Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Маркіз де Сім’ян, люб’язний гладкий шляхтич, який розмовляв з виразним провансальським акцентом, чекав їх лише через два дні. Стурбований цим непорозумінням, він зустрів їх у костюмі для полювання, зі зворушливою простотою. Він представив їм свою дружину та двох синів, які були дивовижно схожими на свою матір: довгі тонкі носи, чорне волосся, овальні обличчя. Було дуже приємно бачити, як цю стару та хворобливу жінку підтримують ці двоє сильних веселунів, які, здавалося, хотіли віддячити їй цією незупинною увагою за красу та юність, яку вона колись принесла їм у дар. Вони вечеряли дичиною на синьо-жовтій порцеляні з міста Мустьє:
— Дивіться, — весело казав господар, — це для того, щоб ви відчували себе як удома!
І він показав на турецький малюнок на дні великих круглих тарілок: там були маври, які гнали австрійців, читали Коран біля фонтану, гарцювали на конях.
— Вам дуже пощастило, — зауважив отець Плантен без тіні жарту, — що ви бачите їх тут лише на дні тарілки…
Наступного ранку Понсе попросив маркіза дозволити йому супроводжувати його на полюванні. Поїхали учотирьох, разом із його синами. Ліс стояв сповитий теплими серпанками, які осідали росою на золотому листі. Копита коней м’яко наступали на товстий шар прілі, вкритий шкарлупою каштанів. Крижаний вітер, який віяв з Альп, надавав гостроти вологому та запашному повітрю, в якому мішалися пахощі сосняку та ялівцевих заростей.
Повернулися вони вночі, стидаючись, що були досить немилосердними до мадам де Сім’ян, залишивши її саму обідати з такими сердитими сусідами по столу, як Флео та отець Плантен. Але були щасливі після полювання — ледь трималися на ногах і відчували тісний дружній зв’язок, що виникає між тими, хто разом пережив велику та безмовну насолоду.
Мисливці перевдягнулися та повечеряли самі, оскільки всі пішли вже спати. Понсе, який страждав здебільшого через думку про продовження наступного дня подорожі у цій чорній клітці з цими круками, попросив маркіза де Сім’яна бути ласкавим продати йому коня та збрую, аби їхати поруч з каретою, але на вільному повітрі.
— Як я вас розумію! — сказав маркіз. — Ви повернулися до Франції; її треба відчути, пройти пішки проти вітру. Я сам ніколи не вмів жити замкненим, тому мене й не побачиш при дворі. Любий друже, вам потрібен кінь: завтра вранці ви його матимете. Побережіть ваше золото. Бог дасть, повертаючись, ви повернете мені цього коня, або якогось іншого. Я завжди буду радий вам.
Потім вони вчотирьох посідали у великі крісла біля каміну, і мадам де Сім’ян попросила Жана-Батіста повідати їм щось про Абіссінію. Понсе вирішив розповісти, як абіссінці полюють на слона.
Ця розповідь мала великий успіх, і мадам де Сім’ян жваво вимагала від Понсе ще однієї. Зрештою, звіт про подорож до Абіссінії протримав їх без сну півночі, і, якщо б він сам не настояв на тому, щоб піти нарешті спати, вони б вислухували його спогади до самого світанку.
В успіху власних історій лікар побачив добрий знак. Того разу він розповідав про свою подорож уперше: цікавість, котру вона викликала, підбадьорювала його та народжувала оптимізм. «Якщо й король буде так налаштований, — подумав він собі, — мені не важко буде його вразити».
Наступного ранку Жан-Батіст лишив замок, сів на швидкого алезанського жеребця. По валенсійському шляху він їхав дрібною риссю поруч із каретою, на хитання якої дивитися тепер було значно легше. Небо мало лаково-синій та сірий кольори посуду Мустьє. «Хіба що турків тут немає», — подумав Понсе.
Розділ 2
Після останнього нічного побачення з Жаном-Батістом Алікс перший час дуже тривожилась за нього. Того ж ранку її заспокоїла Франсуаза. По обіді з чуток, які поширювалися у домі, дівчина дізналася про замах, жертвою якого став «цей бідолашний Масе», як казала її мати. Вона зрозуміла все і сильно розлютилася. То було не через «цього бідолашного Масе», презирство до якого зрости вже не могло. Лише через брак гідного оточення могла вона колись звернути увагу на подібного чоловіка. Тепер, тобто з тих пір, як вона пішла на жорстоку несправедливість порівнювати його з Жаном-Батістом, відтоді, як вона судила про нього з більшою прозорливістю — принаймні так їй здавалося, — секретар бачився їй безхребетним підлабузником, і через цю властиву йому низькість вона не могла всерйоз тримати на нього зло. Ні, Алікс раптом та дуже сильно розгнівалася на свого батька. Не було жодних сумнівів, що Масе діяв за наказом, і стежив за нею для консула.
Оскільки Алікс мала крутий характер, про що сама тільки-но почала здогадуватися, незадоволення її власним батьком посилювалося роздратуванням через усі інші її прикрощі. І перш за все вона докоряла йому за те, що він був причиною теперішньої розлуки. Першого разу Жан-Батіст погодився на подорож до Абіссінії, коли вони ще не були знайомі. Тут ніхто не мав вини. Але зараз він поїхав через батька, чиї непохитність, застиглі забобони, байдужість до чужого життя, а саме — до життя власної доньки заважали їй одружитися з тим, кого вона кохала. Дорікала також і за те, що він зіпсував їй останні хвилини з Жаном-Батістом, наказавши стежити за нею. Вона не припиняла згадувати все, що відбулося, і щоразу по-новому відчувала своє приниження: вони з Франсуазою біжать у своїх надто вузьких туфлях, задихаючись, серце вискакує з грудей — щоб не потрапити до рук огидного шпигуна. То була мисливська сцена. Саме так: батько поводиться з нею, немов із дикою твариною, яку вистежують та беруть на мушку. І співвідношення сил було саме таким: вони з Жаном-Батістом виявлялися такі ж безправні, як зайці на кукурудзяному полі, яким залишається ховатися, втікати, плутати сліди, щоб обдурити собак, яких на них нацькували.
Почавши з цієї події, яка розколола їй серце, немов горіх, Алікс згадала все своє дитинство
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.