізніше прийнятим законом. Перевага при правозастосуванні за правилом «lex posterior derogat priori» мають лише слова «один рік». Решта тексту ч. 2 ст. 793 ЦК має силу законодавчого акта, прийнятого 16 січня 2003 р. (у цей день було прийнято Цивільний кодекс).

Спеціальна правова норма, встановлена раніше прийнятим нормативно-правовим актом, підлягає переважному застосуванню перед загальною правовою нормою, встановленою пізніше прийнятим нормативно-правовим актом того ж ієрархічного рівня.

1. Правило «lех posterior derogat priori», поза будь-яким сумнівом, не може конкурувати з правилом «lex superior derogat legi inferiori» (з урахуванням деяких нюансів застосування останнього правила, про які вище уже йшлося). Лише впливом радянського досвіду можна пояснити протилежні твердження, що зустрічаються в науковій літературі. Тому про застосування правила «lex posterior derogat priori» доречно говорити тільки з метою вирішення колізій між правовими нормами, що встановлені нормативно-правовими актами одного й того ж ієрархічного рівня.

Правило «lex posterior derogat priori» не може також конкурувати з правилом «lех spesialis derogat generali». Тому спеціальні правові норми підлягають переважному застосуванню перед загальними правовими нормами того ж ієрархічного рівня, що встановлені нормативно-правовими актами, прийнятими як раніше чи одного й того ж дня, так і пізніше. Проте поширеною є думка, відповідно до якої новий закон виключає застосування раніше прийнятих законодавчих актів, у тому числі і спеціальних норм, встановлених такими актами. Це обумовлено виключно тим, що зазвичай називається основне правило «lех posterior derogat priori», але не уточнюється, що спеціальні правила раніше прийнятих законодавчих актів підлягають переважному застосуванню перед загальними правилами пізніше прийнятого закону. Так, в абзаці третьому п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»[189] вказується: «Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статі 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше...».

Подібно до цього в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про банкрутство» зазначається: «У випадках колізії нормативних приписів Закону та співвідносних норм інших законів судам слід керуватися роз’ясненнями Конституційного Суду України..., викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 3 жовтня 1997 р. № 4-рп про набуття чинності Конституцією України. У цьому Рішенні КСУ роз’яснено: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Відповідні роз’яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж Закон, мають протягом визначеного в них строку регулювати окремі питання» (абзац дев’ятий п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство»[190]).

2. Згідно ч. 1 ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ч. 2 ст. 91 ЦК). Встановлюється також, що певні види діяльності юридична особа може здійснювати тільки за умови одержання спеціального дозволу (ліцензії) (ч. 3 ст. 91 ЦК). Але ж загальновизнано, що набуття чинності Цивільним кодексом не вплинуло на визнання спеціальною правоздатності: 1) банків (ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»); 2) страховиків (їх цивільна правоздатність жорстко обмежується ст. 2 Закону «Про страхування»); 3) довірчих товариств (їх правоздатність жорстко обмежується ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства»); 4) торговців цінними паперами (їх цивільна правоздатність жорстко