Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Мені незрозуміло, яке відношення до всього того, що сталося, має адвокат Б’юрман. У матеріалах Даґа його ім’я ніде не зустрічається, і я не бачу ніякого зв’язку між ним і Даґом та Міа.

Допоможи мені! Будь ласка! Який тут існує зв’язок?

Мікаель.

P. S. Тобі слід замінити фотографію в паспорті. Вона не передає того, яка ти насправді.

Трохи подумавши, він позначив документ як «Для Салі». Потім створив папку під назвою «Лісбет Саландер» і залишив її перед очима, помістивши на робочому столі свого ноутбука.

У вівторок Драґан Арманський призначив на ранок нараду за круглим столом конференц-залу в офісі «Мілтон сек’юриті». Він запросив на неї трьох людей.

Юхан Фреклунд, шістдесяти двох років, колишній інспектор кримінальної поліції Сульни,[56] мав посаду начальника оперативного відділу «Мілтон сек’юриті». Він відповідав за планування та аналіз. Арманський переманив його до себе з державної служби десять років тому і вважав це своїм найвдалішим кадровим надбанням. Окрім нього Арманський запросив на нараду Сонні Бомана, сорока восьми років, і Нікласа Ерікссона, двадцяти дев’яти років. Боман також служив раніше в поліції, почавши в районному відділенні Нурмальма[57] в 1980-му, звідти був переведений до кримінального відділу і там провів десятки яскравих розслідувань. На початку 1990-х років він був одним з ключових гравців, а в 1997-му після довгих домовленостей він, отримавши обіцянку значно вищої платні, перейшов до «Мілтон сек’юриті».

Ніклас Ерікссон вважався новобранцем. Він вчився у Вищій школі поліції, але в останню мить перед випускними іспитами дізнався, що у нього вроджена вада серця, яка не тільки потребувала серйозної операції, а й означала, що його поліцейська кар’єра скінчилася, не почавшись.

Фреклунд, що служив разом з Ерікссоновим батьком, пішов до Арманського і запропонував тому дати хлопцеві шанс. Позаяк в аналітичному відділі якраз було вакантне місце, Арманський погодився прийняти новенького. Йому не довелося в цьому розкаятися. Ерікссон пропрацював у «Мілтон секюриті» п’ять років. На відміну від більшості інших співробітників оперативного відділу він не мав відповідного досвіду роботи, зате виділявся інтелектуальним підходом.

— Доброго ранку всім! Сідайте і читайте! — сказав Арманський.

Він роздав присутнім три папки, в яких було зібрано п’ятдесят сторінок газетних вирізок про полювання на Лісбет Саландер і присвячене їй резюме на трьох сторінках. Весь другий день Великодня Арманський у поті чола працював над створенням її персональної справи. Ерікссон перший закінчив читати і відклав папку вбік. Арманський дочекався, доки Боман і Фреклунд теж усе дочитають.

— Гадаю, що в дні Великодня всі присутні не забули прочитати відповідну рубрику у вечірніх газетах, — сказав Драґан Арманський.

— Лісбет Саландер, — похмурим тоном промовив Фреклунд.

Сонні Боман похитав головою.

Ніклас Ерікссон дивився перед собою з непроникним виразом і лише сумно посміхався.

Драґан Арманський допитливо подивився на трійцю, що сиділа перед ним.

— Одна з наших колег, — зауважив він. — Наскільки ви пізнали її за ті роки, що вона тут працювала?

— Якось я спробував з нею пожартувати, — пригадав Ніклас Ерікссон, ледь помітно усміхнувшись. — Не вийшло. Я думав, вона мені голову відірве. Вона дивилася вовком, тож я і десятком слів з нею не перекинувся.

— Дуже дивна вона була людина, — погодився Фреклунд.

Боман знизав плечима:

— Та вона була просто божевільна, і мати з нею справу було справжньою карою. Я знав, що у неї не всі дома, але не думав, що до такої міри.

Драґан Арманський кивнув.

— Вона завжди була сама по собі, — сказав він. — І домовитися з нею було нелегко. Але я найняв її тому, що ніколи не зустрічав людини, яка б уміла так добре збирати матеріал. Вона завжди показувала результати вище за звичайну норму.

— Ось цього я ніколи не міг збагнути, — відгукнувся Фреклунд. — У мене в голові не вкладалося, як можна бути такою талановитою в роботі і при цьому абсолютно нездатною до нормального спілкування з людьми.

Всі троє хитнули головами, погоджуючись.

— Пояснення, звичайно, потрібно шукати в стані її психіки, — відповів Арманський, поплескавши по папці. — Її було визнано недієздатною.

— А я й не знав, — здивувався Ерікссон. — Я хочу сказати, що у неї ж на лобі не було написано, що її визнано недієздатною, а ти про це не говорив.

— Не говорив, — підтвердив Арманський. — Я не хотів заздалегідь ставити її в незручне становище. Кожній людині потрібно дати шанс.

— І результат цього експерименту ми маємо в Енскеді, — зауважив Боман.

— Може, ти й правий, — погодився Арманський.

Арманський трохи помовчав, вагаючись. Перед трьома професіоналами, які зараз дивилися на нього, чекаючи, що він їм скаже, йому не хотілося зізнаватися в тому, що він був не байдужий до Лісбет Саландер. Під час попередньої розмови всі троє не виявляли ніяких емоцій, але Арманський знав, що вони, як і всі інші службовці «Мілтон сек’юриті», не терпіли Лісбет. Він не хотів виглядати перед ними слабким чи розгубленим. Тому потрібно було викласти все так, щоб створити враження професійної зацікавленості та енергійного підходу до справи.

— Вперше за весь час існування «Мілтон сек’юриті» я поклав кинути частину його сил на вирішення суто внутрішнього завдання, — сказав він. — Витрати на нього не повинні стати непомірно великими, проте я збираюся вивільнити двох, Бомана й Ерікссона, від поточних справ. Завдання в загальних рисах полягає в тому, щоб з’ясувати правду щодо Лісбет Саландер.

Боман і Ерікссон запитливо подивилися на Арманського.

— Я доручаю розслідування тобі, Фреклунде, ти очолюватимеш його. Я хочу знати, що сталося і що змусило Лісбет Саландер убити свого опікуна і сім’ю в Енскеді. Має ж бути якесь розумне пояснення!

— Перепрошую, але це швидше в компетенції поліції, — зауважив Фреклунд.

— Звичайно, — відразу ж погодився Арманський. — Але у нас є одна перевага перед поліцією. Ми знали Лісбет Саландер і уявляємо собі, чого від неї можна чекати.

— Мгу, — із сумнівом відповів Боман. — По-моєму, ніхто в нашій конторі не знав Лісбет Саландер і не мав ані найменшого уявлення про те, що діється в її голівці.

— Це не має значення, — заперечив Арманський. — Саландер працювала на «Мілтон сек’юриті». Я вважаю, що наш обов’язок з’ясувати істину.

— Саландер не працює на нас, дайте подумати, вже майже два роки, — пригадав Фреклунд. — 3 якої речі ми повинні за неї відповідати! Мало що їй там надумається! І мені здається, нам зовсім ні до чого, щоб поліція вирішила, ніби ми втручаємося в поліцейське розслідування.

— А ось тут ти не правий, — сказав Арманський.

Це був його козир, який треба було як слід