Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

Звісно, можна розробити будь-яку кількість систем для класифікації живих істот, але я покажу вам, що всі вони, за винятком однієї, є так само довільними, як і будь-яка бібліо­течна таксономія. Якщо потрібна лише зручність, хранитель музею може класифікувати свої експонати згідно з розміром і умовами зберігання: великі набиті опудала; дрібні й засушені, пришпилені до коркових дощечок у коробках; законсервовані у скляних колбах; мікроскопічні на предметних скельцях і т. п. Такий тип групування за принципом зручності часто можна побачити в зоопарках. У Лондонському зоопарку, наприклад, носороги утримуються в слонячому будинку лише з тієї простої причини, що для них потрібні такі самі потужні загородки, як і для слонів. Фахівець із прикладної біології може класифікувати тварин на шкідливих (підрозділяються на медичних шкідників, сільськогосподарських шкідників і безпосередньо небезпечних кусючих чи жалких), корисних (підрозділяються аналогічним чином) і нейтральних. Дієтолог може класифікувати тварин згідно з харчовою цінністю їхнього м’яса для людей, знову ж таки, зі складним розподілом на підкатегорії. Моя бабуся колись вишила дитячу тканинну книжечку про тварин, де ті класифікувалися за формою лап. Антропологи ж задокументували численні складні системи таксономії тварин, використовувані різними племенами в усьому світі.

Але з усіх систем класифікації, які тільки можна собі уявити, є лише одна унікальна — унікальна в тому сенсі, що слова на кшталт «правильна» та «неправильна», «істинна» й «хибна» можна застосувати до неї з ідеальним узгодженням усієї наявної інформації. Ця унікальна система заснована на еволюційних зв’язках. Задля уникнення плутанини я дам цій системі назву, якою біологи називають її найсуворішу форму, — кладистична таксономія.

У кладистичній таксономії головним критерієм групування організмів є близькість спорідненості чи, іншими словами, відносна недавність їхнього спільного предка. Птахи, наприклад, відрізняються від нептахів тим, що всі вони походять від спільного предка, який не є предком жодного нептаха. Усі ссавці походять від спільного предка, який не є предком жодного нессавця. Птахи і ссавці мають більш далекого спільного предка, який також є предком багатьох інших тварин на кшталт змій, ящірок і гатерій. Усіх тварин, що походять від цього спільного предка, називають амніотами. Отже, птахи та ссавці є амніотами. На думку кладистів, «рептилії» — неправильний таксономічний термін, бо визначається методом вилучення: усі амніоти, крім птахів і ссавців. Іншими словами, найближчий спільний предок усіх «рептилій» (змій, черепах тощо) є також предком деяких «нерептилій», а саме птахів і ссавців.

Серед ссавців недавнього спільного предка мають щури й миші, леопарди й леви, а також шимпанзе й люди. Тварини, що мають близького спільного предка, є близькоспорідненими. Більш віддалено споріднені тварини мають більш далекого спільного предка. Дуже віддалено споріднені тварини на кшталт людей і слимаків мають дуже далекого спільного предка. Абсолютно ж неспорідненими між собою організми просто не можуть бути, бо життя у відомому нам вигляді майже напевно зародилося на Землі лише раз.

Справжня кладистична таксономія є жорстко ієрархічною, і далі я використовуватиму цей вислів у тому сенсі, що її можна уявити у вигляді дерева, гілки якого завжди тільки розходяться й ніколи не сходяться знову. На мою думку (деякі школи таксономістів, які ми розглянемо пізніше, із цим би не погодились), вона є жорстко ієрархічною не тому, що ієрархічна класифікація на кшталт бібліотечної зручна, і не тому, що все у світі природним чином укладається в ієрархічну схему, а лише тому, що ієрархічною є схема еволюційного походження. Після того, як дерево життя розгалужується на певну мінімальну відстань (переважно за межі виду), його гілки вже більше не сходяться разом знову (за дуже рідкісними винятками, як у випадку походження еукаріотичної клітини, згадуваного в розділі 7). Птахи та ссавці походять від спільного предка, але тепер вони є окремими гілками еволюційного дерева і вже ніколи не зійдуться разом: гібрида між птахом і ссавцем ніколи не існуватиме. Група організмів, яка має цю властивість — що всі її представники походять від спільного предка, який не є предком жодного непредставника групи, називається клада, від грецького «гілка дерева».

