read-books.club » Пригодницькі книги » Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач 📚 - Українською

Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Заповіт мисливця" автора Рудольф Рудольфович Лускач. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 86 87 88 ... 111
Перейти на сторінку:

— Не лишайте мене тут помирати.

А через мить він заплющив очі і скривився від болю, бо страшні рани, мабуть, дуже мучили його. Що діяти?

Ми вирішили зробити ноші й віднести лісничого на пліт, щоб негайно відправити його до табору, де можна було б організувати за ним кращий догляд. Ми вже збиралися нести пораненого, коли здаля долинув тривожний гавкіт двох собак із групи Чижова, а за хвилину прибули й самі люди. Вони почули нашу стрілянину і негайно поспішили до нас.

Приголомшені побаченим, товариші з докором подивилися на Єменку.

— Хто вбив тигра? — запитав Чижов.

— Стріляли всі троє, — відповів Єменка. Кивнувши на лісничого, він додав: — І він теж стріляв, навіть перший.

Але для докладної розповіді нам бракувало часу, треба було спочатку доставити пораненого в табір, а до нього було далеченько. Біля тигра ми залишили Старобора. Всі інші вирушили в дорогу.

Я побоювався, що поранений не витримає такої важкої подорожі, та він виявився міцнішим, ніж я сподівався. По дорозі Єменка ще двічі дав йому відвар жень-шеня, і це підтримувало Шульгіна. Проте лісничого мучили болі, він весь час стогнав. Нарешті, ми дійшли до табору, і назустріч нам вибігла радісна Тамара. Побачивши, що трапилося з лісничим, дівчина мерщій кинулась до палатки, де в нас була аптечка. Тамара колись закінчила курси медсестер. Вона зробила все, що могла, аби затамувати кров. Під час цієї процедури лісничий втратив свідомість. Він опритомнів тільки надвечір. Ми по черзі сиділи біля його постелі. Саме в той час, коли чергував я з Тамарою, Шульгін опритомнів і попросив покликати Олега та Чижова. Коли Тамара вийшла, я запитав хворого, чи не потрібно йому чогось. Шульгіна мучила спрага, і я дав йому холодного чаю з відваром жень-шеня. Губи в пораненого зовсім пересохли, він ковтав через силу.

Коли прийшли Олег з Чижовим, лісничий спробував трохи підвестися. Ми допомогли хворому, за що він подякував поглядом і насупився так, що брови майже закрили його очі.

Важко відсапуючи, Шульгін хвилину мовчав. Потім перевів погляд на Олега. Рукою запросив його сісти ближче. Олег трохи здивувався, але послухався. Коли геолог сів біля постелі, Шульгін узяв його за руку й тремтячим голосом сказав:

— Напевне, мені вже не жити. Ні, не махайте рукою — я відчуваю, що мене покидають сили і вже переслідують страшні видіння. Якби навіть сталося чудо і я лишився б у живих, то почував би себе мерзотником і навіть проклятим відступником…

— Він марить з гарячки, — мовила стиха. Тамара, та Шульгін заперечливо похитав головою і вів далі:

— У мене гарячка, але я знаю, що кажу. Буду відступником. Перед вами, Олегу Андрійовичу, у мене страшний гріх, обтяжений зрадою, підступами й замахом на вбивство… Так, так… замахом на вбивство.

Слова лісничого так вразили Олега, що він притулив руку хворому до лоба і мовив:

— Не говоріть дурниць, Федоре Лаврентійовичу: у вас гарячка, і ви плетете казна-що.

— Я вам перешкоджав, усіх вас обманював… Це ж я організував напад, чуєте, я сам.

Від несподіванки ми заніміли. Раптова поява ведмедя біля палатки вразила б менше, ніж ця дивна сповідь.

— Усе це марення й вигадки хворого. Від гарячки йому наморочиться в голові, — вигукнув Чижов.

— О-хо-хо, якби ж воно так! Але я добре усвідомлюю, що кажу. Я справді вчинив такий великий злочин, якого ви, мабуть, не зможете простити.

— Федоре Лаврентійовичу, запевняю вас, ми все простимо, — вмовляв його Олег.

Тамару дуже зворушили ці слова. Але за мить дівчина спохмурніла і шепнула мені:

— Олег поспішив, хто знає, що в Шульгіна на совісті.

А на совісті у нього було чималенько.





Шульгін почав свою розповідь з того, що він — син колишнього промисловця, власністю якого були майже всі тартаки й буксирні пароплави на Лені. Вчився в Москві. Під час громадянської війни був офіцером у Колчака. А коли Червона Армія розгромила білогвардійців та інтервентів, хотів утекти за кордон, та це йому не вдалося, і Шульгін виїхав до Москви. Тут зустрів давнього знайомого, скупника хутра Пуговкіна, у якого теж горіла сибірська земля під ногами. Колишній гендляр жив під чужим ім'ям у свого родича-адвоката. Цей хитрун зрозумів ситуацію, нашвидку «перефарбувався» і став головою великого торговельного кооперативу, що організувався в період непу. Шульгін трохи пожив у нього, а потім повернувся в Сибір, його батько давно втік за кордон, лишивши синові чималі кошти. Під маскою ентузіаста будівництва нового життя Шульгіну вдалося обманути місцеві організації, тим більше, що про людське око він зрікся свого батька. Так Шульгін дістав вигідну посаду в лісничому управлінні. Проте він лишався запеклим ворогом радянського ладу, налагоджував зв'язки з різними «колишніми людьми» і використовував своє службове становище для різних махінацій. Коли Шульгіна почали підозрювати, він використав свої зв'язки з людьми, яким раніше сам «допомагав» і таким чином уник суду. Проте йому довелося розпрощатися з вигідною посадою. І він почав каятися, зрозумівши, що треба бути обережнішим. Погодився на посаду лісничого. Якось Шульгін знову зустрівся з колишнім торговцем хутром Пуговкіним, що повернувся в Сибір. У період непу Пуговкіну, завдяки знайомству, пощастило дістати посаду товарознавця в кооперативі хутряних виробів. Він поселився в Іркутську. Мав намір працювати до пенсії і, таким чином, легалізувати своє становище. Коштів у нього було досить ще з минулих часів, бо він зумів їх приховати, і тепер думав пожити на «широку ногу». Проте дома Пуговкін не хотів привертати до себе уваги і тому на гульбища їздив у Владивосток і Москву, де його менше знали. Таке розгульне життя помалу, але невпинно пожирало його кошти. Любитель легких і дармових заробітків, він з жахом думав про те, що колись доведеться заощаджувати. Почав будувати різні плани, поки, нарешті, не згадав про старого геолога Івана Хомича Феклістова, який колись помер у його присутності. В своїх паперах Пуговкін якось натрапив на згадку про лист геолога до свого сина. Непман аж

1 ... 86 87 88 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"