Читати книгу - "Чорнильна смерть"

class="p">Невже це народилося між палітурками книжки? Книжка видавалася вкрай непоказною порівняно з дивами, описаними в ній: лише кілька сотень надрукованих сторінок, десяток малюнків і навіть наполовину не така гарна, як книжки, які ілюстрував Бальбулюс; оправа з посрібленої зеленої тканини. І все-таки Меґі не здивувалася б, побачивши на її сторінках своє ім'я або материне, Фаридове чи Мо, — ні, її батько в цьому світі має інше ім’я.

Меґі ніколи не мала нагоди прочитати книжку Феноліо. Де їй починати тепер? Може, там є опис Озерного замку? Дівчина квапливо гортала сторінки, аж раптом почула позаду Фаридів голос:

— Меґі!

Вона, заскочена, так швидко згорнула книжку, немов кожне слово там було таємницею. Яка дурниця з її боку. Ця книжка нічого не знає про те все, що наповнює її страхом, нічого про Сойку, нічого про Фарида…

Меґі тепер ніколи не думала про нього так часто, як давніше. Здавалося, ніби з поверненням Вогнерукого скінчився розділ, де йшлося про них, ніби сюжет почався знову і кожним новим словом стирає всю попередню розповідь.

— Вогнерукий ще дещо передав мені. — Фарид глянув на книжку на колінах дівчини, неначе то була змія. А потім став навколішки поряд із нею і зняв з пояса замащений сажею гаманець, якого так часто торкалися його пальці, коли він доповідав Чорному Принцові.

— Він передав його для Роксани, — проказав він тихенько, малюючи попелом, що висипався з гаманця, рівненьке коло на кам'яній долівці. — Але ти так переживаєш, що…

Фарид не закінчив речення. Замість цього прошепотів слово, яке розуміли тільки він і Вогнерукий, — і раптом над попелом заяснів вогонь, наче був приспаний там. Фарид вабив полум’я, хвалив і спокушав його, аж поки воно так заяскріло, що вогненні омахи стали білі, мов папір, і на них з’явилася картина, спершу дуже туманна, а потім дедалі виразніша.

Пагорб, густий ліс… Солдати на вузькій стежці, багато солдатів… посередині їдуть дві жінки. За кольором кіс Меґі одразу впізнала Бріану. Жінка попереду неї мала бути Бридкою, а ось їде Мо, а поряд із ним Вогнерукий. Меґі мимоволі простягла вперед руки, проте Фарид міцно схопив її за пальці.

— У нього кров на обличчі, — прошепотіла вона.

— Свистун. — Фарид знову розмовляв із полум’ям, і картина розширилася, показала, як стежка повертає на гору, якої Меґі ніколи не бачила раніше, набагато вищу за пагорби навколо Омбри. На стежці лежав сніг, так само як і на далеких схилах, і Меґі бачила, як Мо хукає на замерзлі руки.

Батько мав дуже дивний вигляд у плащі з хутряною каймою — наче якась казкова постать. «Він герой казки, Меґі», — прошепотіло щось у ній. Сойка… Чи він і досі її батько? Чи видавався Мо коли-небудь таким зосередженим? Бридка обернулася до нього, звичайно, то Бридка, хто ж іще? Вони розмовляли, але вогонь показував тільки німу картину.

— Бачиш? У нього все гаразд. Завдяки Вогнерукому. — Фарид так тужливо дивився на полум’я, наче міг таким чином стати поряд із Вогнеруким. Потім зітхнув і легенько подув на полум’я, аж поки воно потьмяніло, наче зашарівшись від щойно почутих пестливих слів.

— Ти підеш за ним?

Фарид похитав головою.

— Вогнерукий хоче, щоб я тут дбав про Роксану. — Меґі відчула на язику гіркоту його слів.

— А ти що робитимеш? — подивився на дівчину Фарид.

— А що я маю робити?

«Шепотіти слова. Це єдине, що я можу робити!» — додала вона подумки. Всі слова, що їх шпільмани співали про Сойку: що він своїм голосом утихомирює вовків, що він невразливий і прудкий, мов вітер, що феї захищають його, а білі жінки стережуть його сон. Слова — єдине, чим Меґі могла захистити Мо, і вона шепотіла їх і вдень і вночі, кожної хвилини, коли її ніхто не бачив, посилала їх йому, мов ворон, яких Чорний Принц посилав до Омбри.

Полум'я згасло, і Фарид збирав руками теплий попіл, як на них упала чиясь тінь. Позаду стояв Дорія, тримаючи за руки двох дітей:

— Меґі, тебе шукає жінка з гучним голосом.

Розбійники мали багато імен для Елінор. Меґі несамохіть засміялась, але Фарид глянув на Дорію аж ніяк не приязно. Він ретельно зібрав попіл назад у гаманець і випростався.

— Я буду коло Роксани, — сказав він і поцілував Меґі у вуста. Він уже кілька тижнів не цілував її так. Потім обминув Дорію і пішов, ні разу не озирнувшись.

— Він поцілував її! — прошепотіла одна дитина Дорії, якраз так гучно, щоб Меґі могла почути. То була дівчинка, що зашарілася, коли Меґі подивилася їй у вічі. Мала швидко заховала обличчя, пригорнувшись до Дорії.

— Так, поцілував, — прошепотів Дорія дівчинці. — Але чи цілувала вона його?

— Ні! — твердо заявив хлопчик праворуч від нього і, прицінюючись, глянув на Меґі, немов запитував себе, чи справді приємно цілувати її.

— Це добре, — мовив Дорія, — дуже добре.

Аудієнція у Змієголова

Не можна по-справжньому прочитати книжку, не будучи на самоті. Саме завдяки усамітненню можна найближче познайомитися з людьми, з якими інакше, можливо, ніколи б не зустрівся: або тому, що вони померли кілька століть тому, або тому, що розмовляють мовами, яких не розумієш. І все-таки вони стають твоїми найвірнішими друзями, твоїми наймудрішими порадниками, чарівниками, що гіпнотизують тебе, коханими, про яких ти завжди мріяв.

Антоніо Муньйос Моліна. Влада Пера

Обоз Змієголова добувся до Омбри одразу після півночі. Орфей дізнався про це не менш швидко, ніж Миршавець, бо вже три ночі посилав Оса пильнувати під шибеницею коло міської брами.

До приїзду Срібного князя приготували все. Кожне вікно замку Свистун завішав чорними полотнищами, щоб його пана навіть удень чекала там ніч, а на подвір'ї лежали зрубані дерева, якими Миршавець топитиме каміни в замку, хоча кожен знав, що ніякий вогонь не прожене холоду, який сидить у плоті та кістках Змієголова. Єдиний чоловік, що, можливо, прогнав би його, вирвався з замкової в’язниці, і вся Омбра запитувала, як Срібний князь сприйме цю звістку.

Орфей послав Оса до замку ще вдосвіта. Зрештою, кожен знав, що Змієголов навряд чи спить.

— Скажи, що я знаю дуже важливу для нього інформацію. Скажи, що йдеться про його доньку і Сойку.

Він повторив ці слова разів п’ять, бо мало покладався на розумові здібності свого охоронця, але своє завдання Ос виконав добре. Минуло понад три години, протягом яких Орфей без упину походжав по кабінету, і Ос повернувся зі звісткою, що аудієнція відбудеться, проте за умови, що Орфей негайно прийде до замку, бо