Представити цю ідею жорсткої ієрархії по-іншому можна з погляду «ідеальної вкладеності». Ми пишемо назви будь-якої підбірки тварин на великому аркуші паперу і обводимо колами споріднені групи. Наприклад, маленьким колом були б поєднані між собою щур і миша в тому сенсі, що вони є близькими родичами, з близьким спільним предком. Іншим маленьким колом були б об’єднані морська свинка й капібара. Кола «Щур/миша» і «Морська свинка/капібара», у свою чергу, були б об’єднані (між собою, а також із бобрами, дикобразами, білками та багатьма іншими тваринами) більшим колом, позначеним своєю власною назвою — «Гризуни». Внутрішні кола немовби «вкладені» в більші, зовнішні. Десь в іншому місці на цьому аркуші паперу маленьким колом були б поєднані між собою лев і тигр. Разом з іншими це коло було би вписане в більше коло, позначене як «Котячі». Усі «Котячі», «Собачі», «Куницеві», «Ведмежі» тощо були б поєднані низкою менших кіл усередині більших в одне велике коло, позначене як «М’ясоїдні». Після цього кола «Гризуни» й «М’ясоїдні» увійшли б до більш глобальної низки кіл усередині кіл у дуже великому колі, позначеному як «Ссавці».

Важливою особливістю такої системи кіл усередині кіл є те, що вона є ідеально вкладеною. Кола, які ми малюємо, за жодних умов, без винятків, не перетнуться одне з одним. Якщо взяти будь-які два кола, що накладаються одне на одне, то завжди буде справедливо сказати, що одне з них лежить повністю всередині другого. Площа, охоплена внутрішнім колом, завжди повністю охоплюється зовнішнім: часткових перекриттів просто не буває. Таку властивість ідеальної таксономічної вкладеності не демонструють книжки, мови, типи ґрунтів чи філософські школи. Якщо бібліотекар обведе одним колом книжки з біології, а іншим — книжки з тео­логії, то виявить, що ці два кола перекриваються. У зоні перекриття опиняться видання з назвами на кшталт «Біологія та християнська віра».

На перший погляд можна було б очікувати, що властивість ідеальної вкладеності продемонструє класифікація мов. Як ми вже бачили в розділі 8, мови еволюціонують доволі схожим із тваринами чином. Мови, які нещодавно утворилися від спільного предка, на кшталт шведської, норвезької та данської, є значно більш схожими між собою, ніж із тими, що відгалузилися від нього раніше, на кшталт ісландської. Але мови не лише розходяться, вони також сходяться між собою. Сучасна англійська є гібридом германських і романських мов, що розійшлися значно раніше, а тому англійська не вписується чітко в жодну діаграму ієрархічної вкладеності. Виявилося б, що кола, які охоплюють англійську, перетинаються між собою й частково перекриваються. Кола ж біологічної класифікації ніколи не перетинаються в такий спосіб, бо біологічна еволюція вище видового рівня завжди є дивергентною.

Повертаючись до прикладу з бібліотекою, слід зазначити, що жоден бібліотекар не може повністю уникнути проблеми проміжних форм чи перекриттів. Немає жодного сенсу розміщувати розділи біології та теології по сусідству й виставляти проміжні книжки в проході між ними; бо що тоді накажете робити з книжками, проміжними між біологією й хімією, фізикою й теологією, історією й теологією, історією й біологією? Гадаю, я не помилюся, сказавши, що проблема проміжних форм є неминучою, невіддільною складовою всіх таксономічних систем за винятком породжених еволюційною біологією. Між нами кажучи, ця проблема викликає в мене відчуття майже фізичного дискомфорту, коли я намагаюся розв’язатити скромні завдання з упорядкування, що виникають у моєму професійному житті, — розставити на полицях свої власні книжки та передруки