Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

Його дядько зачинив вхідні двері й роззирнувся навколо, бридливо морщачись. Тоді підійшов до сплячого і щосили поторсав його за плече. Ервін розплющив очі й закрив їх ізнову, а тоді сховав голову під ковдру без підодіяльника. Мокк відчув, що від небожа тхне кислим винним смородом. Він сів у кріслі, спершу скинувши з нього безформне покривало, витяг з кишені пружинного ножа, розкрив його й почухав ним потилицю під корсетом. Тоді скрутив цигарку зі світлого тютюну «Джорджія», закурив і став дивитися на вкрите ковдрою тіло Ервіна. Той почав крутитися й нарешті висунув з-під ковдри розкуйовджену голову.

— Перепрошую, дядечку, що я вас так приймаю, але… — він насилу говорив, важко видушуючи слова крізь пересохле горло. — У нас вчора були гості, які пішли допіру під ранок…

— А де Інґе? — перебив його Мокк.

— У майстерні, — відказав Ервін. — Працює…

Мокк подумав про своє порожнє помешкання, без Софі, Адальберта й Марти, які поїхали до родичів під Стшегом, навіть без пса Арґоса, якого вони великодушно взяли із собою, аби пан радник не мав клопоту. Мокк уявив собі завтрашню святу вечерю: ось він сидить сам за великим столом і відкраює шматки печеної гуски, ось запалює свічки на ялинці, ось він, п’яний, колядує так голосно, що доктор Фріц Пачковський, який живе над ним, грюкає палицею по підлозі, ось він із пляшкою горілки втупився в телефонний диск. Він не хотів, аби його передбачення здійснилися, прагнув накладати шматки коропа на Ервінову тарілку, пити горілку й колядувати з ним разом. Тому зараз йому довелося погамувати свій гнів із приводу небожевого пияцтва, із приводу барлогу, в якому він жив і який прибирали нові коханці бреславської femme fatale,[60] із приводу його триденної відсутності в гімназії та із приводу його безпорадності, якій ніхто не міг зарадити.

— Запрошую тебе… вас, — виправився Мокк, — до мене на святу вечерю. Родина повинна зустрічати свята разом…

Ервін сів на ліжку, глянув на стіл і сягнув по склянку з рештками води. Всупереч Мокковим сподіванням, він її не випив, а вилив собі на долоню й пригладив волосся, що стирчало на всі боки.

— Дуже вам дякую, дядьку, — він намагався говорити чітко, — але свята я проведу з Інґе. А вона до вас не прийде. Хіба що ви її перепросите за ті минулі речі… А зараз вибачте… Мені треба до туалету…

Ервін загорнувся у потертий халат, який, на думку Мокка, був перехідним вбранням здобувачів звабливої художниці, й непевним кроком вийшов з кімнати. Радник підійшов до вікна й широко його відчинив. Зачудовано дослухався до хлюпотіння в ринвах дощу, який шмагав засніжені дахи. Із них спливали маленькі снігові лавини й спадали долі стилети бурульок. Тоді почув Ервінові кроки й озирнувся.

— Позавчора я запропонував тобі оселитися в мене, сьогодні запрошую на спільну вечерю, — повільно промовив Мокк. — Позавчора нам завадив педофіл. Сьогодні ти сам намагаєшся закінчити цю розмову, кажучи «Перепросіть Інґе» і виходячи до туалету. Ти не дочекався моєї відповіді, ти не хотів її чути, бо сподівався, що я ображусь і піду собі, і тоді ти із чистим сумлінням зустрінеш Різдво в брудній ямі, у брудному барлогові… — Мокк увіткнув цигарку в рештки оселедця, що розкладався на тарілці. — Ти завжди можеш на мене розраховувати, а чи можу я розраховувати на тебе?

Ервін встав і підійшов до дядька. Хотів його обійняти за шию, але стримався. У його очах зблиснули сльози. Та коли глянув Моккові за спину, сльози одразу висохли. Мокк обернувся й побачив Інґе. Вона стояла без капелюшка, а мокре від дощу чорне волосся прилипло до її обличчя. Вона стояла й дивилася на них, гарна, насмішкувата й п’яна.

— Дядьку, перепросіть її, — прошепотів Ервін.

— Перепросинам, — Мокк застібав пальто, — повинно передувати прохання про вибачення. Бо чого варті перепросини, яких не приймуть? Вони лише компрометують того, хто вибачається. А я в неї просити вибачення не буду, — Мокк поцілував Ервіна в обидві щоки. — Веселих свят, Ервіне, — він повернувся до Інґе. — Веселих свят, люба пані.

Не почувши відповіді Інґе, він вийшов з помешкання й зупинився в темному коридорі. У кишені намацав пляшку улюбленої горілки Франца. Він уже знав, як зустрічатиме Різдво.

Мокк стояв перед дзеркалом у ванній і з люттю дивися на хірургічний корсет, який заважав одягти метелика. Безпорадний, у свіжовипрасуваному служницею смокінгу, він силкувався причепити до сорочки якомога більшого комірця, який, опинившись поверх корсета, розстібався й стирчав. Мокк роздратовано сплюнув до умивальника й шмагонув комірцем об кахлі ванної. Тоді відкрив кран з теплою водою й обмив бритву від піни для гоління. Гаряча пара осідала на дзеркалі, наповнювала ванну й заважала Моккові дихати. Мокк закрив кран і вийшов з ванної.

Великий стіл у вітальні був застелений білою скатертиною. На столі стояли лише попільничка, дзбанок з кавою і ваза з різдвяним пряником. Мокк не витяг з комірчини жодної із приготованих Мартою страв. Він не був голодний. Учорашня ніч, проведена із шахівницею й пляшкою горілки, позбавила його апетиту. Він не радів, що знайшов серійного вбивцю. Не радів вихідному, який сам собі сьогодні призначив. Його тішив лише мороз, який під ранок скував калюжі й сніг, що пухким шаром укривав слизькі дороги.

Мокк байдуже сів до столу. По радіо лунала колядка «Тиха ніч», яка завжди його засмучувала. Думка про самотнє Різдво ще не заполонила його повністю. Він дивився на телефон і все ще вірив, що той задзеленчить. Думав про гарні жіночі руки, які десь далеко підносять слухавку й невпевнено кладуть її назад.