Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

І справді, за кілька хвилин товариші були вже біля нас, розпитуючи, де ж чортів тигр.

Єменка розповів, що тут сталося. Коли розвиднілося, ми ретельно оглянули місце, на якому підстрелили тигра. Звідси й почалася найтяжча і найнебезпечніша частина нашого полювання: переслідування пораненого хижака.

Біда мисливцеві, якщо він неуважний, якщо нерви в нього не залізні, зір поганий і рука нетверда, бо поранений тигр небезпечніший, ніж троє здорових.

Ми обережно ішли вперед, готові в першу-ліпшу мить стріляти, а попереду вели своїх собак Єменка і Чижов. Який тільки шлях вибирав амба! Спершу він пройшов болотом, понад трясовинами. Потім завернув до гущавини, де вперше заліг. Напевне, рана була важка, бо все лігво було закривавлене. Звідси звір пішов поміж скелями до лісу, де зробив кілька великих кругів ущелинами, і, нарешті, звернув широкою терасою на плато. Біля невеличкої річки собаки загубили його слід. Хитрий звір вчинив те саме, що перед цим робили дикі свині. Він пішов руслом річки. Ми не знали, куди пішов амба — уверх чи вниз по річці, тому поділилися на дві групи.

Я пішов проти течії. Зі мною були Єменка й Шульгін. Чижов з Олегом і Старобором пішли в протилежний бік. З нами був тільки один собака, і це утрудняло переслідування, бо, йдучи одним берегом, ми могли проґавити сліди на другому. Ось чому ми посувалися дуже повільно. Єменка лишив собаку на мене, а сам із Шульгіним пішов протилежним берегом. Години через дві повільної ходи собака знайшов, нарешті, місце, де тигр вийшов з річки. Ми ще раз пересвідчилися, що сибірський тигр не боїться води, тоді як усі інші хижаки з родини котячих уникають її.

Єменка пошепки порадив нам триматися якомога тихіше і не забувати про обережність, бо підступний хижак міг звернути з дороги, пройти стороною назад і залягти. Він міг обдурити собаку і кинутись на нас абсолютно несподівано.

Серце моє стукотіло так, що я мимоволі притулив руку до грудей. Єменка посміхнувся й мовчки подав мені баклажку з якоюсь рідиною.

— Ковтніть, Рудольфовичу, — прошепотів, — це допоможе.

На вираз німого запитання й недовіри на моєму обличчі Єменка відповів:

— Це ж чудодійні ліки — жень-шень.

— Жень-шень? — здивувався я. — Звідки він у вас?

— Спадщина від діда й батька. Дома в мене є ще три корені. Пийте, це ліки від перевтоми.

Вперше в житті я покуштував цього славетного й коштовного напою. Корінь був добре виварений, а щоб відвар не псувався, до нього додали спирту чи горілки. На смак напій був чудовий. Спершу трохи терпкуватий, він ставав у роті м'яким і запахом нагадував селеру і суниці.

Шульгін тільки посміхнувся й жестом відмовився сьорбнути напою з живодайного кореня. Після мене ковтнув сам Єменка. Незабаром втоми як не бувало. Голова стала навдивовижу ясною, я відчув бадьорість, мисливська пропасниця уляглася. Ніби її зняв хтось помахом чарівної палички. Ефект був справді разючий.

Підкріпившись, ми обережно й тихо посувалися далі. Попереду виринув скелястий пагорб, зарослий кущами й рідким лісом. Тут у глушині й зліг поранений тигр.

Про це свідчила поведінка не тільки нашого собаки, а й рябеньких пташок горішанок, цих допитливих і пустотливих вістунів усіх змін у тайзі. Собака наїжившись затремтів, як осиковий лист, і почав оглядатись на всі боки. А пташки пронизливо кричали й перелітали з місця на місце. Вони добре знають найстрашнішого ворога всього живого в тайзі.

На знак Єменки ми залягли і, трохи виждавши, повільно поповзли слідом за собакою.

Незважаючи на всю нашу обережність, тигр помітив нас і несподівано виринув з того місця, де його ніхто навіть не сподівався. Він лежав між великим камінням праворуч, ховаючись за поваленим деревом, колір якого майже зливався з забарвленням шерсті хижака.

Оглушливо заревівши, тигр могутнім стрибком злетів у повітря. Не встиг я ворухнути пальцем, щоб натиснути курок, як гримнули два постріли моїх товаришів. Тигр вигнувся в повітрі, ніби стальна пружина. Мені не видно було, куди саме він упав. Але відчайдушний зойк людини сповістив, що хижак знайшов-таки серед нас свою жертву. Стрепенувшись, я кинувся рятувати життя товариша й побачив страшну картину: на невеличкій галявині між кущами звивався тигр, а біля нього лежав лісничий Шульгін.

Звір знову звівся на лапи, дико заревів і напружився, готуючись до нового стрибка.

В мене блискавично майнуло в голові: на кого він наміряється? В кого ще він хоче запустити свої страшні пазури і зуби?

Можливо, що відвар з кореня жень-шень надав мені витримки й рішучості. Я зовсім спокійно прицілився в голову хижака і натиснув курок раз, другий. Втретє вистрелити я вже не встиг, бо слідом за цим гримнули два постріли з рушниці Єменки, і тигр не довершив свого смертоносного стрибка. Звір крутнувся в повітрі й важко гепнувся на землю.

Велетенський хижак дико хрипів, звивався, спинався на ноги, витягував свої грізні пазури, дряпаючи землю. З жахом я спостерігав, скільки сили було в тілі цього звіра. Я вже хотів було підбігти до лежачого Шульгіна, але тигр зненацька перевернувся і знову зіп'явся на лапи. Та це вже був останній порух, бо в наступну мить куля з Єменкової гвинтівки пробила звірові череп. Я теж всадив йому кулю в лоб. Ці два постріли погасили останні ознаки життя в тілі переможеного амби. Він звалився на бік. Безсиле хрипіння, судорожні конвульсії, і кінець.

Нарешті!

Але що з лісничим? Єменка опинився біля нього раніше від мене, і по виразу його обличчя я зрозумів, що справа кепська. Перевернувши пораненого на спину, я побачив страшні рани на грудях і в боку. Тигр запустив у його тіло свої смертоносні пазури. Нещасний Шульгін! Рани в нього настільки тяжкі, що він, мабуть, не виживе. Мерщій ми зняли з лісничого пошматований піджак і сорочку, перев'язали його бинтами, які завжди носили у своїх мисливських сумках. Потім Єменка притулив йому до губів баклажку з живодайним напоєм, і поранений випив її повільними ковтками майже всю.

Дивлячись нам у вічі, він ледве чутно прошептав: