Читати книгу - "Затемнення"

Він недовго аналізував сказане, а потім закотив очі.

— Те, як ти мене сприймаєш, просто смішно. Я спокійно жувала свій сніданок. Я знала, що Едвард не слухатиме, якщо я почну переконувати його в іншому.

Задзижчав телефон Едварда. Перш ніж відповісти, він подивився на номер.

— Алісо, що трапилося?

Він слухав, а я, чекаючи його реакції, раптово почала нервувати. Але те, що сказала Аліса, зовсім його не здивувало. Він кілька разів зітхнув.

— Я припускав щось таке, — відповів він їй, пильно дивлячись мені в очі, його брови несхвально звелися. — Вона розмовляла уві сні.

Кров прилила мені до обличчя. Що ж я цього разу сказала?

— Я про це подбаю, — пообіцяв він.

Коли він згорнув телефон, то подивився на мене трохи розлючено.

— Ти ні про що не хочеш зі мною поговорити?

Я секунду міркувала. Враховуючи попередження, яке Аліса робила мені минулої ночі, можна було здогадатися, чого вона телефонувала. І згадуючи той тривожний сон, що снився мені сьогодні весь день, — сон, у якому я скрадалася за Джаспером у надії, що він виведе мене на галявину крізь ліс, схожий на лабіринт, де я зможу знайти Едварда… Едварда і чудовиськ, які прагнуть мене убити, але про них я не турбувалась, тому що вже ухвалила рішення, — то я припустила, щó саме міг Едвард чути, доки я спала.

Я на секунду скривила губи, досі не готова зустрітися поглядом з Едвардом. Він чекав.

— Мені подобається Джасперова ідея, — нарешті промовила я. Він застогнав.

— Я хочу допомогти. Я повинна зробити хоч щось, — наполягала я.

— Те, що ми наражатимемо тебе на небезпеку, не допоможе.

— А Джаспер вважає, що допоможе. Він же знається на цьому. Едвард сердито подивився на мене.

— Ти все одно не зможеш мене стримати, — погрожувала я. — Я не збираюсь переховуватись десь у лісі, доки ви ризикуєте заради мене.

Раптово він почав боротися з усмішкою.

— Белло, Аліса не бачить тебе на галявині, вона бачить, як ти тиняєшся, загублена в лісі. Ти не зможеш знайти нас там, ми лише згаємо час, доки я шукатиму тебе, коли все закінчиться.

Я намагалась зберігати такий самий спокій, як і він.

— Це тому, що Аліса не брала до уваги присутність Сета Клірвотера, — чемно промовила я. — Якби вона це зробила, тоді, звісно ж, вона була б не в змозі побачити нічого. Але схоже на те, що Сет хоче бути на місці битви так само, як і я. Не думаю, що буде аж так важко переконати його показати мені дорогу.

Гнів спалахнув на Едвардовому обличчі, але потім він глибоко вдихнув і взяв себе в руки.

— Це б могло спрацювати… якби ти не сказала мені. Тепер я просто попрошу Сема дати Сетові спеціальні вказівки. Сет не зможе проігнорувати наказ, хай як би він того хотів.

Я приязно посміхнулась.

— А з чого б це Сем роздавав такі накази? Особливо коли я розкажу йому, як допоможе моя присутність на галявині? Я закладаюсь, що Сем ліпше зробить послугу мені, аніж тобі.

Едвард знов опанував себе.

— Можливо, ти права. Але я впевнений, що Джейкоб неодмінно віддасть такі самі накази, як я.

Я насупилась.

— Джейкоб?

— Джейкоб — другий за рангом у зграї. Він тобі ніколи не розповідав про це? Всі повинні підпорядковуватись його наказам так само, як і Семовим.

Едвард переміг і посміхався, сам це розуміючи. Я зморщила лоба. Джейкоб буде на його боці — в цьому єдиному разі, я була впевнена. І до речі, Джейкоб ніколи не розповідав мені про свій ранг.

Едвард скористався з того, що я на мить розгубилася, і продовжив підозріло рівним та заспокійливим голосом:

— Вчора я мав захопливу можливість зазирнути в думки всієї зграї. Це було цікавіше, ніж дивитись мильну оперу. Я й гадки не мав, як важко керувати такою величезною зграєю. Дух індивідуальності проти духу більшості… просто неймовірно.

Вочевидь, він намагався відвернути мою увагу. Я пильно дивилась на нього.

— Між іншим, Джейкоб має багато секретів, — промовив він, загадково посміхаючись.

Я не відповіла, лише дивилась і чекала влучного моменту, щоб висловити свої аргументи.

— До речі, ти вчора вночі помітила найменшого сірого вовка? Я коротко кивнула.

Він засміявся.

— Вони так серйозно сприймають усі свої легенди! А виявляється, є речі, до яких жодна легенда не змогла їх підготувати.

Я зітхнула.

— Гаразд, здаюсь. Що ти маєш на увазі?

— Вони беззаперечно приймають те, що лише прямі онуки перших вовкулак мають силу для трансформації.

— Що, трансформувався хтось, хто не є прямим нащадком?

— Ні. Вона — прямий нащадок. З цим усе гаразд.

Я розширила очі від здивування і кілька разів кліпнула.

— Вона?

Едвард кивнув.

— Так. І вона тебе знає. Її звати Лі Клірвотер.

— Лі — вовкулака! — вигукнула я. — Невже? Як давно? Чому Джейкоб не сказав мені?

— Є речі, які йому не дозволено розголошувати, наприклад, кількість вовків. Як я вже казав, коли Сем віддає наказ, ніхто не сміє його ослухатись. Джейкоб поводився дуже обережно, він намагався не думати ні про що таке, коли був поряд зі мною. Але після вчорашньої ночі це, певна річ, уже не має значення.

— Я не можу в це повірити! Лі Клірвотер!

Раптом я згадала, як Джейкоб говорив про Лі та Сема, і як поводився, коли набалакав зайвого: наприклад, коли сказав, що Сем має дивитись Лі в очі щодня, знаючи, як він порушив усі свої обіцянки… потім згадала Лі на кручі, сльозу, що блискотіла на її щоці, коли старий Квіл говорив про важкий тягар і про жертву, що приносять сини з роду квілеутів… І Біллі, що проводив час із Сью, бо в неї були неприємності з дітьми… так, те, що вони тепер стали вовкулаками, справді неприємність! Раніше я не дуже багато думала про Лі Клірвотер, лише співчувала її втраті, коли Гаррі помер, а потім мені знов було її шкода, коли Джейкоб розповів історію про те, як дивний імпринтинг між Семом та її кузиною Емілією розбив їй серце.

А тепер вона є частиною зграї Сема, тепер вона чує всі його думки… і не в змозі приховати своїх.

Це нестерпно, — сказав колись Джейкоб. — Жодної приватності, жодних таємниць. Усе, чого ти соромишся, виставлене на загальний огляд.

— Бідолашна Лі, — прошепотіла я.

Едвард пирхнув.

— Вона робить життя надзвичайно неприємним для решти зграї. Я не впевнений, що вона заслуговує на твоє