Читати книгу - "Бог Дрібниць"

Наче старі троянди на легкому вітрі (бум-бум).

— Мадійо? — запитав один з підручних Історії.

— Маді ааїріккум[64], — відповів інший.

Досить? Досить.

Вони трохи відступили. Майстри, які оглядають результат своєї праці. Вишукують найкращий ракурс.

Результат цей — його покинули напризволяще і Бог, і Історія, і Маркс, і Чоловік, і Жінка (а невдовзі покинуть і Діти) — лежав, скарлючившись, долі. Був напівпритомний, але не ворушився.

Череп у нього був проламаний у трьох місцях. Ніс і обидві вилиці були роздроблені, тому обличчя обм’якло і втратило чіткий контур. Ударом в лице йому розсікли верхню губу і вибили шість зубів; три зуби стирчали тепер з нижньої губи, перетворивши його чудову усмішку на огидну пародію. Чотири ребра були зламані, одне простромило ліву легеню, і горлом у нього пішла кров. Вона з’являлася з кожним видихом — яскраво-червона. Свіжа. Піниста. Через пробитий кишечник і внутрішню кровотечу кров почала збиратися і в черевній порожнині. Хребет був пошкоджений у двох місцях; сильний удар і контузія спричинили параліч правої руки і втрату контролю за роботою сечового міхура і прямої кишки. Обидві колінні чашечки були роздроблені.

І все ж вони дістали наручники.

Холодні.

З кислим металевим запахом. Так пахли сталеві поручні в автобусі і руки кондуктора, який за них тримався. Саме тоді вони помітили, що у Велюти налаковані нігті. Один з них підняв за зап’ястя його руку і грайливо помахав нею іншим. Ті зареготали.

— То ти що, з голубих? — запитав хтось високим фальцетом.

Інший стукнув Велюту кийком по пенісу.

— Ну, то розкрий нам фірмовий секрет. Покажи, до якого розміру він у тебе роздувається.

А тоді підняв черевик (з багатоніжкою, що забилася в борозну на підошві) і з глухим стуком опустив униз.

Поліціянти заламали йому руки за спину і наділи наручники.

Клац.

І клац.

Під щасливим листком. Осіннім листком уночі. Тим, завдяки якому вчасно приходили мусони.

Руки в нього взялися сиротами там, де наручники торкалися шкіри.

— То не він, — прошепотіла Есті Рахель. — Точно — не він. То його брат-близнюк, Урумбан. З Кочина.

Шукати порятунок в ілюзіях Еста не хотів, тому промовчав.

Хтось із поліціянтів озвався до них. Добрий доторканний поліціянт. Добрий до своїх.

— Мон, моль, з вами все гаразд? Він вам нічого не зробив?

І не в один голос, але майже, близнюки пошепки відповіли:

— Так. Ні.

— Не хвилюйтеся, тепер, з нами, ви у безпеці.

Потому поліціянти роззирнулися навколо і побачили сінник.

Каструлі і сковорідки.

Надувне гусеня.

Коалу від авіакомпанії «Кантас» з очима-ґудзиками на розтягнених нитках.

Кулькові ручки з лондонськими вулицями всередині.

Шкарпетки з відокремленими різноколірними пальчиками.

Червоні пластмасові окуляри в жовтій оправі.

Годинник з намальованими стрілками.

— Чиє це? Звідки? Хто це все приніс? — із нотками стурбованості в голосі.

Еста з Рахеллю, переповнені мертвою рибою, лише мовчки зирили у відповідь.

Поліціянти переглянулися. Вони знали, що робити.

Коалу від авіакомпанії «Кантас» взяли для своїх дітей.

І ручки, і шкарпетки. Поліційні дітлахи з різноколірними пальцями.

Гусеня пропалили цигаркою. Хлоп! Гумове клоччя прикопали в землі.

Їм воно було ні до чого. Надто вже впадало у вічі.

