Читати книгу - "Синi етюди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кажан, порiшивши, що вороги сюди не прийдуть, одразу ж закричав на людей i замахав одрiзом. Був на пiвтори голови вищий за Нечипора, а селяни все ж таки дивились на дячка.
Стояли, похиливши голови. Кажан нахвалявся:
- Ви думаєте, що це нас так i розбили? Чорта з два! Хай спробують узяти Бурися.
А коли хтось кашлянув несмiливо. Кажан майже проверещав:
- Може, хто зачепити нас хоче? Ану, спробуй. За селом цiлий отряд стоїть.
Подивились у той бiк, куди Кажан головою мотнув,- нiчого нема.
- Так то, люди…- усмiхнувся єхидно дячок i думав про Кажана:
"Дурень!"
- Недарма амнестiю випустили,- казав далi той.- Миритись хочуть!.. Дзуськи! Хай повернуть тих i те, що в "чеку" забрали! Правда, Нечипоре? Не дозволимо цього!
Селяни з цiкавiстю дивилися на Нечипора, а вiн сидiв на дровиняцi й пахтiв кiльцями. Знали його ранiш, чули про його дiла, i чомусь не вирилось, що це є вiн. Хотiлось пiдiйти й полапати його. Це ж таки була права рука Бурися. А Бурися хто не знає? От уже цiлий рiк ловлять i нiчого не вдiють - як в'юн крутиться.
Кажан ще казав про згоду, хоч його нiхто й не питав.
- Да! Доки не повернуть - миру нема.
- А що ж у тебе, голубчику, забрали? - спитав Кудря.
- Це вам звiсно.
- Та я про те кажу, що в тебе нiбито й не було нiчого? Засiпався Кажан, а дячок знову єхидно усмiхається.
- Ось я тобi покажу, що в мене було,- i зняв одрiза.
- Та про мене, голубчику, все одно… сказав дiд Кудря i зблiд. Дивиться дячок на Кажана й нiби нацьковує: ану-бо ахни! Правда, i думав про це. Але Кажан опустив гвинтiвку й пiдiйшов до Микити Гордiйовича. Одiйшли вбiк. Шепотiли. Пiшов i Нечипiр, став оддаля. Чув:
- Менi незручно. Ви вже йдiть до себе… Якби ж у мене не кумував Нечипiр…
- Ну й добре…
Потiм Кажан покликав свого батька й Нечипора i пiшов до розправи. Дивилися їм мовчки услiд, аж поки їхнi ледве помiтнi у присмерках постатi зовсiм зникли за кучугурами.
- Розбили їх, мабуть,- сказав хтось i зiдхнув.
- Звiсно, розбили.
- Отож їм i тiкати б куди-небудь. Воно ж, мабуть, цього дiла так не зоставлять. Шукатимуть.
- А звiсно, вiйська хоч сьогоднi жди.
- Одно слово, буде шаломотня,- сказав дiд Кудря й пiдвiвся.- Мабуть, ходiм, хлопцi, додому.
I, спираючись на гирлигу, зашкандибав по вулицi.
III
Уже зорi почали блiднути, а бiля Потапової хати, що на тiм краю села, на пiщаних кучугурах, стояв галас i п'янi вигуки. Грушiвцi почували себе в цю нiч моторошно. Майже всюди чекали, що от-от хтось загуркотить у вiкна або пiднiметься стрiлянина з гвинтiвок. За цей рiк так засiпали бiйками, що вже й на свiт дивитись не хотiлось. Але на селi було тихо. Тiльки в Потапа дим коромислом.
- Неси ще! Кажу тобi? - куражився Кажан.- Та гляди - найкращого. Ми звикли гарний самогон пити.
- З удовольствiєм,- п'яно лепетав Онисько й звертався до Микити Гордiйовича:
- Дозвольте вас, хороший чоловiче, улобизати.
Микита Гордiйович ухилявся:
- Iди од мене, причина! Не можу тебе, i квит!
