Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Жителі сусідніх із площею Другого липня й Кабесою вулицях зібралися на площі Св. Педро, щойно почули перші заклики та вигуки демонстрантів. Заспішили подивитися на процесію Дона Норма, дона Амелія, дона Марія до Кармо, дона Жіза, дона Еміна і, звісно ж, дона Флор.

За точним і непомильним спостереженням дони Еміни, доктор Теодоро стояв за прилавком аптеки, не звертаючи жодної уваги ні на студентів, які висміювали професорів і громадських діячів, ані на їхні жарти. Він мирно розмовляв з якимсь підприємцем і касиркою. Втім, варто йому було побачити подруг, як він почав помітно нервуватися. Це здивувало дону Еміну, і вона вирішила поспостерігати за ним. Завжди спокійний і стриманий, побачивши подруг, він квапливо встав зі свого звичного місця за прилавком, ввічливо вклонився й голосно привітався з жінками. Та спершу (і це дуже важлива деталь) вийняв із кишені жилета гребінець і зачесав ним своє смагляве волосся, в чому не було щонайменшої потреби, оскільки зачіска у нього була бездоганно набріолінена. Куди й подівся поважний спокій аптекаря, він заметушився, мов хлопчисько. «Я звернула увагу, що, перш ніж привітатися з нами, він одягнув піджак», — сказала дона Еміна, намагаючись знайти пояснення поведінці фармацевта.

Він був у бездоганно білій сорочці та сірому жилеті — товстий золотий ланцюг ефектно звисав із кишені, де лежав золотий годинник, що дістався йому в спадок від батька, — у штанях з ідеально напрасованими стрілками і у начищених до блиску черевиках. На пальці виблискував перстень доктора наук. Словом, цей високий, респектабельний чолов’яга викликав незаперечну симпатію.

Подруги люб’язно відповіли на його привітний уклін; фармацевт був шанованою людиною в тих краях і його радо приймали у вищих колах. За словами дони Еміни — а вона завжди помічала деталі, — погляд доктора Теодоро був спрямований на саму лише дону Флор, інші мов не існували для нього; і якщо в цьому погляді не було й натяку на пристрасть, то очевидної зацікавленості важко було не помітити. «Здається, він захоплено пожирав тебе очима», — зауважила кмітлива дона Еміна, пояснюючи доні Флор дивну поведінку аптекаря.

Коли з-за прилавку подруг уже важко було розгледіти, він вийшов на вулицю, а відтак, не довго вагаючись, попрямував за ними.

Зупинившись неподалік, так що йому видно було великий годинник на площі Св. Педро, аптекар, вочевидь, старався, щоб його не помітили. Потягнувши за золотий ланцюг, він витягнув свій годинник і всміхнувся точності швейцарського хронометра. Дона Норма і дона Амелія, щоб не проґавити жодної деталі дійства, стали на лавку, а решта стояла обабіч неї навшпиньки. Зі своєї шпигунської позиції доктор Теодоро з набожним трепетом стежив за кожним рухом дони Флор.

Тримаючи ситуацію під контролем, дона Еміна зауважила, що фармацевт майже не стежив за подіями на площі, де першокурсники з пофарбованими в помаранчевий колір обличчями виконували танець смерті, а старшокурсники пили пиво і газовані напої. Якщо доктор Теодоро всміхався, то лише тоді, коли всміхалася дона Флор, якщо аплодував, то тільки якщо аплодувала вона; він не зводив з удови захопленого погляду. Дона Еміна смикнула за спідницю дону Норму, яка, стоячи на лавці, гучно аплодувала дурницям, що лунали з вуст старшокурсника, який сидів на віслюку (бідолашна тварина якраз скористалась зупинкою й ласувала недоїдками, що валялися вздовж тротуару). Спершу дона Норма не втямила, на кого їй показує очима подруга. Нарешті, побачивши фармацевта, який задивлявся на Флор, вона здивовано вигукнула:

— Матінко рідна! Ви тільки погляньте на нього!

Надзвичайну новину негайно ж повідомили доні Амелії та доні Марії до Кармо: доктор Теодоро ховається за вежею з годинником і очей не спускає з нашої Флор. Тільки дона Жіза не брала участі в цих розмовах, зосереджено вичитуючи написи на транспарантах першокурсників; вона вважала, що студентські маніфестації допомагають скласти цілісне враження про громадську думку, і користувалася з такої нагоди. Мабуть, так уже їй судилося — завжди все знати і вміти все пояснити, посилаючись на останні наукові досягнення. Для подруг найвагомішим речовим доказом була дивна поведінка аптекаря, й вони щосили намагалися знайти їй пояснення.

— Якби не побачили на власні очі, не повірили б…

Процесія рушила далі за своїм маршрутом і подруги попрямували за нею. А дона Норма, мотивуючи тим, що їй треба забігти до знайомої, завернула на одну з сусідніх вулиць. «Зараз ми все з’ясуємо!» Якусь мить доктор Теодоро вагався, нерухомо застигнувши біля вежі з годинником, а потім пішов собі, як людина, що просто вийшла прогулятися без жодної мети.

Дона Норма, а за нею і решта подруг, пирснула зо сміху, — всі, крім дони Флор, яка наївно нічого не помічала, і дони Жізи, яка готова була вже подискутувати про те, що «молодь схильна до будь-якої громадської діяльності». Раптом вони — це була ідея дони Норми — зупинилися біля будинку, куди дона Норма зайшла начебто на хвилинку. Доктор Теодоро, який лише трошечки від них відстав, змушений був іти далі. Проходячи повз подруг, він усіляко намагався вдати, начебто зовсім їх не помічає, але робив це так неоковирно, що це, на жаль, було кумедне видовище. Відчуваючи на собі глумливі погляди, він, бідолашний, не знав куди подітися й, остаточно розгубившись, завернув за ріг вулиці, й мало не бігцем кинувся звідти. Коли він проходив повз них, дона Марія до Кармо не втрималася й захихотіла.

— Цить… — осмикнула її дона Норма.

— І куди це доктор Теодоро так поспішає? — поцікавилася дона Флор, побачивши, як той хутко зник у провулку.

— Скажи ще, начебто ти нічого не розумієш. І не соромно? І довго ти ще будеш від нас усе приховувати, чи, може, поділишся нарешті з подругами? Якщо, звісно, ми варті твоєї довіри!

— Ви про що?! Вічно ви щось вигадуєте… І що цього разу?..

— Невже ти й справді нас переконуватимеш, що нічого не знаєш і не помічаєш?..

— Але, на Бога, що я мала помітити?!

— Наприклад те, що доктор Теодоро закоханий у тебе…

— Що? Фармацевт? Та ви геть очманіли! Зовсім відбилися глузду… З чого ви взяли?.. Доктор Теодоро такий церемонний за натурою… Та ви знущаєтеся з мене!..

— Знущаємося? Вся його церемонність випарувалася, люба, ходить за нами, мов неприкаяний…

Вони ще довго кепкували з дони Флор, поки тривала студентська процесія. Та вже вдома, залишившись наодинці з доною Флор, дона Норма заговорила з нею серйозно. Вона теж помітила дивну поведінку фармацевта; як влучно зауважила Флор, людина він вихована і ніколи досі не загравав з клієнтками. А тут вибіг