Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

*

Коли на другий день опівдні Гаррі, Рон і Герміона вийшли з лікарні, замок був майже порожній. Стояла жахлива спека, екзамени були позаду, тож усі, хто міг, скористалися нагодою і гайнули в Гоґсмід. Але ні Рон, ні Герміона не палали бажанням туди їхати, тож разом з Гаррі вони блукали галявиною, обговорюючи дивовижні вчорашні події і гадаючи, де тепер можуть бути Блек та Бакбик. Гаррі сидів біля озера і спостерігав за величезним кальмаром, що ліниво погойдував на воді своїми щупальцями. Гаррі не підтримував розмови, бо задивився на той бік озера, звідки вночі до нього мчав олень...

Їх накрила чиясь тінь. Звівши очі, вони побачили захмелілого Геґріда, що витирав спітніле чоло своєю хустинкою-як-скатертинкою і сяйливо посміхався.

- Я знаю, шо не мав би дуже си тішити опісля вчорашнього... - сказав він. - Ох той Блек!.. Знов він утік... Але знаєте шо?

- Що? - перепитали вони, вдаючи, що їм дуже цікаво.

- Бікі!.. Він си теж утік! Він на волі!.. Йой... Я си святкував цілу ніч!..

- Та це ж фантастично! - вигукнула Герміона, кинувши докірливий погляд на Рона, що ледве стримував регіт.

- Я, мабуть... погано його припнув... - знизав плечима Геґрід, радісно позираючи довкола. - Я тілько трохи си журив зранку... гадаю - а шо, як він натрафив там на Люпина?.. Але Люпин каже, шо сеї ночі ніц не їв...

- Що-що? - перепитав Гаррі.

- Матір Божа, та невже ви не чули? - здивувався Геґрід, а його усмішка трохи згасла. Він заговорив тихіше, хоч навкруги нікого й не було. - Е-е... Снейп зранку розказав усім слизеринцям... уже, напевно, і всі решта знают... шо... професор Люпин - вовкулака. Вночі він гасав десь у лісі. А тепер, зрозуміло, вже пакує речі.

- Пакує речі?- стурбовано запитав Гаррі. - Чому?

- Чому... Таж він від нас їде, чи як? - здивувався Геґрід. - Зранку си звільнив з роботи. Каже: не хочу ризикувати, а ну ж знов таке си повторит...

Гаррі зірвався на ноги.

- Я мушу його побачити, - сказав він друзям.

- Але ж, якщо він звільнився...

- ...ми нічого не вдіємо...

- Не має значення. Я все одно хочу його бачити. Зустрінемося тут.

*

Двері Люпинового кабінету були відчинені. Він уже спакував майже всі речі. Біля старої пошарпаної валізи стояв порожній акваріум для ґринділа. Люпин нахилився над столом і підвів голову лише тоді, коли Гаррі постукав у двері.

- Я бачив, що ти сюди йдеш, - усміхнувся Люпин. Він показав на аркуш пергаменту на столі. Це була Карта мародера.

- Я щойно бачився з Геґрідом, - сказав Гаррі. - Він каже, що ви звільнилися. Але ж це неправда?

- На жаль, правда, - відповів Люпин і почав виймати все з шухлядок свого стола.

- Але чому? - вигукнув Гаррі. - Невже в Міністерстві магії думають, що ви допомагали Сіріусу?

Люпин підійшов до дверей і зачинив їх.

- Ні. Професор Дамблдор переконав Фаджа, що я намагався врятувати вас від смерті. - Він зітхнув. - І цього Северус уже не витерпів. Думаю, що втрата ордена Мерліна його доконала. Тому він... гм-м... випадково... е-е... проговорився сьогодні за сніданком, що я вовкулака.

- Але ж це не причина, щоб вас звільняти! - обурився Гаррі.

Люпин гірко всміхнувся.

- Завтра о цій порі почнуть прибувати сови від батьків - ніхто не захоче, Гаррі, щоб їхніх дітей навчав вовкулака. І я їх розумію, а надто після вчорашнього... Я ж міг покусати будь-кого з вас... Цього не можна допускати.

- Але ж ви найкращий учитель захисту від темних мистецтв! - вигукнув Гаррі. - Не йдіть від нас!

Люпин похитав головою й нічого не сказав. Він і далі нишпорив у шухлядах. Гаррі намагався підшукати слова, що змусили б його залишитися, але Люпин його випередив:

- Директор мені сьогодні розповів, що вночі ти, Гаррі, врятував не одне життя. Якщо я й маю чим пишатися, то це тим, що ти багато чого навчився. Розкажи мені про свого патронуса.

- Звідки ви про нього знаєте? - здивувався спантеличений Гаррі.

- А що ж іще могло відігнати дементорів?

Гаррі розповів йому про все. Люпин знов усміхнувся.

- Так, твій батько завжди обертався на оленя, - промовив він. - Ти правильно вгадав...

Люпин запхав у портфель останні книги, засунув шухляди і повернувся до Гаррі.

- Ось, тримай... я його вчора приніс із Верескливої Халупи. - Він простяг Гаррі плаща-невидимку. - І ще... - він завагався, а тоді подав йому Карту мародера. - Я вже не вчитель, тож мене не гризтиме сумління, що я тобі її віддав. Мені вона непотрібна, а тобі, Ронові й Герміоні, мабуть, ще не раз стане в пригоді.

Гаррі взяв карту і всміхнувся.

- Ви казали, що Муні, Червохвіст, Гультяй і Золоторіг були б раді виманити мені зі школи... Казали, що тоді б вони повеселились...

- Ми так би й зробили, - підтвердив Люпин, закриваючи портфель. - Я не маю найменшого сумніву, що Джеймс був би страшенно розчарований, якби його син не знайшов жодного таємного виходу з замку.

Хтось постукав у двері. Гаррі поспіхом запхнув у кишеню Карту мародера та плащ-невидимку.

То був професор Дамблдор. Він анітрохи не здивувався, побачивши тут Гаррі.

- Ремусе, твій екіпаж чекає біля воріт.

- Дякую, пане директоре.

Люпин підхопив свою стару валізу й порожній акваріум для ґринділа.

- Ну, прощавай, Гаррі, - всміхнувся він. - Навчаючи тебе, я отримав неймовірне задоволення! Впевнений, що ми колись іще зустрінемось. Директоре, нема потреби мене проводжати до воріт, я впораюся сам.

«Мабуть, він хоче якнайшвидше звідси зникнути», - подумав Гаррі.

- Прощавай, Ремусе, - стримано мовив Дамблдор. Вони обмінялися потиском рук. Люпин востаннє кивнув Гаррі, легенько всміхнувся і вийшов з кабінету.

Гаррі сів у спорожніле крісло і понуро втупився в підлогу. Почувши, як зачинилися двері, він підвів голову. Дамблдор ще й досі був тут.

- Чого зажурився, Гаррі? - неголосно запитав він. - Після цієї ночі ти можеш собою пишатися.

- Яка різниця? - з гіркотою промовив Гаррі. - Петіґру ж утік...

- Яка різниця? - перепитав Дамблдор. - Різниця, Гаррі, величезна. Ти допоміг встановити істину. Врятував невинну людину від жахливої долі.

Жахливої... Гаррі раптом щось пригадав. «Величніший і жахливіший, ніж