Читати книгу - "Ілюзія Бога"

цей випадок з італійською інквізицією та її ставленням до дітей особливо промовисто розкриває суть релігійної свідомості та потенціал злих учинків, яким вона наділена саме через свій релігійний характер. По-перше, зверніть увагу на дивну впевненість релігійних умів, нібито кількох крапель води та короткого заклинання цілком достатньо, щоб повністю перевернути життя дитини, і що вони важливіші за згоду батьків, згоду самої дитини, її щастя та психологічний комфорт… і за все, що повсякденний здоровий глузд та людські почуття наділяють значенням. Кардинал Антонеллі чітко виклав цю думку в листі до Лайонела Ротшильда, першого юдея в британському парламенті, у відповідь на протест останнього проти викрадення Едґардо. Заявивши про своє безсилля в ситуації, що склалася, кардинал додав: «При цій слушній нагоді хочу зазначити, що, хоч як сильний поклик природи, священний обов’язок релігії значно сильніший за нього». Ось воно! Хіба скажеш вичерпніше?

По-друге, вражає те, що священики, кардинали та папа щиро не розуміли, якої жахливої кривди завдають бідолашному Едґардо Мортарі. Важко це збагнути, але вони від щирого серця вірили, що роблять хлопчикові добру послугу, відбираючи його в батьків і виховуючи в християнській вірі. Вони відчували на собі обов’язок захистити дитину! Виправдовуючи позицію папи в справі Едґардо, одна католицька газета зі Сполучених Штатів зазначала, що християнська влада не повинна допускати, щоб «християнську дитину виховували юдеї», покликаючись при цьому на принцип свободи віросповідання, який вона тлумачила як «свободу дитини бути християнином і не зазнавати примусового схиляння до юдаїзму… Захист цього хлопчика Святим Отцем від лютого фанатизму невірних і бузувірів — найвеличніше моральне видовище, рівного якому світ не бачив уже багато років». Чи можна уявити більш кричуще спотворення значення слів «примусовий», «лютий», «фанатизм» і «бузувірство»? Проте все вказує на те, що апологети католицтва, починаючи з папи, щиро вірили, що зробили добру справу: абсолютно правильну з морального погляду й корисну для майбутнього дитини. Ось такий потенціал у (звичайної, «поміркованої») релігії спотворювати людські судження та нівечити повсякденну людську порядність. Газета «Il Cattolico» щиросердо дивувалася, що так багато людей не усвідомлюють, яку великодушну послугу церква зробила Едґардо Мортарі, врятувавши хлопчика від його юдейської родини:

Варто лиш серйозніше задуматися про те, що відбулося, зокрема згадати про становище юдеїв, у яких немає справжньої церкви, короля і своєї держави, розпорошених по всіх усюдах і скрізь у статусі чужинців, до того ж ганебно затаврованих за вбивство Христа,.. як відразу усвідомлюєш, яким великим благом папа наділив хлопчика з родини Мортара.

По-третє, привертає увагу безапеляційна впевненість релігійних людей, не підперта жодними доказами, що серед усіх віросповідань тільки те, в якому вони народилися, несе в собі істину, а всі інші або помиляються, або обманюють. Наведена вище цитата яскраво втілює таку впевненість у християнському таборі. І хоч було б несправедливо однаковою мірою звинувачувати обидві сторони конфлікту, зараз саме час зазначити, що батьки Едґардо Мортари могли швидко повернути свого сина додому, якби, дослухавшись до намовлянь церковників, самі погодилися прийняти хрещення. Хлопчика відібрали через кілька нещасних крапель води та десяток беззмістовних слів. Безглуздість релігійної логіки в тому, що батьків від сина відділяли лише кілька додаткових бризок води — це все, що було потрібно, аби знову наблизитися до нього. Для когось із нас відмова батьків Едґардо скропити себе цими бризками свідчить про їхню безпричинну впертість. Інші побачать у цьому принципову позицію, дотримання якої підносить їх до рівня видатних мучеників усіх часів та віросповідань.

