Читати книгу - "Пастка-22"

бомбардування: замість того щоб бігти до сховища, він залишився просто неба і виконував свої обов’язки, мов потайлива, хитра ящірка переповзав під зливою осколків, куль та запалювальних бомб від пораненого до пораненого, накладав джгути й шини, впорскував морфій, давав таблетки сульфаніламіду, зі скорботним виразом на потемнілому лиці, без жодного зайвого слова, в кожній синіючій рані відчитуючи грізне віщування свого власного скону. Він невтомно працював усю довгу ніч, до повного виснаження, а над ранок схопив нежить і погнав скаржитись до медчастини, де Ґас і Вес зміряли йому температуру і дали гірчичники та інгалятор.

Тієї ночі Док Деніка доглядав за кожним стражденним з тим самим похмурим, пронизливим, глибоким смутком, який відчув на аеродромі в день нальоту на Авіньйон, коли Йосаріан спустився трапом з літака голий, у стані страшного потрясіння, заляпаний з голови й до кінчиків пальців на руках і ногах Сноуденом, і безмовно показав туди, де на долівці замерзав смертельно поранений молодий стрілець-радист, а поруч лежав ще молодший хвостовий стрілець, який непритомнів щоразу, як розплющував очі і бачив вмираючого Сноудена.

Коли Сноудена винесли з літака і поклали на ношах до санітарної машини, Док Деніка майже ніжно накинув на плечі Йосаріана укривало й повів його до свого джипа. Маквот допоміг, і всі троє мовчки від’їхали до санчастини, де Маквот із Доком Денікою завели Йосаріана до намету, посадили на крісло і холодними мокрими бавовняними тампонами змили з нього Сноудена. Док Деніка дав йому таблетку і зробив укол, після чого Йосаріан заснув на дванадцять годин. Коли Йосаріан прокинувся і прийшов до Дока Деніки, той дав йому ще одну таблетку і зробив ще один укол, після чого Йосаріан проспав ще дванадцять годин. Коли Йосаріан знову прокинувся і прийшов до Дока Деніки, той приготувався дати йому ще одну таблетку і зробити ще один укол.

— Доки ти ще будеш годувати мене цими таблетками і колоти? — спитав його Йосаріан.

— Доки ти не відчуєш себе краще.

— Я добре себе почуваю.

Вузеньке засмагле чоло Дока Деніки зморщилось від подиву.

— Тоді чому ти не вдягнешся? Чому ти ходиш голяка?

— Я більше ніколи не вдягну форми.

Док Деніка вислухав пояснення і відклав шприц.

— Ти впевнений, що добре себе почуваєш?

— Я почуваюся добре. Лише трохи отупів від усіх твоїх таблеток та уколів.

Йосаріан ходив по ескадрильї без одягу до самого вечора, а опівдні наступного дня, коли Майло, обшукавши все довкола, нарешті знайшов його, він сидів, знову-таки голий, на дереві неподалік від невеличкого чудернацького військового цвинтаря, де саме ховали Сноудена. Майло був одягнений у своє повсякденне ділове вбрання — в оливково-сірі штани, свіжу оливково-сіру сорочку з краваткою і лискучими відзнаками молодшого лейтенанта на комірі, і в парадному кашкеті з твердим шкіряним дашком.

— Я всюди тебе шукав, — з докором гукнув Майло до Йосаріана.

— Треба було шукати мене на цьому дереві, — відповів Йосаріан. — Я тут сиджу з самого ранку.

— Злізай і попробуй ось це, скажи, чи смакує. Це дуже важливо для мене.

Йосаріан похитав головою. Він сидів, голий, на нижній гілці, тримаючись обома руками за гілляку над головою. Зрушити з місця він відмовився, і Майлові не лишалось нічого іншого, як з відразою обхопити руками стовбур і дертися вгору. Він ліз незґрабно, гучно бурчав і хрипів, і коли врешті підтягнувся достатньо високо, щоб перекинути ногу через гілку й перевести дух, вигляд він мав пожмаканий і пошарпаний. Кашкет перекрутився і ледь тримався на голові. Майло схопив його, якраз коли той почав сповзати. Краплі поту виблискували прозорими перлинками довкола його вусиків і надимались каламутними пухирцями під очима. Йосаріан байдуже позирав на нього. Знайшовши рівновагу, Майло обережно розвернувся впівоберта, обличчям до Йосаріана. Він розгорнув цигарковий папір і простяг Йосаріанові щось м'яке, кругле і коричневе.

— Будь ласка, скуштуй і скажи, що ти думаєш. Я хочу подати це нашим хлопцям.

— Що це таке? — запитав Йосаріан і відкусив великий шматок.

— Бавовна в шоколаді.

Йосаріан конвульсивно відригнув і виплюнув відкушений шматок бавовни в шоколаді прямо Майлові в лице.

Забери це! — сердито гаркнув він. — О Господи! Ти здурів? Ти навіть кляте насіння не повиймав.

— А ти розсмакуй, — благав Майло. — Не може вона бути аж такою поганою. Хіба вже аж така погана?

— Навіть гірша.

— Але мені треба, щоб людей годували цим у їдальні.

— Нікому воно в горло не полізе.

— Як треба буде, то полізе, — прорік Майло з диктаторським розмахом і мало не скрутив собі шию, коли випустив з руки гілку, щоб значуще здійняти палець у повітря.

— Вилазь сюди, — запросив його Йосаріан. — Тут набагато безпечніше і все видно.

Ухопившись обіруч за гілку над головою, Майло боком, з крайньою обережністю й острахом, почав підсуватись до Йосаріана. Обличчя його застигло від напруги, і він зітхнув з полегшенням, коли надійно всівся поруч із Йосаріаном.

— Чудове дерево, — замиловано відзначив він тоном вдоволеного господаря.

— Це дерево життя, — відповів Йосаріан, поворушивши пальцями ніг, — а також дерево пізнання добра і зла.

Майло придивився до кори і листя.

— Та ні, — відповів він. — Це каштан. Я точно знаю. Я ж торгую каштанами.

— Як скажеш.

Кілька секунд вони посиділи на дереві мовчки, колихаючи ногами і тримаючись випростаними руками за гілку над головою: один зовсім голий, якщо не брати до уваги сандалів на рифленій підошві, другий — вбраний у тісну оливково-сіру шерстяну форму, з туго пов’язаною краваткою. Майло краєм ока, нишком спостерігав за Йосаріаном і делікатно мовчав.

— Хочу тебе дещо спитати, — нарешті сказав він. — На тобі немає одягу. Я не хочу ні в що втручатися, але мені просто цікаво. Чому ти не одягаєш форми?

— Не хочу.

Майло різко кивнув, мов горобець, що дзьобнув зерно.

— Розумію, розумію, — проказав він швидко зі збентеженим виглядом. — Я все чудово розумію. Я чув, як Еплбі та капітан Блек говорили, що ти збожеволів, я просто захотів перевірити. — Він знову чемно замовк, зважуючи наступне питання: — То ти не збираєшся її одягати?

— Думаю, ні.

Майло кивнув з удаваною енергійністю, щоб ще раз засвідчити своє розуміння, а тоді замовк, тяжко замислившись у тривожному передчутті. Якась пташка з червоним чубком промайнула під ними, черкнувши тремтливий кущ пружним чорним крилом. Йосаріан