Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Експерименти також підтвердили, що активація може зменшити патологічні ознаки хвороби Альцгеймера. Трансгенні миші, що накопичують у своєму мозку велику кількість типового для хвороби Альцгеймера білка амілоїду, активувалися у стимулюючому середовищі. Вони жили у великій клітці, де могли гратися одна з одною, і постійно отримували нові іграшки. Коли миші залишалися в стимулюючому середовищі, кількість амілоїду в їхньому мозку зменшувалася, а коли в цьому середовищі вони особливо багато рухалися, його кількість скорочувалася ще більше. На жаль, дослідницька група професора Еріка Схердера (Erik Scherder) з Вільного університету Амстердама (VU) не виявила впливу додаткової рухової активності на функціональні можливості пацієнтів з хворобою Альц­геймера. Проте раніше він довів, що глобальна стимуляція мозку шляхом електричного подразнення нервів через шкіру позитивно впливає на когнітивні здібності та настрій пацієнтів. Група Марка Тушинскі (Mark Tuszynski) із Сан-Дієго за допомогою генної терапії стимулює у хворих на Альцгеймера базальне ядро Мейнарта (рис. 22), важливу для пам’яті мозкову систему, і отримує багатообіцяючі результати (див. розділ ХІІ.7).

Стимуляція біологічного годинника світлом

Щоб дослідити, наскільки ефективно можна активувати пошкоджені хворобою Альцгеймера мозкові клітини, ми вирішили вдатися до стимуляції циркадної системи, в центрі якої міститься біологічний годинник. Ця система має також клінічне значення, оскільки зрештою неспання вночі є найчастішою причиною, з якої пацієнтів із деменцією віддають до будинку престарілих. Ночами вони бродять, іноді вмикають газ чи виходять з будинку і десь блукають. Ніхто з членів сім’ї не зможе довго витерпіти, коли доводиться день і ніч наглядати за таким пацієнтом. Циркадна система, що регулює всі наші ритми дня і ночі, зазнає пошкоджень уже на перших стадіях хвороби Альцгеймера. Уже на цьому ранньому етапі вночі скорочується виділення з епіфіза високої дози гормона сну мелатоніну. Нам вдалося довести, що причина таких ранніх змін полягає у біологічному годиннику, супрахіазматичному ядрі (nucleus suprachiasmaticus). Можна стимулювати біологічний годинник, удосконаливши освітлення приміщень, де знаходиться пацієнт. Тоді покращується робота циркадної системи і в пацієнтів з Альцгеймера знижується неспокій. Проте це не спрацьовувало, коли в пацієнта були значні проблеми із зором, що дало можливість зробити контрольний дослід дії освітлення. Дуже детальна розробка доктора Еуса фан Зомерена (Eus van Someren), яка тривала три з половиною роки, показала, що додаткове освітлення не тільки стабілізує ритм, але й піднімає настрій та навіть сповільнює погіршення пам’яті. А комбінація додаткового денного світла із введенням мелатоніну перед відходом до сну є ще ефективнішою. Принаймні результати такого простого втручання настільки ж хороші, як від лікування наявними сьогодні медикаментами від хвороби Альцгеймера, які до того ж мають більше побічних ефектів. Хоча стимуляція біологічного годинника таки підвищує якість життя пацієнтів з Альцгеймера та тих, хто ними опікується, звичайно ж, при цьому не йдеться про лікування самої хвороби, а лише про терапію для регулювання біологічного годинника. Однак можна сказати важливу річ: навіть коли перебіг хворобливого процесу зачіпає нейрони, все ще можливо відновити їхні функції за допомогою стимуляції.

Рис. 31. Тонкі зрізи мозкових тканин пацієнта, взяті протягом десяти годин після настання смерті. Після цього можна культивувати мозкові клітини багато тижнів. При такому процесі стовбурові клітини, схоже, виділяють поки що невідому речовину, яка підвищує живучість культивованих нейронів. При стандартних умовах культивації (зображення A) через 48 годин виявили дуже небагато клітин, які зберегли активність (стрілки), проте було більше клітин із нещільними мембранами (наконечники стріли). Їх видно по зафарбованих ядрах. Крім того, там багато ядер мертвих клітин (маленькі кульки, деякі для прикладу позначені *). На зображенні B видно, що після культивації такого зрізу тканин із стовбуровими клітинами в цього пацієнта з Альцгеймера є значно більше неушкоджених активних мозкових клітин (стрілки) і менше нещільних (наконечники стріли) та мертвих клітин. (З подякою доктору Рональду Ферверу.)