«Збадьортеся, містере Рідлі, і будьте чоловіком: сьогодні з Божої ласки ми запалимо таку свічку в Англії, котра, я впевнений, ніколи не згасне»60. Поза сумнівом, існують речі, за які варто померти. Але як могли мученики Рідлі, Летімер і Кренмер допустити, щоб їх спалили через те, що вони не схотіли зректися протестантського вчення тупоконечності заради католицького вчення гостроконечності — зрештою, яка різниця, з якого боку розбивати варене яйце61? Релігійна свідомість — настільки вперта (або послідовна, якщо вам так більше до вподоби) річ, що не дозволила подружжю Мортара вхопитися за можливість, яку відкривав перед ними пустопорожній обряд хрещення. Хіба не можна було схрестити пальці за спиною або нечутно прошепотіти «ні» під час церемонії? Але ж ні, вони не могли собі такого дозволити, бо їх виховано в дусі (поміркованої) релігії, тому вони всерйоз сприймали весь цей цирк. Мене в цій історії переймає тільки доля малого, бідолашного Едґардо, який мимо власної волі народився у світ, у якому заправляють очманілі від релігії голови, і, опинившись під їхнім перехресним вогнем, фактично осиротів від рук тих, хто думав, що робить йому добро, а насправді завдавав малій дитині жорстокої травми.

По-четверте, продовжуючи раніше порушену тему, хіба можна вважати, що шестирічна дитина здатна свідомо розділяти хоч якісь релігійні переконання — хай юдейські, християнські чи будь-які інші? Інакше кажучи, думка, що хрещення дитини, яка не розуміє, що з нею відбувається, здатне в одну мить перенести її з одного віросповідання до іншого, звучить абсурдно. Але вона не менш абсурдна, ніж автоматичне зарахування дитини від народження до того чи того віросповідання. Справді важливою для Едґардо була не «його» релігія (адже він був замалим для вдумливих релігійних суджень), а любов і турбота батьків і родини, якої його позбавили безшлюбні священики, чия безглузда жорстокість може бути пояснена тільки їхньою нечулістю до почуттів звичайних людей — нечулістю, яка легко з’являється в головах, одурманених релігійною вірою.

І навіть якщо дітей фізично не викрадають, хіба не вчиняють над ними наругу тоді, коли маркують їх як носіїв певних переконань, для розуміння яких вони ще занадто малі? Ця практика побутує і в наш час, майже ні в кого не викликаючи заперечень. Мета цього розділу — поставити її під сумнів.

Фізичне та психічне насильство

У наш час під насильством священика над дитиною прийнято розуміти сексуальні домагання, тож вважаю за потрібне з самого початку уточнити тему та винести проблему сексуальних домагань за дужки обговорення. Інші оглядачі вже відзначали, що в наш час наростає хвиля істерії довкола педофілії, з’являються юрби, готові до розправ на кшталт тих, що відбувалися 1692 року під час полювання на відьом у місті Салем. У липні 2000 року газета «News of the World», яка попри гостру конкуренцію тримає марку найпаскуднішої газети в Британії, провела кампанію «викриття й шельмування», ледь не довівши накручених до межі активістів до безпосередніх нападів на педофілів. У результаті на будинок одного з педіатрів напала юрба фанатиків, які не розуміли відмінності між педіатром і педофілом136. Колективна істерія довкола педофілії досягла епідемічного масштабу, змусивши запанікувати багатьох батьків. Тому сьогоднішні Вільями Брауни, Гекльберрі Фінни, «ластівки» і «амазонки»62 позбавлені можливості вільно тинятися на вулиці, що раніше було однією з найзахопливіших розваг для дітей (коли реальна, а не уявна, небезпека стати жертвою розтління була нічим не меншою, ніж зараз).

Заради справедливості зазначу, що свою кампанію «News of the World» розпочала не на рівному місці, а після справді жахливого вбивства на сексуальному ґрунті, жертвою якого стала восьмирічна дівчинка, викрадена в Сассексі. Проте навіть у такому світлі несправедливо було звалювати весь тягар гніву на всіх педофілів, адже на нього заслуговувала лише їх незначна