Хтось з них надів окуляри. Всі решта засміялися, і він ще трохи в них походив. Про годинник усі забули. Тож він так і залишився там, у Домі Історії. На задній веранді. Помилково зафіксувавши час події. За десять друга.

А тоді всі рушили до ріки.

Семеро королевичів з іграшками у кишенях.

Пара двояйцевих близнюків.

І Бог Утрати.

Йти він не міг, тож довелося їм його тягнути.

Ніхто їх не бачив.

Бо ж кажани, відомо, сліпі.

19

Порятунок Амму

У поліційному відділку інспектор Томас Метью послав по дві склянки кока-коли. З соломинками. Послужливий поліціянт приніс їх на пластмасовій таці і подав двом виваляним у болоті дітям, які сиділи навпроти інспектора. Їхні голови ледь-ледь вивищувалися над безладно понакидуваними на столі теками і паперами.

Тож не минуло й двох тижнів, як Есті знову довелося ковтнути пінистого страху. Охолодженого. Шипучого. Іноді з кока-колою справи йдуть все-таки гірше.

Піна пішла носом. Він відригнув. Рахель захихотіла. Вона дула у соломинку, аж бульбашки перелилися через край і вихлюпнулися їй на сукенку. І на підлогу. Еста заходився читати вголос плакат на стіні.

— онйісефорП, — сказав він. — онйісефорП, онавозінагрО…

— онядюЛ, онйедІ, — докинула Рахель.

— онавомярпселіЦ.

— онавомрофнІ.

— онсікЯ.

До честі інспектора Томаса Метью, він навіть бровою не повів. Відчував, що діти поводяться дедалі неадекватніше. Звернув увагу на розширені зіниці. Бачив таке вже не раз… Аварійний клапан людської психіки. Таким чином вона реагує на травму. З усім цим він рахувався, а тому запитання свої ставив розважливо. Невинно. Вставляючи їх між «Мон, а коли в тебе день народження?» і «Який твій улюблений колір, моль?».

Поступово — окремими уривками, без усілякої послідовності — картина почала прояснятися. Підлеглі доповіли йому про каструлі і сковорідки. Про сінник. Про іграшки, які ні з чим не переплутаєш. Тепер усе це набуло сенсу. Нічого веселого інспектор тут не побачив. І послав джип по Крихітку-кочамму. Дітей перед її приходом вивели до іншої кімнати. Він навіть не привітався, лише коротко кинув:

— Сідайте.

Щось не так, збагнула Крихітка-кочамма. Зовсім не так.

— Ви знайшли їх? Все добре?

— Нічого доброго, — запевнив її інспектор.

З його погляду і тону Крихітка-кочамма зрозуміла, що має тепер до діла з іншою людиною. Люб’язний офіцер поліції, який зустрів її минулого разу, десь подівся. Вона опустилася на стілець. Інспектор Томас Метью був гранично відвертий.

Коттаямська поліція діяла на підставі заяви, яку подала вона, Крихітка-кочамма. Паравана впіймали. На жаль, під час сутички він отримав серйозне поранення і, скоріш за все, не доживе й до наступного ранку. Діти, одначе, стверджують, що пішли з дому за власним бажанням. Їхній човен перевернувся, й дівчинка-англійка потонула внаслідок нещасливого випадку. Таким чином, поліція отримала гарний подарунок: смерть затриманого — формально ні в чому не винної людини. Звісно, він був параваном. І поводився неналежно, ваша правда. Але часи зараз непевні, і формально, з погляду закону, він — невинний. Відкривати проти нього справу немає підстав.

— Спроба зґвалтування? — кволим голосом запитала Крихітка-кочамма.

— Де, у такому разі, скарга потерпілої? Цю скаргу вже подали? Вона написала заяву? Ви її привезли? — говорив інспектор тоном не надто приязним. Майже ворожим.

Крихітка-кочамма зіщулилася й узагалі мала такий вигляд, ніби раптом зсохлася. З-під очей і