Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

Матіуш залишився сам. За стіною почувся здавлений сміх.

«Це вони з мене сміються, — подумав Матіуш. — Ну і нехай».

Ротмістр щогодини слав на підпис циркуляри, накази, інструкції, і Матіуш, не читаючи, відсилав назад. Уранці і ввечері ротмістр власного персоною приходив довідатися про здоров’я Матіуша. Той у відповідь мовчав.

Перш ніж влаштувати учення, ротмістр присилав до Матіуша свого ад’ютанта.

— Ваша величносте, дозвольте влаштувати учення? — запитував ад’ютант.

— Не дозволяю! — відрізав Матіуш.

Так продовжувалося п’ять днів. Але прибув корабель, який доставив на острів працівників. За наказом ротмістра вони почали ремонтувати йому житло. У лісі застукали сокири, задзижчали пили.

До будинку ротмістра прибудували ґаночок, спорудили альтанку і ще якісь споруди невідомого призначення. З ранку до вечора — метушня, крики й лайка. Ніякого спокою.

Матіуш потихеньку вислизав із дому. Самотні прогулянки, човен, заняття з Ало і Алою, скрипка стали йому у сто разів дорожчі.

Він розумів: це лише початок. І спокійно чекав розвитку подій. Ротмістр удавав ніби забув про його існування. Зате канцелярія працювала щосили: до пізнього вечора два писарі сиділи, низько схилившись над столом, і щось строчили. Циркуляри, що присилаються на підпис, розпорядження, накази щодень ставали дедалі довшими. Але Матіуш так і не читав їх.

Їжа з кожним днем гіршала. Раніше фінік чи інжир були для Матіуша просто ласощами, а тепер він пропав би без них.

Одного дня Матіушу зовсім не принесли обід. Він не надав би цьому значення, коли б не слова, почуті з-за перегородки:

— Вони сваряться, а ми тут через них маємо з голоду подихати.

Матіуш постукав у стіну: так він викликав свого ад’ютанта.

— Ви сьогодні обідали? — запитав він парубка, який з’явився на виклик.

— Ні, ваша величносте! Кухня вже три дні не працює. Пан ротмістр не має права видавати провізію без підпису вашої величності.

Матіуш одягнув мундир і велів покликати ротмістра.

— Прошу прислати мені на перегляд усі папери з канцелярії, — заявив він ротмістрові.

— Слухаюсь, ваша величносте!

Через п’ять хвилин перед Матіушем лежав наказ про видачу обіду. Він негайно підписав його.

А через десять хвилин у сусідній кімнаті прогриміло триразове «ура» і застукали ложки.

Коли Матіушу принесли обід, він відмовився їсти: і апетит пропав, і часу не було — на столі височіла купа паперів. Серед них була і скарга на полковника Дормеська. Матіуш почав її читати, і на лобі в нього виступив холодний піт.

Скільки стільців, столів, ліжок, простирадл, тарілок, ножів повинно бути на острові, невідомо. Куди поділися мило, молоко, цукерки, книжки, іграшки — теж невідомо. За отриманими даними, у дітей доглядача маяка багато крадених речей короля. Серед паперів не виявлено жодної квитанції, розписки чи рахунку. Приміщення брудні та обшарпалися, непридатні для житла. Солдати робили, що хотіли, ніякої дисципліни.

Але це ще не все: окрім скарги на Дормеська, було три скарги на Матіуша. Читаючи їх, можна було подумати, що вони продиктовані турботою і співчуттям до малолітнього короля-вигнанця.

Ось перша:

Здоров’я короля залишає бажати кращого. Він дратівливий і пригнічений. Відмовляється читати й підписувати папери, чим ускладнює роботу канцелярії. Не дозволяє проводити військових учень.

Друга скарга свідчила:

Король запливає на човні далеко в море і повертається втомлений і пригнічений. Він підіймається на високу гору, звідки можна впасти і розбитися на смерть. Бродить також сам лісом, де водяться дикі звірі, отруйні змії і, можливо, живуть людожери.

Король дозволяє своїй охороні галасувати до пізньої ночі, — говорилося в третій скарзі. — Дикі крики хлопчиськ оглушили острів. Шибеники вкрали у робітників пилку і дві сокири. З підлітками, як відомо, взагалі важко впоратися, тому я складаю із себе всяку відповідальність за подальше.

Дійсно, хлопчики в сусідній кімнаті галасували, курили, лаялися, затівали бійки. Ні про яку гру на скрипці не могло бути й мови, навіть спати ночами стало неможливо. Матіуш хотів попросити їх поводитися тихіше, але роздумав: може, самі зрозуміють, що це недобре.

Матіуш взагалі жодного разу ні з ким не розмовляв і навіть не знав їх поіменно, за винятком свого ад’ютанта, Філіпа.

Цей Філіп, рослий, здоровий парубок, не подобався Матіушу. Начебто слухняний, з’являється на перший поклик, клацає каблуками, але при цьому в нього якось неприємно бігають очі. Зовні все гаразд, ні до чого не причепишся, але одного дня Матіуш побачив на стіні його тінь — вона загрожувала йому кулаком і показувала язика.

У першу хвилину він не повірив своїм очам. Але, крім них, у кімнаті нікого не було. Значить, це могло стосуватися лише його. «За що він мене ненавидить?» — дивувався Матіуш.

Матіуш не раз чув через тонку стінку, як Філіп кричав на товаришів:

— Тихіше! Не заважайте королеві спати! Як ви смієте, хами, непокоїти короля!

Матіуш не розумів: для чого так кричати, коли через перегородку все чутно. Філіп якось дивно розтягував букву «р». Виходило «кор-р-роль», — і Матіушу чулося в цьому знущання.

Матіуш прагнув менше сидіти в кімнаті, менше бувати біля будинку. Але де б він не був — підіймався на свою скелю чи плив на маяк, — його не залишала думка про те, що тепер зробити. Написати в Раду П’ятьох? Але про що? Якщо попросити, щоб усе було, як раніше, вони скажуть: він сам не знає, чого хоче. Може, поговорити з хлопчиками? Сказати, що він хоче з ними дружити? Ні, навіщо кривити душею. Адже це неправда, його ніскільки не цікавить дружба з цими грубіянами.

Вони навмисне через замочну щілину пускають до нього в кімнату тютюновий дим. До нього долітає їхній шепіт і здавлений сміх. Уже краще галас і лайка, ніж кепкування. Матіуш раз у раз чує: «він», «король», «Матіуш». Час від часу нашіптування і смішки перериває гучний знущальний голос:

— Мовчати, худобо! Як ви смієте заважати кор-р-ролю! Кор-р-роль хоче спати!

XX

Наступного разу корабель привіз топографів зняти план острова. Потім приїхали дві художниці робити зарисовки з натури. Потім — лікар. Він оглянув Матіуша, написав щось на аркушику паперу, сів на корабель і поїхав. Потім стали будувати окремий будинок для канцелярії. Звідкись з’явилися духові труби. На них уміли грати писарі, кілька теслів і двоє підлітків. І от якось увечері заграв оркестр і почалися танці. Танцювали ротмістр, топограф і дві приїжджі