Читати книгу - "Привид безрукого ката"

Земля спокійно крутилася навколо своєї осі, чесно виконувала свою роботу, ні на мить не сумніваючись. Бо одного маленького сумніву достатньо було б для кінця світу, і ніякі пророки цього не засікли б. Коли б не жили і скільки б дару не мали — не дано людям знати те, про що не відає навіть Бог... Напевно...

— Кожна мить творить наступну — і це класно! — випалив раптом на радощах Борис і заробив захопливий погляд Лева.

— Мені б твого оптимізму, — сказав, — я б гори перевернув.

— Не прибідняйтесь, Леве Львовичу. Ви їдете перевертати віки, а згадуєте гори, які для вічності — пилинки... А мені б вашу силу, я б...

— Не ґвалтуйте голову дурними фантазіями, — втрутився в розмову таксист Юра, — бо у кожного сила — своя...

Ніхто з ним не сперечався. Далі їхали у мовчанці.

Є таке гарне слово — епіцентр. Словник пише, що це «місце на поверхні землі, яке знаходиться безпосередньо над або під вогнищем якихось руйнівних сил». Так-от: навіть павуки втікали з відпочинкового комплексу «Мрія», так той епіцентр давав про себе знати, наплодивши навколо атомів вибуху.

З'їхали з дороги. Вимкнули фари. Машину замаскували в лісі, добре пообдиравши об рогаті стовбури дерев. На диво, таксист не сабанив.

— Тато просив вам допомогти. Казав, після «прощення» йому так легко, що літати хочеться...

— Я радий, — відповів механічно Безрукий. Його голова була зайнята іншим. До нього почала доходити вся важливість ситуації.

Комплекс жив своїм життям. Припарковані машини. Крики, вигуки, радість, сміх. Закохані пари, відпочивальники, що пісяють під ліхтарями. Все звично, буденно, так, як має бути...

Будівля з бабусиної світлини чітко запала в пам'ять Лева. Наче була сфотографована вдруге. Двічі прогулявшись навколо комплексу ходою захмелілого відпочивальника, Безрукий безпомилково вирахував потрібні йому двері. На них великими буквами було написано: «ВХОДУ НЕМАЄ». Безрукий краєм вуха вловив шум автомобіля. Пірнув у ялівцевий живопліт. У темряву біля дверей вклинилося чорне авто з вимкненими фарами і ніжним тремтінням мотора. З машини безшумно вийшли п'ять чорних тіней. Одна з тіней розстебнула блискавку на грудях і вийняла з прихованої кишені масивного ключа. Замок заіржавів і наробив такого ґвалту у нічній тиші, наче грім з ясного неба розбудив стару каменоломню. Двері важко подалися ззовні, розриваючи важке павутиння. Четверо шмигнули у щілину і потягнули за собою двері. Ключ залишився у замку.

Авто дуло собі в ніс там, де зупинилось — двигун ганяв паливо по судинах чемно і вправно. Лев приготувався до стрибка. Але в самому зародку стрибок перервала тінь, що не знати звідки з'явилася перед Безруким і вп'ялася у груди. Лев зреагував миттєво. Через секунду збоку стогнало скручене створіння. Це був Борис. Він кривився, як середа на п'ятницю.

— Ти що?.. — засичав на нього Безрукий з піднятою для удару рукою, ніби хотів добити зіжмаканого очкарика, щоб не ліз поперед батька в пекло.

Вундеркінд міг лише стрельнути очима у бік будівлі. Було темно, погляд цей Лев уловив швидше інтуїцією, ніж зором. З авто вийшов ще один велетень, чорний з ніг до голови, перекрутив двічі ключа, смикнув за ручку, щоб переконатися, що двері намертво замкнені, укинув ключа у таку ж нагрудну кишеню, сів у авто. Рухи його були чіткими, як у танцівника. Авто не розвертаючись попливло вперед, ховаючись за рогом будівлі.

— Я думав — усі вийшли. П'ятеро, — виправдовувався Лев, витягуючи вундеркінда з нетрів живоплоту, у який його за долю секунди послав, у подряпинах та колючках. — Дякую, а то він би мене ззаду на місці й упокоїв...

— Індик теж думав, — буркнув геній з ботанічного саду. — На вашому місці, не гаючи часу, я б його догнав і забрав ключа... — порадив. — Якщо ще не пізно.

Безрукий аж скреготнув зубами. І живоплотом, наче черв'як у своєму земляному тунелі, звиваючись гадюкою, помчав за авто. Борис задоволено всміхнувся: повелівати такими силами, як Безрукий, — теж сила. Величезна...

Лев постукав у затемнене водійське вікно авто, що вже чемно стояло на загальній стоянці. Безрезультатно. Намагався зазирнути всередину через лобове — теж порожнеча. Нуль. У Левові прокинувся голодний хижак, а він нутром чув, що жертва близько. Всередині цієї металево-скляної посудини. Безрукий прицілився і одним ударом садонув кулаком у салон. Там пальці самі знайшли горло і втихомирили чорну голову з переляканими очима. На шість годин. Потім подумали і докрутили ще шість. Дванадцять — достатньо. Безрукий відкрив авто зсередини. Намацав на грудях у сплюха ключа. Тихо зачинив автомобіля, не захлопуючи дверці, а притиснувши їх, наче насаджуючи на клей. Дорогою наткнувся на Бориса і ледь не приспав вундеркінда теж — хлопець встиг ошелешено пискнути, чим себе й видав, і заробив тільки батьківського стусана по кістлявій спині. Масивний ключ увійшов у замок, як у масло. Всередині запрацювали його мініатюрні механізми, обмацали заглибини ключа, притулилися до нього, наче до батька рідного, замуркотіли з радості — замок клацнув, двері подалися на Лева. Безрукий вийняв ключа, боком, висуваючи вперед руку, як роблять це люди з пістолетами у фільмах, пірнув за двері. Темінь була така, хоч в око стрель. Він принюхався. Зрозумів, що площа приміщення дуже мала і духу нічийого тут немає. За мить запахло Борисом.

— Підсвітити? — пошепки запитав вундеркінд.

— Угу, — сполохав пустку Лев.

Борис увімкнув ліхтарика, вмонтованого саме для таких випадків у мобільний телефон, хаотично розстрілюючи світлом заспаних павуків. Лев вихопив у нього ліхтарик і почав прискіпливо вивчати кам'яні стіни. Мобільний