- За що ж така немилiсть приключилась?
- За те, що i нашим, i вашим. О!
- От тобi й два… чи то пак раз! Це ви нащот сьогоднiшнього?
- Звiсно, не вчорашнього!
Пiдсiв i Кажан. Хрипить:
- А що там таке? Ну-бо, Микито, кажи! У нас не довго - пiд нiготь - i в дамках! Одно слово - жир козир, а по пицi - лясь! I вдарив кулаком об стiл. Задрiб'яжчали пляшки.
- Правильно, Нечипоре?
Дячок сидiв бiля богiв i їв яблука. Вiн випив усього три наперстки й почував себе тверезим. Тiльки очi йому пiдмаслились, а лiве нiби пiдморгувати стало. Вiн знав, що тут не тiльки пиячити, а й сидiти небезпечно. Але все-таки думав: "Правильно, бельбас! Правильно…"
Микита Гордiйович i не радий був, що нагадав про сьогоднiшнє.
- Ну, годi, Кажане, годi!.. Схаменiть його, Нечипоре!..
Дячок значно промовив:
- Картьожиться треба покинути!
Кажан подивився на Нечипора й зразу замовк. А Микита Гордiйович виправдував Ониська:
- Така проклята вдача - нiколи не пiде однiєю стежкою. Йому щоб одразу двi.
Потiм пiдвiвсь i пiдiйшов до вiкна:
- Щоб, чого доброго, не заснуло кляте хлоп'я. Слухай, свате, чуєш? Не засне твiй Ванько?
Але розбуркати Петренячого не можна було. Вiн схилився на стiл i, держачи в однiй руцi пляшку, хропiв. Микита Гордiйович махнув рукою й вийшов iз хати.
А Онисько говорив до дячка:
- Це, так би сказати, ви попiвську халамиду на вольноє життя змiнили? Хороше дiло! Як це в святiм писаннi сказано: i променях отця i матiр свою i пойди за мною. Ну, як ви нащот того… Мабуть, багацько зарiзали?
Нечипiр здригнув, але промовив спокiйно:
- Всяко бувало.
- Правильно! Це менi ндравиться. Одно слово - атльоти!
- А як цi "атльоти" i з тобою те ж зроблять?
Дячок пiдняв брови й наставив гострi свої очi на Ониська. Той подивився на Нечипора й усмiхнувся полохливо.
- Воно, звичайно, ваша власть i сила, але цього робити не можна. Забороняється, як той казав.
Думав: "Дурить сволоч". Знає, що тепер нiчого з ним не вдiємо. Хотiлось пiдвестись i вдарити по пицi.
А Кажановi похвалятись хотiлось. Випив випалом iз стакана й почав:
- Воно, конешно, всяко. А як розказати як слiд, то вийде так. Значить, вiзьмеш його, положиш горiчерева - i нумо видовбувати очi. Звiсно, не фунт iзюму. Та ще й нiгтi на пальцях обценьками пооддираєш. Да! Одно слово, помститися ми майстри. Ну, а Нечипiр молодець. Майстер первий сорт!
Дячок хотiв сказати, щоб Кажан помовчав, i не знав, як це зробити.
А Кажан випив ще i ще розказував. Онисько слухав уважно, а Панас сидiв бiля дверей i миготiв очима. Потiм пiдiйшов до Кажана i говорив йому пошепки:
- Так що, сину мiй дорогий, покинь, просю тебе, оцiї напастi. Незручно нам. Вiн же таки (i Панас кивав головою на дячка) вийшов iз панiв, мабуть. Бог iз ним, а нашоє дiло сторона.
Кажан похилив голову на стiл i цiдив крiзь зуби:
- Ви, тату, нiчого не понiмаєте. Звiсно, ваше дiло сторона, а моє нi! Бо як був я у плiну, в Германiї, скажем, то говорiть менi…
Сiв знову струнко:
- Ну, як для примiра содержати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.