Актуальне дослідження

Сьогодні ми зайняті пошуками речовин, які би сприяли активізації нейронів у інших ділянках мозку. З цією метою доктор Рональд Фервер (Ronald Verwer) розробив метод, за допомогою якого можна багато тижнів культивувати нейрони в тонких зрізах мозкових тканин, видалених у пацієнта протягом десяти годин з моменту смерті. Це дає можливість перевірити дію речовин — потенційних стимуляторів, не створюючи незручностей пацієнтам. Схоже, що при такому методі стовбурові клітини виділяють речовину, яка підвищує живучість нейронів у культурі (рис. 31). Проте ми не маємо поняття, яку саме речовину.

Другий актуальний напрямок досліджень базується на спостереженні, що на початку хвороби мозок, очевидно, сам успішно захищається від неї. Разом із Куном Боссерсом (Koen Bossers) та Йоостом Ферхагеном (Joost Verhagen) ми виявили цей феномен на найбільш ранніх етапах захворювання, коли ще не було жодних проявів порушень пам’яті. Це схоже на компенсаторну активацію цілого ряду мозкових ділянок, яка забезпечує збереження пам’яті на такаму ранньому етапі. Наприклад, у передній ділянці мозку, в префронтальному кортексі, на найбільш ранніх стадіях хвороби Альцгеймера сотні генів активуються ще до того, як там з’являються зміни, типові для цієї хвороби. Таке дослідження приводить до висновку, що префронтальний кортекс (рис. 12) на початку хвороби докладає всіх зусиль для того, щоб нормально функціонувати. Проте згодом йому вже не вдається компенсувати пошкодження, обмін речовин погіршується і починаються дедалі серйозніші порушення пам’яті. За допомогою нашого аналізу зусиль мозку, спрямованих на опір процесові Альцгеймера через активацію нейронів, ми сподіваємося розробити нові медикаменти. Дуже шкода, що іноді дослідження просуваються вперед надто повільно.

XIX.4 Біль при деменції

Деменція — руйнівна хвороба, яку часто супроводжують депресії, а також страх; передусім це відбувається на початку захворювання. Для багатьох із нас це причина вирішити, що ми не хочемо проходити свій шлях до кінця. Разом із Нідерландським об’єднанням за добровільне припинення життя NVVE (Nederlandse Vereniging voor Vrijwillige Euthanasie) ми постановили, що в рамках чинного нідерландського законодавства в сфері евтаназії пацієнт із деменцією у процесі хвороби може звернутися за евтаназією, якщо таке рішення буде прийнято вчасно (див. розділ ХІХ.5). Страждання при деменції можуть бути дійсно сильними, і, власне кажучи, не тільки від страху перед поступовою деградацією. Професор Ерік Схердер (Erik Scherder), невропсихолог із VU — один із небагатьох, хто звернув увагу на те, що захворювання мозку, яке спричиняє деменцію, дуже ускладнює діагностику і лікування болю. Викликає занепокоєння проблема недостатньої боротьби з болями в дементних пацієнтів, що трап­ляється дуже часто і зростає із тяжкістю деменції. У деяких випадках, наприклад при васкулярній деменції, хворобливий процес викликає навіть «центральні» болі. Крім того, багато старих людей і без того мають хронічні болі, наприклад через артроз, а оскільки деменція — це проблема вікова, то цілком логічно, що багато дементних пацієнтів страждають від хронічного болю. Та коли поглянути на введення їм болезаспокійливих засобів, то побачимо цілком протилежну картину. Із тими самими діагнозами, приміром при переломі шийки стегна, пацієнтам із деменцією прописують менше болезаспокійливих ліків, ніж пацієнтам без деменції.

Уявлення, що хворі на деменцію не відчувають болю, є в корені хибним. Недостатнє забезпечення болезаспокійливими засобами — це скоріше проблема лікарів, які не можуть правильно оцінити